Закон циклічного розвитку економіки

Закон циклічного розвитку економіки – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між періодичним оновленням різних сторін технологічного способу виробництва, передусім окремих елементів основного капіталу, в межах циклічних коливань, а також певними структурними змінами інших елементів економічної системи (відносин власності, господарського механізму) й відновленням на цій основі через певний час макроекономічної рівноваги.

Крім системного визначення закону циклічного розвитку економіки існує й стисле це постійно й періодично повторювані через різні періоди часу спади й піднесення виробництва, зумовлені масовим оновленням різних елементів основного капіталу та заміною одного технологічного способу іншим.

Основні форми закону циклічного розвитку економіки, пов'язані з масовим оновленням основного капіталу:

• довгі економічні цикли (хвилі) (48-55 років), основою яких є процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо,
• тривалі економічні цикли (18-25 років), основою яких є періодичне оновлення житла й деяких виробничих споруд,
• середні економічні цикли (7-11 років), основою яких є масове оновлення засобів праці.

Крім них розрізняють загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років, основою якого є заміна одного технологічного способу іншим, та короткі економічні цикли (3-4 роки) – масове оновлення товарів тривалого користування (легкових автомобілів, телевізорів, холодильників та ін.). Водночас відбувається постійне оновлення асортименту товарів на третину кожні 10 років, що також впливає на модифікацію коротких циклів. Названі форми, як правило, накладаються одна на одну, що ускладнює чітке розмежування різних типів економічних циклів та їх строгу періодизацію. Внутрішніми суперечностями закону циклічного розвитку економіки є такі сучасні форми вияву основної суперечності суперечність між сукупним попитом і сукупною пропозицією та її періодичне загострення, суперечність між рухом заощаджень та інвестицій, між виробництвом і споживанням тощо.

Матеріальна основа загального технологічного циклу – три етапи розвитку технологічного способу виробництва:

• становлення і формування,
• функціонування,
• поступовий занепад і створення передумов для появи нового загального технологічного циклу, що почався з середини 50-х XX ст. (часу розгортання НТР) і базується на автоматизованій праці.

Виділення трьох етапів єдиного технологічного циклу відповідає вимогам закону заперечення заперечення, логіці розвитку економічних явищ і процесів відповідно до тріади щодо таких понять діалектики, як теза, антитеза і синтез. У межах окремих етапів відбуваються якісні зміни базисних поколінь техніки і технології, транспортних засобів та ін., а впродовж загального технологічного циклу – кардинальні (або істотні) зміни речових факторів виробництва всіх галузей господарства. Водночас з кардинальними змінами техніки, технологи, транспортних засобів, великих споруд тощо в межах загального технологічного циклу відбуваються аналогічні зміни кожного структурного елемента технологічного способу виробництва робочої сипи, використовуваних людьми сил природи, техніко-економічних відносин (насамперед суспільного поділу праці). Більше того, протягом трьох етапів загального технологічного циклу в межах технологічного способу виробництва з'являються нові елементи форми і методи організації виробництва (наприкінці XIX – на початку XX ст.), перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу (почалося під час промислової революції й завершилося з початком розгортання НТР). Це означало, що в межах технологічного способу виробництва відбулася революція, яка охопила систему продуктивних сил, техніко-економічних і організаційно-економічних відносин. Вона зумовлює якісні зрушення в інших елементах економічної системи – відносинах економічної власності та в господарському механізмі. Так, індивідуальну капіталістичну власність, що панувала в межах першої довгої хвилі, замінила колективна капіталістична власність, характерна для періоду існування другої довгої хвилі (у формі акціонерних компаній відкритого і закритого типів). На третьому етапі зростає роль державної капіталістичної власності, відбувається її поєднання з монополістичною власністю (найадекватнішою формою існування яких були акціонерні кампанії) й утворення державно-корпоративної (державно-монополістичної) власності. У системі господарського механізму механізм вільної конкуренції (період існування першої довгої хвилі) змінили монополістична планомірність, механізм недосконалої конкуренції, що поєднувався з ринковими важелями саморегулювання здебільшого у межах немонополізованого сектора економіки. Під час третього етапу загального технологічного циклу центральною ланкою господарського механізму стає державне регулювання економіки, що поєднується з монополістичною планомірністю та ринковими важелями саморегулювання. Новий загальний технологічний цикл починається з революції в межах технологічного способу виробництва. Відтак формується якісно новий тип капіталістичної власності – інтегрована капіталістична власність, виникає новий елемент господарського механізму – наднаціональне регулювання макроекономічних процесів у межах регіональних економічних організацій (зокрема в ЄС). Водночас відбувається модифікація попередніх, менш розвинутих форм власності та елементів господарського механізму. З огляду на особливості дії закону циклічного розвитку економіки, в Україні необхідно насамперед замінити попередній загальний технологічний цикл (технологічний спосіб виробництва, що значною мірою базувався на ручній праці) на технологічний, що базується на машинній праці, а в окремих галузях виробництва здійснювати поступовий перехід до технологічного способу виробництва, заснованому на автоматизованій праці.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.