Закон як економічна категорія

Закон як економічна категорія – внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між основними протилежними сторонами, властивостями економічних явищ і процесів, між окремими стадіями і ступенями розвитку економічної системи, між різними системами. На відміну від законів природи, закон як економічна категорія відображає закони господарської (або виробничої) діяльності людей і виявляється насамперед через їх матеріальні потреби та інтереси. Не слід ототожнювати зміст категорії «економічний закон» з господарською діяльністю, оскільки економічні закони визначають характер цієї діяльності людей, їх мету і вчинки, а між дією законів і певним видом діяльності людей існують проміжні ланки – економічні потреби, економічні інтереси та економічні цілі.

Економічні відносини суспільства на окремому етапі розвитку виявляються як інтереси, основою яких, у свою чергу, є економічні потреби. При цьому важливо знати економічні потреби, інтереси й цілі переважної більшості людей. Економічні зв'язки й відносини між людьми, і насамперед відносини економічної власності, завжди пов'язані з речами, з певними об'єктами власності, з привласненням матеріальних благ. У свою чергу, економічні відносини органічно взаємопов'язані з розвитком продуктивних сил, насамперед з основною продуктивною силою – людиною, й потребами, інтересами й цілями. Тому зміст категорії «економічний закон» може бути розкритий з урахуванням такого поділу економічної системи, виділення в ній спільних для двох сторін суспільного способу виробництва (продуктивних сил та економічної власності або виробничих відносин) економічних законів, зокрема закону адекватності виробничих відносин рівню й характеру продуктивних сил. Крім цих законів, існують економічні закони розвитку виробничих відносин (економічної власності) і закони розвитку продуктивних сил. Такий поділ збагачує зміст категорії «економічний закон». У межах цілісної економічної системи виділяють також підсистеми й властиві їм внутрішні закони техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і господарський механізм, що слід враховувати при з'ясуванні категорії «економічний закон». Проміжними ланками між дією економічних законів і господарською діяльністю людей є також право власності, економічна політика уряду, соціальні вимоги й виступи працівників, які впливають на механізм реалізації економічних законів, що водночас опосередковано збагачує зміст категорії «економічний закон». Внаслідок цього економічні закони мають соціальні, політичні, правові форми свого вияву. Наступна особливість категорії «економічний закон» пов'язана з визначенням предмета політичної економії як науки, її різними аспектами. В широкому .значенні предметом цієї науки є вивчення законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ в суспільстві. Ці закони відносять до всезагальних (діють в усіх суспільно-економічних формаціях) закони зростання продуктивності праці, економії часу, переміни праці, пропорційного розвитку та ін. Тому в гносеологічному аспекті категорія «економічний закон» виражає взаємозв'язок між всезагальними економічними категоріями виробництвом, обміном, розподілом, споживанням, процесом праці, засобами праці та ін. В онтологічному аспекті категорія «економічний закон» розкриває взаємозв'язки між людиною і природою, між людьми в процесі праці, привласнення предметів природи в процесі господарської діяльності. Загалом всезагальні економічні закони властиві технологічному способу виробництва, зокрема закони розвитку продуктивних сил і закони розвитку техніко-економічних відносин. До перших належить закон приведення в дію зростаючої маси засобів виробництва із зменшенням витрати робочої сили, економії часу та ін. До других – закон усуспільнення виробництва і праці, закон переміни праці та ін. У межах технологічного способу виробництва діють також закони, які виражають внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між двома його сторонами (Такі зв'язки встановлюються між рівнем розвитку техніки й відносинами спеціалізації, між рівнем розвитку людини і переміною праці, між рівнем розвитку техніки й концентра цією виробництва тощо). Другий аспект предмета політичної економії – вивчення законів товарного виробництва. Оскільки воно розвивається не у всіх суспільно економічних формаціях, то виникає загальний тип економічних законів, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях – закони вартості, попиту і пропозиції, грошового обігу та ін. Ці закони не діяли за первіснообщинного ладу. Нині у розвинутих країнах світу із зародженням безпосередньо суспільного виробництва сфера їх дії певною мірою обмежена. З урахуванням цього в онтологічному аспекті категорія «економічний закон» виражає насамперед взаємозв'язки між людьми у процесі виробництва й обміну матеріальних благ, у гносеологічному аспекті – взаємозв'язок між такими категоріями товарного виробництва, як вартість, ціна, гроші, витрати виробництва, попит, платоспроможний попит та ін. Третій аспект політичної економії – вивчення відносин власності та її законів. Кількість таких законів залежить насамперед від ступеня плюралізму форм власності в суспільно-економічній формації, оскільки кожна форма власності має свої внутрішні закони розвитку. Так, трудовій дрібнотоварній формі власності внаслідок поєднання безпосередніх робітників і засобів виробництва властиві одні закони розвитку, а капіталістичній, заснованій на соціально-економічному відокремленні особистих і речових факторів виробництва, – інші. Різнотипні економічні закони властиві колективній капіталістичній та колективній трудовій власності. Водночас кожній із них – спільні для всіх форм власності закони, які модифікуються в межах окремих форм. Так, закон концентрації власності характерний і для дрібнотоварної, і для капіталістичної власності, але він має свою специфіку в межах кожної з форм. В онтологічному аспекті категорія «економічний закон» відображає насамперед економічні зв'язки між людьми з приводу привласнення різних об'єктів власності (засобів праці, робочої сили, необхідного і додаткового продукту та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення, в гносеологічному аспекті – взаємозв'язки між такими категоріями, як власність на робочу силу, власність на засоби виробництва, власність на додатковий продукт, трудова власність та ін. Закони економічної власності тісно взаємопов'язані з іншими типами економічних законів, властивих технологічному способу виробництва, товарному виробництву. Взаємодіючи між собою, вони формують сукупність законів (разом із законами, що діють у господарському механізмі), властивих економічній системі. Четвертий аспект політичної економії – пізнання відносин між працею і капіталом, дослідження сутності капіталу загалом і окремих його форм. Внаслідок цього реальним змістом наповнюються категорія «капітал» (або капітал взагалі) і конкретні його форми оборотний, основний капітал, нагромадження капіталу, конкуренція капіталів, капітал як кредит, капітал як грошовий ринок, обіг капіталу тощо. Це зумовлює появу окремих економічних законів, за якими розвиваються промисловий, торговельний, фінансовий капітали окремих груп підприємців (бізнесменів, капіталістів), кожна з яких має специфічні інтереси, конкурує з іншими групами тощо. Існування таких законів означає, що економічні закони діють не тільки на рівні всезагальності (йдеться про всезагальність у межах однієї суспільно-економічної формації), а й на рівні особливості (закони нагромадження капіталу, конкуренції капіталів тощо) і навіть одиничності. Так, прибуток, відсоток і рента, які є формами реалізації різних форм капіталу, регулюються неоднаковими економічними законами. Економічні закони діють як закони-тенденції, визначають лише основну лінію, спрямованість розвитку економічної системи, модифікуються багатьма обставинами, не відображаючи всіх відхилень і випадковостей такого розвитку, тобто, не є законом всіх окремих випадків. Через них(відхилення й випадковості) пробиває собі дорогу така риса закону, як необхідність. Тому тенденцію співвідносять із законом лише в статистичних процесах, де наявні індивідуальні відхилення, де необхідність втілюється через певну сукупність випадкових подій, постійних коливань. Для закону-тенденції характерне й те, що одна зі сторін його основної внутрішньої суперечності може домінувати в певний час. Так, у законі адекватності виробничих відносин (економічної власності) домінуючою стороною на тривалому проміжку часу є розвиток продуктивних сил, властиві їм внутрішні закони, а на окремих етапах розвитку суспільного способу виробництва визначальними можуть бути виробничі відносини. Така ситуація, як правило, простежується в період трансформації однієї економічної системи в іншу. Якщо при цьому встановлюються прогресивні форми власності, вони значно прискорюють розвиток продуктивних сил, якщо регресивні – гальмують його або фізично руйнують продуктивні сили. Основними протидіючими факторами, що стримують, уповільнюють, послаблюють і навіть тимчасово паралізують дію економічних законів, є дії державної влади, зокрема економічна діяльність держави, яка конкретизується у податковій, кредитній, фінансовій, соціальній, амортизаційній політиці тощо, а також несприятливі зовнішні обставини (наприклад, стрімке подорожчання енергоносіїв), економічні кризи, масові виступи працівників та ін. У процесі з'ясування сутності будь-якого економічного закону не слід розглядати форми його вияву як пряме підтвердження або вираження самого закону. Крім того, між дією закону і господарською діяльністю людей існують проміжні ланки – потреби, Інтереси й цілі великих мас працюючого населення. Тому неправомірно розглядати потреби, інтереси й цілі окремих соціальних верств і груп як форми вияву законів усієї системи продуктивних сил або відносин економічної власності. Форми вияву цих законів можуть збігатися з об'єктивними вимогами самих законів, коли йдеться про інтереси переважної маси працівників у тривалому періоді часу. Пізнання економічних законів залежить від зрілості економічної системи, що досліджується, від періоду дії закону (для вияву дії закону необхідно, щоб економічні процеси тривали не менше 7-10 років), від умілого застосування діалектичного методу дослідження.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.