Закономірності розвитку міжнародної торгівлі
Закономірності розвитку міжнародної торгівлі – найважливіші тривалі тенденції (закони-тенденції) та властиві їм суперечності, які визначають особливості, риси та властивості міжнародної торгівлі, її розвиток. Діють здебільшого в межах законів інтернаціоналізації ринку та випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно із зростанням виробництва. Так, якщо в 1924-39 зростання виробництва (43%) випереджало зростання міжнародної торгівлі (19%), то в 1981-96 світова торгівля майже в 1,6 рази зростала швидше, ніж виробництво (в 1936-95 – щорічно в 1,6 рази, а щорічні темпи приросту в 1994-96 становили майже 9%). В періоди 1913-39 та 1981-96 обсяг міжнародної торгівлі збільшився відповідно у 2 і 30 разів.
Закономірностями розвитку міжнародної торгівлі є:
1. Випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами міжнародної торгівлі. Так, якщо для двократного зростання міжнародної торгівлі послугами потрібно менше 8 років, то для відповідного зростання міжнародної торгівлі – приблизно 15. У 1970 обсяг експорту послуг становив 80 млрд. дол., у 1995 – понад 1 трлн. дол., що перевищувало третину світового експорту. Це зумовлено зростаючою роллю послуг у розширеному відтворенні (матеріального продукту, основної продуктивної сили, економічних відносин на національному й на інтернаціональному рівнях), значним скороченням транспортних витрат (посилило мобільність виробників і споживачів послуг), зростанням ролі послуг у міжнародній торгівлі типовими товарами (послуги страхових компаній тощо) та ін.
2. Випереджаюче зростання торгівлі готовими виробами порівняно з товарами паливно-сировинної групи, а в межах перших – машинами й устаткуванням. Так, у 50-х XX ст. в загальному обсязі міжнародної торгівлі частка готових виробів і товарів паливно-сировинної групи становила приблизно по 50%. У 1996 частка перших зросла до 70%, а частка других і продовольства знизилася до 30%. Ця закономірність зумовлена значним розширенням виробництва синтетичних та композитних матеріалів (відповідно зменшує частку торгівлі сировиною), зростанням ефективності національного виробництва внаслідок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій.
3. Поступове зростання торгівлі напівфабрикатами, окремими деталями, виробами, які є кінцевим продуктом, що зумовлено домінуванням одиничної форми міжнародного поділу праці (процесом інтернаціоналізації одиничного поділу праці). В середині 90-маиже 60% світової торгівлі машинами й устаткуванням припадало на комплектуючі деталі та вироби.
4. Зростання у світовій торгівлі частки внутріфірмівого обміну. В середині 90-х вона становила понад 35% усієї міжнародної торгівлі, у 70-х – лише приблизно 20%, що пояснюється насамперед зростання кількості та могутності транснаціональних корпорацій, збільшенням їх філіалів. Так, на початку 60-х налічувалося до 3500 філіалів ТНК, в 1995 – майже 210 тис. Крім того, ТНК все більше монополізують сферу послуг, що зумовлює зростання внутріфірмової торгівлі. Водночас у межах ТНК обмін все більш втрачає ознаки класичного обміну товарами, відбувається поступовий підрив товарного виробництві.
5. Випереджаючі темпи зростання міжнародної торгівлі між розвинутими країнами світу. В загальному обсязі світової торгівлі частка взаємної торгівлі розвинутих країн сягає 70% через високий ступінь міжнародного поділу праці між цими країнами, зокрема розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, розвиток інтеграційних процесів. Частка слаборозвинутих країн у світовій торгівлі станови 22-24%, а колишніх соціалістичних країн – 6-8%.
6. Дія закону нерівномірності у сфері міжнародної торгівлі. На США, Японію га Німеччину, в яких проживає менше 10% населення планети, припадає маже 35% міжнародної торгівлі. На 8 передових капіталістичних країн світу – понад 65% світового експорту послуг і понад 50% їх імпорту, а на 4 країни (США, Великобританію, ФРН і Францію) – маже 45% світового експорту послуг. Нерівномірність у сфері міжнародної торгівлі спричинена нерівномірністю економічного розвитку, гігантською концентрацією економічного потенціалу в небагатьох країн світу.
7. Зростання в експорті розвинутих країн світу частки продукції, виробленої за допомогою інтелектуально та інформаційно насиченої праці (мікроелектроніки та ін.). В експорті деяких країн світу вона становить 15-20%. Передові позиції в торгівлі товарами, що базуються на електроніці, займає Японія (приблизно третина активного сальдо в торгівлі зі США припадає на ці товари).
8. Посилення в цієї сфері ролі державного та недержавного регулювання.
9. Поступова лібералізація міжнародної торгівлі. Якщо в середині 50-х середня величина митних тарифів становила в розвинутих країнах світу майже 35%, то в середині 90-х – менше 5%. Такі закономірності діють у тривалому періоді часу (більшість впродовж кількох десятиліть). У коротких періодів часу вони можуть бути послаблені, загальмовані навіть паралізовані дією контртенденцій. Так 70-80-ті XX ст. у сфері міжнародної торгівлі посилилися тенденція до нових форм протекціонізму.
Крім зазначених закономірностей, міжнародній торгівлі властиві певні риси, передусім процеси бартеризації (наприкінці XX ст. майже 25% усієї світової торгівлі). Це явище – наслідок отримання високого економічного ефекту обома партнерами. За відсутності зовнішньої торгівлі розвинутим країнам світу довелося б збільшити витрати виробництва у 1,5-2 рази. Важлива риса міжнародної торгівлі – поступове витіснення з неї середніх та дрібних підприємств, фірм, компаній, внаслідок чого зростає роль міжнародної торгівлі в національному відтворенні (матеріального продукту, робочої сили та економічних відносин). Виявом цього процесу с зростання обсягів зовнішньої торгівлі щодо валового внутрішнього продукту (обсягів внутрішнього виробництва). У найбільших країнах світу (США, Індія, Китай та ін.) цей показник в середині 90-х становив від 20 до 30%, у середніх (ФРН, Франція, Великобританія та ін.) – до 60%, у малих (Бельгія Швейцарія та ін.) – понад 150%, (в середині 60-х для найбільших 10-15%, для середніх – до 30%), до 2010 він зросте для першої категорії країн – до 35-40%). Додатковий показник, що характеризує зростання обсягів зовнішньої торгівлі щодо ВВП, – величина зовнішньоторговельного оборогу на душу населення. В Японії у 1995 він становив понад 10 тис. дол., у ФРН – майже 11 тис., у Франції – до 9 тис., у США – 4800 дол., в Росії – 977 дол., в Україні – 309 дол., причому понад 70% експорту здійснювалося за рахунок паливно-сировинної групи. Зростання обсягів зовнішньоторговельного обороту, розширення його номенклатури за рахунок готових виробів і послуг сприяє економії матеріальних, фінансових та інших ресурсів, позитивно впливає на поліпшення якості товарів і послуг, на розширення номенклатури споживчих благ, формування нового фактора економічного зростання (для слаборозвинутих країн) і посилення його для розвинутих держав.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.