Закон заперечення заперечення в економіці

Закон заперечення заперечення в економіці – один з основних законів діалектики, який характеризує напрям розвитку економічної системи, її складових частин та елементів (окремих явищ і процесів), починаючи з їх виникнення та становлення, наступного розвитку, функціонування й переходу у досконаліші, розвинутіші системи. Таким чином закон заперечення заперечення в економіці синтезує найважливіші риси інших законів діалектики (законів кількісно-якісних змін, єдності та боротьби протилежностей), охоплює єдність поступальності та спадковості, появу нового та відносної повторюваності на якісно новій основі старого тощо й водночас збагачує їх, що теоретично виражається в новому понятті. Такий процес заперечення є конструктивним, на відміну від деструктивного, що руйнує певну систему, призводить до й деградації. Він спричинений передусім зовнішніми щодо системи факторами.

Вперше як закон діалектики закон заперечення заперечення комплексно обґрунтував Гегель. Нове поняття, на його думку, багатше за змістом, оскільки збагатилося його запереченням або суперечністю, а тому виступає як єдність цієї нової категорії та її суперечність, тобто як загальна форма вияву закону єдності і боротьби протилежностей. Так, економічна система капіталізму – передусім наслідок тривалого процесу первісного нагромадження капіталу, тобто експропріації дрібної трудової власності (відчуження праці від власності). Цей процес є першим запереченням старого, без чого неможливе зародження й розвиток нового.

У процесі тривалого історичного розвитку капіталізму (впродовж майже п'яти століть) в його межах відбувається значний прогрес продуктивних сил, розвивається й поглиблюється суспільний поділ праці. Тобто відбувається прогрес усього технологічного способу виробництва, постійно вдосконалюються організаційно-економічні відносини, поступово послаблюється технологічне підкорення праці капіталом, а відтак здійснюються й певні елементи подолання соціально-економічного відчуження найманих працівників від засобів виробництва, починає діяти закон соціалізації економіки. Це означає поступове заперечення економічної системи капіталізму, тобто процес заперечення заперечення. Його наслідком є відновлення передусім трудових форм власності на індивідуальній і колективній основі. Закон заперечення заперечення в економіці органічно пов'язаний з іншими законами діалектики. Результати кількісно-якісних перетворень в економічній системі та єдності й боротьби протилежностей виявляються у появі нової цілісності, якісно або кардинально нової економічної системи (залежно від того, який тип попередньої економічної системи заперечується). Процес заперечення має діалектичний характер, і нова система успадковує у зміненому вигляді прогресивні сторони попередньої, відкидаючи при цьому застарілі й регресивні форми, риси тощо, внаслідок чого відбувається прогресивний розвиток. В процесі цього розвитку з'являються різні види законів (специфічних, стадійних, ступеневих, законів розвитку та законів функціонування, законів окремих підсистем тощо), закономірностей і тенденцій.

Закон заперечння заперечення в економіці комплексно розкриває механізм своєї дії в певному колі категорій діалектики, основними з яких є заперечення, спадковість, розвиток, економічний цикл (циклічність), спіралеподібна форма еволюції та ін. Найважливіша з них – заперечення, оскільки без діалектичного заперечення попередньої економічної системи, а складових частин, елементів, рис, особливостей тощо неможливе виникнення нової системи. Процес заперечення заперечення або велике коло чи цикл розвитку (від первісного нагромадження капіталу до виникнення в межах капіталізму елементів більш розвинутої економічної системи, яке тривало упродовж майже п'яти століть) складається з менших кіл (циклів), у межах яких також відбувається заперечення заперечення, внаслідок чого вся спіраль (розвиток загалом) являє собою ланцюг кількох циклів. Кожний цикл у своєму розвитку проходить початковий етап, його трансформацію у свою протилежність (тобто заперечення) і перехід протилежності в істотно нову протилежність (заперечення заперечення). Такими циклами щодо відносин економічної власності є індивідуальна капіталістична власність, колективна капіталістична власність і державна власність, а кожний із циклів є витком розвитку – не прямолінійного, а спіралеподібного. Наявність кожного наступного циклу свідчить про часткове повернення до попереднього циклу, але на якісно новій основі, про збагачення при цьому позитивних рис та властивостей попередньої форми власності (індивідуальна капіталістична власність відтворюється на основі привласнення більшої маси монопольно високих прибутків через механізм володіння акціями та облігаціями). Щодо докорінних рис економічної системи капіталізму, єдність праці та власності на етапі технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці, заперечується індивідуальною капіталістичною власністю, адекватним технологічним способом якої є машинний спосіб виробництва, що означає перше заперечення. Ці дві форми взаємодії праці й власності –діаметрально протилежні суперечності, а вища форма при цьому повністю заперечує попередню із переростанням продуктивними силами меж капіталістичної власності (у формі індивідуальної, колективної, державної) виникає трудова колективна власність, в якій відновлюються позитивні риси приватної трудової власності та інших форм капіталістичної власності, тобто відбувається діалектичне заперечення з наявними сторонами зв'язку з попередніми формами, завдяки яким здійснюється поступальний розвиток (з індивідуальної форми запозичуються такі риси, як підприємливість, ініціативність тощо, які закріплюються за трудовим колективом і за кожним членом цього колективу, з колективної форми запозичуються прагнення до об'єднання, колективна творчість, колективна відповідальність тощо, з державної – намагання задовольнити суспільні потреби та ін.). Водночас виникає істотно новий цикл (з властивими йому малими циклами, законами, а отже, й суперечностями), теоретичним відображенням якого є нова система економічних категорій. У процесі діалектичного мислення закон заперечення заперечення в економіці (як і в інших сферах суспільного життя, а також у природі) виявляється як теза, антитеза і синтез. Цей закон, як і інші закони та категорії діалектики, у своїй методологічній функції (тобто закони діалектики, перетворені на методологічні принципи, прийоми, вимоги) набуває у кожній із сфер дослідження специфічних форм застосування. Сам спосіб заперечення визначається, по-перше, загальною, по-друге, особливою природою процесу. Для кожного виду процесів існує особливий вид заперечення. Отже, у дії закону заперечнння заперечення в економіці містяться як загальні для природи, суспільства і мислення риси (тому він і є загальним законом), так і специфічні, зумовлені природою певного явища, процесу.

Специфічними формами закону заперечення заперечення в економічному дослідженні є:

• заперечення більш розвинутою суспільною формою менш розвинутої (заперечення розвинутішою формою економічної власності менш розвинутої),
• заперечення новими, прогресивнішими організаційними формами менш розвинутих (наприклад, замша одних організаційних форм управління підприємствами, компаніями іншими – досконалішими),
• заперечення досконалішими речовими формами розвитку продуктивних сил менш досконалих (якісне вдосконалення відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва тощо).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.