Закон попиту і пропозиції
Закон попиту і пропозиції – закон, що виражає взаємозалежність між кількістю товарів і послуг, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом товарів і послуг, які пропонує виробник. Особливості дії закону попиту і пропозиції залежать передусім від рівня цін чим вищі ціни, тим менше буде реалізовано товарів та послуг і навпаки. Цю залежність графічно зображують кривою попиту і пропозиції. Ринкова ціна досягає конкретної рівноваги, коли ці дві криві перетинаються, а попит і пропозиція зрівнюються.
Причина зниження попиту – недостатнє матеріальне забезпечення споживачів, надмірне насичення товарами і послугами, погіршення їх якості тощо. Нижча ціна на товари і послуги приваблює нових покупців. Водночас зниження цін часто спонукає споживачів здійснювати додаткові покупки, підвищує попит на послуги. Протилежна ситуація виникає за зростання цін на товари і послуги. Взаємодія попиту і пропозиції відбувається в конкурентній боротьбі. Таким чином, діалектична залежність попиту і пропозиції полягає насамперед у тому, що пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції впливаючи при цьому на виробництво.
Рівновага і співвідношення між попитом і пропозицією – своєрідний індикатор збалансованого та пропорційного розвитку суспільного виробництва, обміну й розподілу праці у сфері матеріального та нематеріального виробництва, безперервності процесу суспільного відтворення матеріальних і духовних благ. Співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ринкових цін від вартості товарів та послуг (при перевищенні попитом пропозиції ціни відхиляються вгору від вартості, а за перевищення пропозицією попиту – донизу).
Структуру платоспроможного попиту розглядають як платоспроможну потребу суб'єктів ринку окремих індивідів, підприємств, організацій, держави та ін. Платоспроможний попит – лише частина (хоч і найважливіша) потреби суспільства, оскільки частина населення, окремі суб'єкти ринку можуть потребувати товарів і послуг, але не мають грошей, тому ці потреби до сукупного попиту не зараховують. Сукупний попит поділяють на попит всіх членів суспільства на товари широкого вжитку (м'ясо, хліб та ін.) або на окремі блага (автомобілі, відеотехніка тощо), попит на всі блага, що задовольняються на окремих видах ринку (місцевому, регіональному, внутрішньому, міжнародному), попит більшості населення на окремих типах ринку (товарному, грошовому, ринку цінних паперів та ін.). На нижчій стадії розвитку капіталізму в механізмі дії закону попиту і пропозиції домінували елементи стихійності.
Урівноваження попиту і пропозиції відбувалося внаслідок вільної конкуренції, ціноутворення, стихійного переливання капіталів всередині галузей та між галузями, економічними кризами тощо. На сучасному етапі в механізмі дії закону попиту і пропозиції переважають елементи свідомого регулювання, організованості та планомірності, властиві кожному суб'єкту підприємницької діяльності, будь-якій формі власності.
Найважливіші суб'єкти підприємницької діяльності – крупні компанії, транснаціональні корпорації, держава. Рівновага (відносна) між попитом і пропозицією на рівні крупних корпорацій досягається насамперед через маркетингову діяльність. Кожна крупна компанія, перш ніж виготовити, вивчає платоспроможний попит населення на конкретний або споріднений вид продукції, знаходить покупця і попередньо укладає з ним контракт (письмовий або усний), в якому обумовлено якість товарів та послуг, ціни, термін поставок, платежі тощо. Між виробниками і споживачами встановлюються довготермінові коопераційні зв'язки, формуються торговельно-промислові комплекси (див. Закон планомірного розвитку економіки). Контрактна форма використовується при виконанні компаніями державних замовлень.
Найтиповіші дії держави за незбігання попиту і пропозиції:
- якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва валового національного продукту нижче від оптимальної величини, держава повинна вдатися до регулювання:
- знизити податок на прибуток (для стимулювання інвестицій компаній і фірм),
- збільшити витрати державного бюджету, насамперед державні закупівлі товарів і послуг,
- зменшити відсоткову ставку за кредит і таким чином збільшити грошову масу, здійснювати активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державний сектор тощо,
- коли пропозиція нижча від платоспроможного попиту, а виробництво валового національного продукту перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту:
- збільшити податки на прибуток,
- скоротити державні витрати,
- збільшити плату за кредити і таким чином зменшити грошову масу.
Найважливіший метод регулювання сукупного попиту – збільшення або зменшення витрат державного бюджету, оскільки їх збільшення безпосередньо впливає на зростання споживання і капіталовкладення окремих суб'єктів господарювання. Більше того, державні витрати спричиняють мультиплікаційний ефект. За підрахунками французьких економістів, кожний франк державних інвестицій мобілізує майже 8 франків з інших джерел. Зниження податків на прибутки впливає на сукупний попит опосередковано. Названі важелі економічного регулювання не дають миттєвого ефекту. Перші позитивні результати з'являються через півроку. Тому важливо передбачати (спрогнозувати) порушення рівноваги між такими агрегатними показниками народногосподарської збалансованості, як попит і пропозиція, доходи і витрати держави та ін. Водночас сукупний попит і сукупна пропозиція залежать і від інших конкретних факторів рівня доходів населення, рівня й темпів зростання цін, обсягу заощаджень і нагромаджень, податкової діяльності держави, закупівлі нею певної частини товару, обсягу експорту та імпорту.
Щодо матеріально-речового змісту сукупний попит складається зі споживчого (товари широкого вжитку і предмети розкошів) та інвестиційного (засоби виробництва).
Щодо вартісного змісту сукупний попит може не збігатися з розміром доходів населення і залежить від того, яка частина доходу вилучається з обігу й перетворюється на заощадження, або навпаки, вилучається із заощаджень і стає частиною сукупного доходу.
Споживання залежить від величини доходу та податку, рівня цін, відсотків на заощадження, стабільності грошової одиниці, величини нагромадження. Збільшення споживання в сукупному попиті означає зниження в ньому частки нагромадження та зменшення (абсолютне або відносне) частки заощаджень. Відчутний вплив на споживання має динаміка цін. Стійке зростання цін знецінює нагромадження та заощадження і зумовлює зростання споживання товарів і послуг. Але таке збільшення споживання насправді лише уявне. Стійке підвищення цін призводить до втрати грошима своєї купівельної спроможності. Фактично споживання населення скорочується. Для нейтралізації негативного впливу інфляції держава вживає відповідних заходів (підвищення облікової ставки відсотка, збільшення податків, скорочення державних витрат, уповільнення темпів зростання або навіть «заморожування» заробітної плати, а також вкладів в ощадних касах і банках, запровадження контролю за рухом цін, заробітків і прибутків), тобто здійснює «політику доходів». Це сприяє стабільності цін, але спричиняє спад виробництва, банкрутства, зростання безробіття, врешті-решт скорочення споживання. Інфляція знецінюючи заощадження та нагромадження, стимулює зростання сукупного попиту. Дефляційна політика, навпаки, стримує зростання і створює сприятливі умови для заощадження і нагромадження. Споживання (споживчі витрати) стосується всього населення, нагромадження (інвестиції) здійснюють підприємці, а заощадження – підприємці та споживачі. Заощадження залежать від стану економіки (під час спадів і криз скорочуються), доходів населення (чим вищий дохід, тим більша ймовірність того, що його частина заощаджуватиметься), політики держави щодо інфляції, стабільності грошової системи, наявності гарантій для працівників. Заощадження – це відкладений попит, тому збільшення їх зменшує споживання та нагромадження і навпаки. Водночас заощадження населення – джерело нагромадження для підприємців, що звертаються в банки за позичковими засобами. Чим більше заощаджує населення, тим ширша фінансова основа для наступних інвестицій. Нагромадження залежить від стану економіки, стабільності грошового обігу, перспектив попиту на нову продукцію, рівня відсотка на вклади і кредити, розміру податків, вартості основних факторів виробництва – сировини, обладнання, робочої сили. Чим більші нагромадження, тим менша частка заощаджень і споживання, вужчий споживчий попит. Таким чином, споживання, заощадження і нагромадження перебувають в оберненій залежності за низьких темпів зростання, статичного стану економіки або за переважання екстенсивних методів господарювання. З інтенсифікацією господарських процесів зростання продуктивності праці, збільшення ВНП споживання, заощадження можуть збільшуватися одночасно. Заощадження та нагромадження визначають рівень національного виробництва і зайнятості чим більші їхні величини, тим нижчий споживчий попит, і виробництво скорочується, що спричиняє зменшення зайнятості. Водночас нагромадження зумовлює зростання інвестиційного попиту та збільшення зайнятості у відповідних галузях виробництва, що, у свою чергу, стимулює підвищення споживчого попиту. Такий прямий вплив нагромадження на зайнятість робочої сили можливий лише за екстенсивного типу господарювання. Глибокі зміни в техніці й технології сприяють збільшенню потреб у засобах виробництва при скороченні зайнятості частини робочої сили або сповільненні темпів приросту кадрів. Внаслідок інтенсифікації виробничих процесів і скорочення зайнятості споживчий попит і заощадження зменшуються, тому необхідна особлива політика держави щодо стимулювання сукупного попиту, підвищення рівня споживання певних верств населення. Податки, закупівля державою товарів і послуг, експорт й імпорт – фактори, що впливають на сукупний попит ззовні. Вони пов'язані переважно з державним регулюванням економіки і можуть істотно стимулювати зростання сукупного попиту або значно гальмувати його. З розвитком попиту пов'язане поняття «місткість» (обсяг) ринку – найвищий обсяг реалізації продукції за даного рівня платоспроможного попиту, товарної пропозиції та цін. Чим ширший платоспроможний попит населення, тим більший обсяг ринку, легше вирішується проблема реалізації. Одним із засобів розширення платоспроможного попиту населення, що стимулює збільшення обсягу ринку, стала соціальна політика держави в повоєнні роки. Сукупна пропозиція – другий бік ринкової структури. Вона визначається обсягом випущеної продукції (виконаних робіт), рівнем витрат виробництва та рівнем цін, станом продуктивності праці, розвитком науково-технічного прогресу, спрямованістю державного внутріполітичного курсу її обсяг і склад залежать також від ступеня монополізації економіки, оскільки монополія реалізує насамперед власні інтереси і задля отримання додаткового прибутку може штучно скоротити обсяг виробництва і створити таким чином штучний дефіцит та високі ціни на свою продукцію. Якщо за вільної конкуренції сукупний попит зростає під впливом підвищення цін, то за монополізації підвищення цін не обов'язково стимулює зростання продукції воно може скорочуватися із зростанням цін. Прагнення монополій до надприбутків шкодить ринковому механізму саморегулювання, що змушує вдаватися до активної антитрестівської політики, контролювати процес ціноутворення. Сукупна пропозиція зростає із зниженням витрат виробництва, появою нових товарів, розширенням сфери послуг, тенденцією до підвищення цін. Попит і пропозиція не завжди врівноважують одне одного. Вони можуть різнитися кількісно, якісно, структурно, темпами зростання. Рівновага між ними – окремий випадок з постійної нерівноваги. Обсяг попиту може бути меншим від обсягу пропозиції через збільшення -заощаджень, які скорочуючи поточний сукупний попит, здійснюють фінансову «підготовку» інвестицій і майбутньої пропозиції. Взаємодія і взаємозв'язок між попитом і пропозицією відбуваються через систему цін. Ціни на ринку коливаються у певних межах (у разі конкуренції). Верхньою їх межею є ціна попиту, що визначається купівельною спроможністю споживача. Зниження її стимулює розширення попиту. На іншому кінці шкали – ціна пропозиції, максимально низький для виробника рівень ціни, за якого виробництво продукції за існуючих техніки і технології досягнутого рівня продуктивності праці забезпечує покриття витрат і приносить прибуток. Ціна пропозиції знижується із скороченням витрат виробництва, вдосконаленням його структури й організації, під впливом конкуренції. Конкуренція між виробником і споживачем а також серед виробників супроводжується постійним коливанням ціни попиту та ціни пропозиції. На певному етапі вони перетинаються, виникає нова ціна – ціна рівноваги, яка означає певну збалансованість інтересів виробника і споживача відповідність попиту та пропозиції. Такий механізм дії закону попиту і пропозиції виявляється у межах окремих національних економік. Суттєво впливає на нього зовнішня торгівля, діяльність транснаціональних корпорацій та міжнародних економічних угруповань. У межах найрозвинутішого інтеграційного угруповання – Європейського Союзу – наднаціональні органи разом з національними урядами здійснюють свідоме й цілеспрямоване регулювання попиту і пропозиції п'ятнадцяти країн цього об'єднання. В Україні у 90-х внаслідок тотального зубожіння населення сфера дії закону попиту і пропозиції значно звузилася. Свідченням цього є значні обсяги нереалізованої вітчизняної (передусім у машинобудуванні) та імпортованої (предмети широкого вжитку) продукції.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.