Закон монополізації виробництва

Закон монополізації виробництва – стадійний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між конкуренцією крупних підприємств однієї або споріднених галузей промисловості та процесами концентрації й централізації виробництва і власності, завдяки яким у все меншої кількості підприємств, фірм, компаній зосереджується все більша частка виробленої продукції. Із виділенням внаслідок дії законів конкуренції та концентрації виробництва властивих їм внутрішніх суперечностей з маси дрібних та середніх підприємств кількох найкрупніших перед ними постає альтернатива або продовжувати виснажливу боротьбу між собою, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо.

Другий шлях веде до укладення угод між ними, що є однією з найхарактерніших рис монополій, монополістичних тенденцій в економіці. Зв'язок монополізації з процесами концентрації та централізації виробництва і власності виявляється в тому, що концентрація на певному етапі свого розвитку (остання третина XIX ст.) зумовлює виникнення монополій. Централізація капіталів здійснюється добровільно (внаслідок утворення акціонерних товариств) або примусово (поглинанням конкурентів), і підприємство посідає домінуюче становище на ринку. В останній третині XIX ст. під впливом наукових винаходів (зокрема нових методів виплавлення сталі) виникає необхідність будівництва підприємств, які не під сипу спорудити жодному капіталісту окремо. З'являється нова форма власності, здатна вирішити ці проблеми, – акціонерна капіталістична власність. Про її зв'язок з процесами монополізації економіки свідчить той факт, що кожна монополія в розвинутих країнах світу існує нині у формі акціонерних компаній. Закон монополізації виробництва в розглядають і як внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між законами конкуренції, законом концентрації виробництва і основним економічним законом (законом виробництва і привласнення додаткової вартості у формі максимального прибутку). Дія законів конкуренції та властивих їм суперечностей – рушійна сила процесів концентрації виробництва і капіталу. Головним спонукальним мотивом дій підприємців щодо впровадження нової техніки, розширення виробництва тощо є прагнення отримати більші прибутки. Оскільки явище багатше за закон, закон монополізації виробництва в лише частково розкриває причини виникнення природних монополій, хоча ці причини об'єктивні. Зокрема, існують товари і послуги, які краще освоїли одна або кілька фірм і в яких конкуренція неможлива або небажана (наприклад, єдина енергетична система, трубопровідний, залізничний транспорт та ін.). Якщо в цих галузях є лише одне підприємство, розукрупнювати його недоцільно. Недостатньо були пов'язані з дією цього закону монополії в колишньому СРСР, в т.ч. в Україні. Сфера дії закону монополізації виробництва – національна економіка та світове господарство, в межах якого він виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між конкуренцією гігантських національних компаній та процесами міжнародної концентрації й централізації виробництва і капіталу, що зумовлюють виникнення міжнародних монополій. У межах національної економіки та світового господарства дія закону монополізації виробництва поширюється не лише на промисловість, а й на торгівлю, банківську справу, послуги – виникають торговельні, банківські та інші транснаціональні монополії. Дія закону монополізації виробництва має свої особливості на різних ступенях розвитку вищої стадії капіталізму. На сучасному етапі – це її міжгалузевий характер, посилення монополізації внаслідок централізації капіталів тощо (див. Монополія). Закон монополізації виробництва функціонує у формі колективних монополій (або олігополій). Ознакою їх належності до монополій є використання ними методів нецінової та недобросовісної конкуренції, спільність дій на ринку товарів і послуг, стабільність цін тривалий час тощо. Про дію цього закону впродовж тривалого часу свідчить те, що на початку XX ст. майже половина виробництва всіх підприємств США була зосереджена в руках 0,01% від загальної кількості підприємств, а в середині 90-х – на 0,003% їх припадало більше половини всього виробництва. До гігантів на початку XX ст. належали підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і більше, наприкінці століття їх відносили до категорії дрібних, а активи могутніх корпорацій сягали мільярдів доларів. Оборот наймогутнішої американської корпорації Ройял Датч Шелл у 1994 становив майже 100 млрд. дол., німецької компанії «Модет» (яка посідала останнє місце з-поміж 200 компаній світу) – понад 5 млрд. дол. Як і будь-який інший економічний закон, закон монополізації виробництва діє як закон-тенденція. Це означає, що внаслідок впливу на нього окремих протидіючих факторів (контртенденцій) інтенсивність його дії може послаблюватися, частково паралізуватися і навіть призупинятися в короткому періоді часу. Основні протидіючі фактори функціонування закону монополізації виробництва – антитрестівське законодавство, посилення конкурентної боротьби (особливо міжнародної конкуренції), вплив НТР на зменшення розмірів економічно ефективних підприємств (внаслідок зниження матеріаломісткості, енергомісткості, капіталомісткості продукції та ін.), поглиблення суспільного поділу праці (що створює попит на спеціалізовану продукцію і зумовлює зростання дрібних і середніх підприємств), державна контрактна система (у США вона зобов'язує крупні корпорації залучати до виконання державних замовлень значну частину дрібних і середніх фірм) та ін. Оскільки монополії економічно вигідні, забезпечують монопольне високі прибутки, закон монополізації виробництва не може бути паралізований повністю. Цей закон –специфічна форма вияву розвитку та функціонування закону концентрації виробництва на вищій стадії капіталізму.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.