Закон планомірного розвитку економіки

Закон планомірного розвитку економіки – особливий економічний закон, що діє лише на одній із стадій (етапів) розвитку капіталістичного способу виробництва і зумовлений прогресом технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій і частково машинній праці, та інтенсивним розвитком державної власності. Формування такого технологічного способу виробництва і перетворення державної власності на домінуючу суспільну форму розвитку продуктивних сил почалося з середини 50-х XX ст. Доти в межах капіталістичного способу виробництва планомірність і організованість були обмежені спершу масштабами окремих підприємств (за індивідуальної форми власності – з початку XVI ст. до 60-х XIX ст.), згодом – крупних монополістичних (в т. ч. олігополістичних) об'єднань (за колективних форм власності) та в межах державного сектора економіки.

З початку інтенсивного прогресу одержавлення економіки (з 30-х XX ст.) у межах окремих національних держав діяла тенденція до планомірного розвитку, яка з середини 50-х переросла в закон планомірного розвитку економіки, дія якого поступово охоплює найрозвинутіші міжнародні економічні організації ЄС, ЕОВС (Європейське об'єднання вугілля і сталі) та ін. У межах технологічного способу виробництва дія закону планомірного розвитку економіки зумовлена також поглибленням суспільного поділу праці. Так, після 30-х XX ст. переважають подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці, а їх матеріальною основою є комплексна механізація й часткова автоматизація виробництва. З середини 50-х формується технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці. З переростанням продуктивними силами меж окремих національних країн подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці розвиваються у межах окремих національних країн і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). Так, з 8 тис. компаній-суміжників, з якими кооперується італійський автомобільний концерн «ФІАТ», 2 тис. – зарубіжні фірми. У виробництві нового пасажирського літака «Аеробус» беруть участь 1,4 тис. компаній із 17 країн, що стало можливим завдяки ринковим та позаринковим зв'язкам. За загального й особливого поділу праці збільшення кількості галузей промисловості супроводжується певним юридичним, технологічним та економічним відокремленням спеціалізованих підприємств, а за домінування одиничної його форми кожне з них технологічно взаємопов'язане з іншим. Усі виробничі одиниці, навіть розміщені в різних країнах, повинні працювати за єдиним технологічним планом, дотримуватися єдиного ритму виробництва, кількісно-якісних характеристик продукції. За особливого поділу праці взаємозв'язок відокремлених одна від одної сфер виробництва при їх злитті в суспільний виробничий організм супроводжувався купівлею продажем товарів, існувала опосередкована форма зв’язку, а за одиничного поділу праці здійснюється пряма безпосередня взаємодія між його ланками, і результати окремих видів відокремленої праці всередині гігантських фірм перестають бути товарами. Такими вони стають лише після завершення виробничого циклу після купівлі їх іншими компаніями. Ця тенденція діє не лише в межах гігантських корпорацій, а й у їх відносинах з багатьма дрібними та середніми підприємствами контрактні відносини, наприклад, з американською автомобільною корпорацією «Дженерал моторз» мають понад 40 тис. таких підприємств «Дженерал моторз» встановлює з постачальниками тривалі виробничі зв'язки, і перетворення окремої деталі, вузла автомобіля на товар відбувається не звичайним шляхом вільної конкуренції на ринку, а планується заздалегідь, набуває форми договору. Загалом майже 70% малих підприємств США є підрядниками крупних фірм Тому американський економіст Дж. Гелбрейт назвав крупні корпорації плануючою системою. На сучасному етапі набула поширення й робота компаній на замовлення, планомірне формування попиту на продукцію тощо (на світовий ринок на підставі попередніх домовленостей між виробниками надходить до 70% усіх товарів). Тому крупні компанії, використовуючи найновішу техніку, постійно вивчають попит на продукцію, його структуру й динаміку. Один із важливих принципів організації ринку в розвинутих країнах полягає в тому, що потенційний виробник, перш ніж почати виготовляти товар, знаходить покупця, попередньо укладає з ним письмову або усну угоду, контракт, в якому обумовлено якість товарів, ціни, термін поставок, платежі тощо. Завдяки цьому сфера ринкових відносин, по суті перетворюється на сферу прямих зв’язків між виробниками і споживачами, між якими існують тривалі коопераційні зв'язки. Виробники складають план своєї майбутньої діяльності разом з постачальниками обладнання і споживачами, відбувається формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових корпорацій з торговельними компаніями. Зростає роль таких форм співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, компаній, обмін патентами, науково-технічною інформацією. У 70-80-ті завдяки комп'ютеризації й автоматизації виробництва, переходу до гнучких виробничих систем автомобільна промисловість частково починає працювати за індивідуальними замовленнями кожну машину збирають на потоковій лінії, конвеєрі відповідно до індивідуальних смаків і побажань майбутнього власника, які заносяться до програми комп'ютера. На основі майже 40 видів можна замовити кілька сотень зразків оснащення машини, що означає органічне поєднання стандартної масової продукції з індивідуальними замовленнями і знімає проблему підтвердження ринком суспільної необхідності вироблених товарів. Це свідчить про зростання планомірності та організованості в розвитку економічної системи. Такі процеси посилюються діями при виконанні крупними компаніями державних замовлень і закупівлі товарів і послуг. Так, федеральний уряд США розміщує щороку майже 15 млн. замовлень у понад 130 галузях промисловості (з приблизно 700 галузей і підгалузей) закуповує майже 20% усіх товарів і послуг. При цьому держава зобов'язує генерального підрядника передавати 35–50% від загальної вартості контракту субпідрядникам (переважно дрібним і середнім фірмам), укладаючи державні контракти – детально розроблені економічні та правові документи які регламентують організаційно-технічні, адміністративно-управлінські відносини при виконанні замовлення підрядниками, здійснюється попередня калькуляція окремих вартісних показників виробів. Це означає гарантований і стабільний державний ринок, посилення планомірності та організованості між різними формами власності, розширення меж планомірності до масштабів окремих країн. Дія закону планомірного розвитку економіки посилюється внаслідок розширення соціально-економічних функцій держави – підприємця, інвестора, управлінця та ін. Вона значною мірою зумовлена фінансовою централізацією значної частки національного доходу або розвитком державної власності на національний доход у1902 в США було одержавлено 1,6 млрд. дол., а в 1495 – понад 1,7 трлн. дол. (лише на федеральному рівні), державним регулюванням та прогнозуванням економіки тощо. У Франції втілюється XI п'ятирічний план розвитку економіки. Дія закону планомірного розвитку економіки, як і дія всіх інших економічних законів, супроводжується розвитком протидіючих факторів (наявністю економічних криз, непрогнозованою діяльністю монополій, у т. ч. транснаціональних корпорацій, та ін.), тому він функціонує як закон-тенденція, має місце поєднання планомірного розвитку із стихійним, однак вона означає, що масштаби свідомого регулювання народного господарства в розвинутих країнах домінують, а переважну більшість виробничих зв'язків контролюють держава та інші суб'єкти господарювання. Всупереч вимогам цього закону в Україні у 90-х XX ст. ліквідовано державне планування економіки в якому поряд з надмірним адмініструванням були й раціональні елементи.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.