Інфляція попиту

Інфляція попиту – функціональний тип інфляції, що характеризується зростанням рівня сукупних ринкових цін внаслідок зростання грошового попиту на товари і послуги сукупного споживача (сукупного покупця) і його відповідного «відриву» від обсягів сукупної пропозиції. При цьому фактичний рівень сукупних ринкових цін вищий від рівня рів поважних ринкових цін.

Зростання обсягів сукупного попиту зумовлено такими факторами, причинами:

1. зростанням цінності матеріальних активів (нерухомості, майна тощо) внаслідок зниження рівня ринкових цін на певні групи товарів. У літературі цей фактор визначають як позитивний ефект багатства (ефект майна, матеріальних активів тощо). Він, на відміну від негативного (від'ємного), ефекту багатства, полягає не у знеціненні майна, а в збільшенні його фактичної вартості у разі зміни цін на деякі продукти чи ресурси;
2. зростанням цінності фінансових активів (грошей, грошових вкладів у банках, цінних паперів) із зниженням цін на окремі групи товарів. Цей фактор визначають як позитивний ефект фінансових активів. Він полягає у зростанні цінності фінансових активів, що підвищує купівельну спроможність сукупного споживача;
3. зростанням курсу національної валюти (грошової одиниці) або її ревальвацією щодо інших національних валют, що також підвищує купівельну спроможність національного споживача на національному ринку і спричиняє інфляцію попиту.
4. зміщенням кривої сукупного попиту під впливом нецінових факторів (безпосередньо не впливають на зміну цін на продукцію, а в сукупності зумовлюють зміни цін на матеріальні й фінансові активи та національні гроші).

Інфляція попиту має різні економічні наслідки залежно від того, в яких економічних умовах вона розвивається і в якому часовому інтервалі функціонує національна економічна система – коротко- чи довготерміновому. Якщо національна економічна система перебуває на стадії економічної рецесії (спаду економічної активності) й поступового виходу економіки з цього стану, інфляція попиту є майже нульового (її або не існує, або зростання рівня ринкових цін незначне). Обсяги сукупного виробництва зростають не лише у вартісному, а й у реальному їх вираженні. Такі умови функціонування макроекономічної системи називають умовами неповної зайнятості ресурсів і не повних обсягів виробництва. За т.зв. умовно повної зайнятості (або умовно неповної зайнятості) ресурсів зростання рівня сукупних цін під впливом зміщення кривої сукупного попиту праворуч супроводжується певним зростанням обсягів сукупного виробництва. Але таке зростання є частково реальним а частково номінальним (тобто відкладатиметься у зростанні рівня ринкових цін). Це означає, що ефект мультиплікатора діятиме не на повну силу інфляцію яка розвивається за умовно повної зайнятості називають передчасною, оскільки для неї (її виникнення) ще не сформувалися відповідні умови, але в національній макроекономічній системі вже помп ні т. зв. «вузькі місця» – певний дефіцит ресурсів. Це і є головною причиною виникнення передчасної інфляції, яку, відповідно до й рівня, кваліфікують як інфляцію попиту (рівень цін у середньому зростає на 2-3% на місяць). Така інфляція існує за повільних темпів зростання національної економіки. На цьому факті побудована й методологія її ідентифікації. Зростання рівня сукупних цін у недостатньо динамічній економіці передусім спричинене переліченими вище факто рами сукупного попиту, які узагальнено можна кваліфікувати як нецінові, або дохідні. За т.зв. повної зайнятості ресурсів рівень сукупних цін стрімко зростає, породжуючи «галопуючу» інфляцію.

Не існує однозначного тлумачення проблеми співвідношення різних типів інфляції: інфляція попиту, пропозиції і монетарної. Одні вчені вважають, що інфляція попиту є вихідним і основним типом інфляції, а всі інші – лише її різновидами чи елементами. Така точка зору обумовлюється й аргументується тим, що й за інфляції пропозиції (витрат) і за монетарної інфляції сукупний попит також значною мірою «відривається» від сукупної пропозиції (у першому випадку – за рахунок і на основі скорочення сукупної пропозиції, в другому – за рахунок і на основі збільшення маси грошей в обігу, що означає також збільшення обсягів сукупного попиту) інші вчені, навпаки, обстоюють думку, що вихідною і основною є інфляція пропозиції (витрат). Вони вважають, що саме динаміка обсягів пропозиції призводить до відриву від неї сукупного попиту. Така точка зору також заслуговує на увагу, особливо коли проблему інфляції аналізують у довготерміновому ринковому періоді, в якому є можливість значно збільшувати обсяги виробництва, а тому інфляція попиту супроводжується не лише номінальним, а й реальним їх зростанням існує також думка, що вихідною, базовою і основною є монетарна інфляція, а всі інші зокрема й інфляція попиту, – її елементи або різновиди. Вона не суперечить двом попереднім, а лише розглядає інфляційний механізм економіки із зворотного боку – монетарної економічної системи. Нерідко причиною розриву між рівнями сукупного попиту і сукупної пропозиції є наводнення економічної системи новими грошовими знаками, не забезпеченими товарною масою. Однак емісія грошей – це не тільки причина розвитку інфляції попиту, а й її наслідок (із зростанням рівня сукупних цін кількість грошей, що обслуговує сферу обігу економіки повинна зростати). Класичний механізм «розкручування» інфляції попиту властивий лише економікам, що розвиваються динамічно і перебувають на стадії економічного піднесення. В Україні інфляція попиту наприкінці XX ст. зведено практично до нуля. В структурі національної інфляції переважають інфляція пропозиції (витрат) та монетарна інфляція (не як наслідок, а як причина інфляції попиту).

Інфляція надлишкового попиту – різновид інфляції попиту, що формується і розвивається під впливом збільшення обсягів сукупного попиту. Виникає лише за повної зайнятості ресурсів існують два різновиди інфляції надлишкового попиту. Перший формується в короткотерміновому ринковому періоді (короткотермінова інфляція надлишкового попиту), другий – у довготерміновому (довготермінова інфляція надлишкового попиту).

Короткотермінова інфляція надлишкового попиту виникає за таких умов:

• обсяги сукупного попиту під впливом відповідних факторів зростають,
• національна економічна система функціонує в режимі повної зайнятості всіх ресурсів (обсяги сукупного виробництва досягають потенційного, максимально можливого рівня, а безробіття перебуває на «природному» рівні),
• у національній економічній системі відсутні адаптивні й раціональні очікування споживачів (рівень номінальної заробітної плати стабільний і вона не реагує на певні зміни рівня сукупних цін на продукти). За цих умов короткотермінове збільшення обсягів сукупного попиту призводить до короткотермінового збільшення обсягів сукупного виробництва понад їх потенційний рівень а також до певного зростання рівня сукупних цін, яке й позначають терміном «короткотермінова інфляція надлишкового попиту».

Довготермінова інфляція надлишкового попиту формується за таких умов:

• обсяги сукупного попиту зростають під впливом відповідних факторів,
• національна економічна система функціонує в режимі повної зайнятості, тобто обсяги сукупного виробництва є потенційними (повними), а безробіття перебуває на «природному» рівні,
• в національній економічній системі наявні адаптивні очікування споживачів (номінальна заробітна плата реагує й дуже чутлива до зміни рівня сукупних цін на продукти).

За таких економічних умов зростання рівня сукупного попиту супроводжується відповідними економічними ефектами:

• короткотерміновим збільшенням обсягів сукупного виробництва понад його потенційний рівень,
• певним зростанням рівня сукупних цін,
• підвищенням рівня номінальної заробітної плати відповідно до зростання рівня сукупних цін,
• скороченням обсягів сукупних грошових доходів і обсягів виробництва, що призводить до зміщення кривої сукупної пропозиції ліворуч, через що рівень сукупних цін ще більше зростає, а обсяги виробництва повертаються до вихідного рівня. Таким чином, в короткотерміновому періоді інфляція надлишкового попиту спричиняє зростання рівня сукупних цін і певною мірою збільшення обсягів реального випуску продукції, а в довготерміновому – лише зростання рівня сукупних цін за умови збереження обсягів виробництва на потенційному рівні. У довготерміновому періоді економіка «рухається» вздовж вертикальної кривої сукупної пропозиції.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.