Економічні закони

Економічні закони – внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями економічних явищ і процесів, елементами економічної системи. Природа економічних законів органічно пов'язана з економічною сутністю, що передбачає необхідність першочергового з'ясування таких категорій діалектики, як закон і сутність.

Закон і сутність – поняття однорідні (однопорядкові). Сутність – комплекс необхідних, глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні риси, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи. Сутність, як і закон, розкриває лише глибокі, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Тому явище багатше, ніж закон, оскільки в ньому відображають ся також випадкові, нестійкі зв'язки, форми вияву закону. Сутність і закон можуть бути всебічно досліджені лише через усі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле і частина, система і структура тощо), насамперед через категорію суперечності, взаємодії її протилежних сторін. Тому кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю а вона, у свою чергу, є суттєвим відношенням між протилежними сторонами, закономірним відношенням. У процесі боротьби протилежних сторін суперечність проходить у своєму розвитку такі фази тотожність, відмінність, власне суперечність, конфлікт і розв'язання суперечності. Такі й фази руху економічних законів, що дає змогу говорити про їх розвиток. При цьому розвиток суспільства, його рушійні сили визначають лише суперечності, які містять суттєві відносини (а не відносини на рівні явища), відносини закону, а не зовнішніх форм його вияву. У фазі тотожності економічні закони є законами становлення певних явищ, процесів, матеріальних систем, у фазі суперечності – законами їх розвитку й функціонування, у фазі конфлікту – законами переходу в нове, більш розвинуте явище, форму тощо. Виходячи з цього, економічні закони більш повно можна визначити як внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки між протилежними сторонами, властивостями, ступенями розвитку явищ і процесів економічного життя, за яких відбувається зародження, функціонування і перехід суперечності в її розвинутіші форми. Економічні закони – це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей – виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно, більшість з них має тимчасовий характер. Виникає парадоксальна ситуація. З одного боку, у процесі праці кожна людина має власні інтереси, здійснює свою свідому мету, постановка якої передує будь-якому виду людської діяльності. З іншого боку – економічні закони, а отже й виробничі відносини, сутність яких вони виражають, не залежать від волі й свідомості людей. Ця суперечність розв'язується, по-перше, тому, що праця людини як процес свідомої і доцільної діяльності існує в межах продуктивних сил, причому продуктивних сил не всього суспільства, а окремої ланки – підприємства, цеху, дільниці. У виробничі відносини індивід вступає незалежно від волі й свідомості. По-друге, залучаючись до процесу трудової діяльності, людина використовує продуктивні сили, створені попередніми поколіннями. Вона не вільна у виборі системи продуктивних сил. У свою чергу, виробничі відносини залежать від рівня й характеру розвитку продуктивних сил. По-третє, в умовах розвинутого суспільного поділу праці здійснюється обмін діяльністю між людьми (одні колективи виробляють одяг, другі – хліб, треті добувають вугілля тощо), тому і процес праці, і задоволення потреб кожної людини залежать від діяльності інших людей. Так формується незалежність техніко-економічних відносин, які виникають у суспільстві, від волі й свідомості окремих людей, а отже, й незалежність виробничих відносин, оскільки їх матеріальним носієм є техніко-економічні відносини в поєднанні з продуктивними силами. По-четверте, у розвиненому суспільстві окремий працівник є членом соціальної групи, класу, відносини між якими, на відміну від суб'єктивності індивіда, мають об'єктивний характер. На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, через конкурентну боротьбу, подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі його розвитку, коли основною формою капіталістичної власності є колективна (монополістична, державна та ін.) власність, стихійна дія економічних законів доповнюється елементами їх свідомого використання через механізм державного і наднаціонального регулювання економіки, прийняття досконалих законів, розширення масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об'єднань. Більше того, свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим, а стихійність – підпорядкованим елементом їх реалізації. Держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права власності, господарського механізму, за допомогою державного управління. Тому економічні закони незалежні від свідомості, але залежні від свідомої діяльності людей. Система економічних законів об'єднує чотири їх типи. Перший тип – всезагальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економи часу тощо). Оскільки кожному суспільному способу виробництва властиві специфічні виробничі відносини, а отже, реальні (економічні) відносини власності, то не може бути однакових економічних законів для різних систем виробничих відносин. Таким чином, всезагальні економічні закони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами у процесі праці, однаковими для всіх суспільних форм. Такі закони характерні для речового змісту різних суспільних способів виробництва. Серед них – закони розвитку та функціонування продуктивних сил, обґрунтований К. Марксом закон приведення в рух всезростаючої маси засобів виробництва з дедалі меншими затратами людської сили, закон зростання продуктивності праці тощо, а також -закони, які управляють техніко-економічними зв'язками й відносинами між людьми, тобто речовою формою продуктивних сил (закон усуспільнення виробництва і праці, закон переміни праці). Обидва можна назвати техніко-економічними законами. Другий тип – закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Вони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком технологічним способам виробництва, у їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно-економічних формаціях – загальні економічні закони. До третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль з-поміж них відіграє основний економічний закон, що виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил, а також головну мету суспільства. Четвертий тип економічних законів – особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва – закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-корпоративного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки. Крім сутності економічних законів, розрізняють механізм їхньої дії та механізм використання. Механізм дії – це насамперед боротьба протилежних сторін, властивостей економічної системи, за якими стоять інтереси, потреби протилежних класів, соціальних верств і прошарків, а також конкурентність інтересів всередині класів тощо. Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма. Механізм використання економічних законів є прерогативою господарського механізму.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.