Закон суперечності в економічному дослідженні

Закон суперечності в економічному дослідженні – закон, який є найважливішим інструментом пізнання глибинної сутності економічних явищ і процесів, економічних систем, соціальної та економічної природи людини. Така роль закону суперечності в економічному дослідженні (або принципу суперечності) зумовлена:

• значенням закону єдності та боротьби протилежностей серед інших законів діалектики,
• визначальною роллю категорії «суперечність» з-поміж категорій діалектики.

Вперше роль суперечності в історії діалектики визначив давньогрецький філософ Геракліт як вічне становлення шляхом єдності суперечностей та їх взаємопереходу, а боротьбу суперечностей – як закон для всього сутнісного. На думку іншого давньогрецького філософа – Платона, істина може бути розкрита зведенням суперечливих сторін суперечності в єдине ціле. Регель вважав суперечність коренем будь-якого руху і життєвості, а сутність розвитку – роздвоєнням цілого на суперечності. Розглядаючи роль суперечності як засобу пізнання, Маркс наголошував, що існування двох взаємно суперечливих сторін, їх боротьба та злиття в нову категорію є сутністю діалектичного руху. Це означає, що діалектична суперечність – процес взаємодії (взаємообумовленості, взаємопроникнення, взаємозаперечення) протилежних властивостей, сторін, тенденцій економічних явищ і процесів, економічної системи загалом, внаслідок чого вони є джерелом саморуху й розвитку. Напрям такого розвитку залежить передусім від кількісної потужності та якісного переважання провідної суперечності. Як логічний закон, закон суперечності стверджує, що жодне висловлювання, речення та їх заперечення не можуть бути водночас істинними. Для системного використання закону суперечності в економічному дослідженні необхідно починати з такого визначення предмета економічної теорії та політичної економи, яке б враховувало вимоги цього закону. У такому разі недосконалими є визначення цих наук як наук про багатство, про те, як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва товарів та їх розподілу, про людей у їх діловому житті та ін. Найлогічніше визначення політичної економії – визначення, яке передбачає вивчення виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, а економічної теорії – як законів розвитку економічних систем (з урахуванням того, що кожен економічний закон пронизаний внутрішніми суперечностями). Виходячи з цього, глибинну сутність кожної економічної категорії або закону необхідно досліджувати як єдність та боротьбу суперечливих сторін, внаслідок якої відбувається розвиток, тобто процес виникнення суперечностей, їх вирішення та одночасне виникнення нових.

Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності, основні та неосновні, антагоністичні й неантагоністичні. Джерело розвитку – передусім внутрішні суперечності (суперечності всередині окремого об'єкта, явища або процесу, цілісної економічної системи). Важлива вимога наукового розуміння предмета економічної теорії та політичної економії – віднесення до предмета цих наук суперечливої природи людини, тобто людини як біосоціальної істоти (єдність і боротьба біологічної та соціальної сутності), або людини економічної (діалектична єдність людини-працівника і людини-власника) з відповідними потребами, інтересами й цілями. Прагнення та інтереси індивіда, трудового колективу соціальної верстви або групи – вагома рушійна сила соціально-економічного прогресу. Тому в кожній економічній категорії або законі за єдністю та боротьбою суперечливих сторін слід бачити економічні (якщо розглядається людина економічна) та соціальні – в єдності економічних, політичних, правових, культурних, ідеологічних тощо – інтереси (якщо розглядається людина як біосоціальна істота). Суперечності в експлуататорських економічних системах розвиваються в антагоністичних та неантагоністичних формах. Водночас неантагоністичні суперечності за певних умов можуть набувати антагоністичних форм, наприклад, суперечність між людиною і природою. К. Маркс та Ф. Енгельс наголошували передусім на такій рисі закону єдності і боротьби протилежностей, як боротьба, вважаючи и довготривалою (єдність має тимчасовий характер), що в сучасних умовах не відображає реального стану економічної системи в розвинутих країнах світу. Це положення може вважатися істотним лише у разі нереволюційних методів боротьби, шляхом завоювання парламентської більшості на виборах тощо. Крім того, сама суперечність у своєму розвитку проходить певні етапи (фази) тотожності (неістотної різниці), відмінності (істотної різниці в тотожності), власне суперечності, антагонізму, конфлікту й переходу в іншу суперечність. Джерелом розвитку суперечність є лише годі, коли вона вирішується, тобто набуває якісно або сутнісно нових форм руху, переходу однієї сторони суперечності в іншу тощо, що можливо за наявності стрибка. Загалом слід раціонально поєднувати єдність та боротьбу в різних економічних системах. Представники опортунізму наголошують лише на єдності в експлуататорських формаціях, ліві ревізіоністи – лише на боротьбі, що означає метафізичний підхід до проблеми суперечностей.

Закон суперечності в економічному дослідженні необхідно використовувати у специфічних формах, які випливають із специфіки предмета економічного дослідження. Такими формами є єдність і боротьба між:

• матеріально-речовим змістом та суспільною формою,
• між речовою і суспільною формами,
• між речовою та організаційною формами,
• між суспільною та організаційною формами,
• між самими суспільними формами.

Найважливіша специфічна форма його конкретизації – єдність і боротьба між матеріально-речовим змістом і суспільною формою. Матеріально-речовий зміст суспільного способу виробництва – процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, відношення людина–природа, а також техніко-економічні зв'язки й відносини між людьми, а загалом технологічний спосіб виробництва. Суспільна форма – виробничі відносини (або відносини економічної власності), соціально-економічні зв'язки й відносини між людьми з приводу привласнення різних об'єктів власності (засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності тощо) в усіх сферах суспільного відтворення. Оскільки система виробничих відносин у зв'язку з розвитком продуктивних сил знаходить теоретичне вираження в системі економічних законів і категорій, кожна окрема категорія або закон відображає лише одну зі сторін, ланок, рис тощо цього зв'язку, є діалектичною єдністю суспільної форми та речового змісту. Термін «речовий зміст» підкреслює, що економічні відносини (передусім відносини економічної власності) нерозривно пов'язані з рухом економічних благ, з речами і виявляються як речі. Так, товар є передусім зовнішнім предметом, річчю, яка, маючи корисні властивості, задовольняє потреби людини. Завдяки пануванню багатства (передусім у грошовій формі) в капіталістичному суспільстві, стихії ринку тощо виробничі відносини уречевлюються. Водночас фетишизується матеріально-речовий зміст і набуває характеру речовості, яка стає посередником у відносинах між людьми та в їх ставленні до природи, тобто речовий зміст, вклинюючись у відносини економічної власності, існує в абсолютизованій формі. Протиставлення речового суспільному посилює протилежність двох типів відносин, двох форм економічних зв'язків і відносин (техніко-економічних та соціально-економічних), що виникають між учасниками суспільного відтворення. Використання такої специфічної форми закону суперечності в економічному дослідженні як єдність і боротьба між речовою та суспільною формами, означає, що однією з протилежних сторін суперечності є техніко-економічні зв'язки га відносини, які взаємодіють з виробничими відносинами (відносинами економічної власності). До речової форми належать відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації, техніко-економічне поєднання працівника із засобами виробництва тощо, які у своїй сукупності формують суспільний характер виробництва або форму виробництва – проміжну ланку між продуктивними силами та відносинами економічної власності. Щоб у новій економічній системі сформувати новий тип відносин економічної власності, необхідно попередньо трансформувати форму виробництва, розвинути його суспільний характер. Це водночас означає, що сприяти розвиткові продуктивних сил або гальмувати його можуть не лише відносини власності, а й техніко-економічні відносини. Так, політика надмірної концентрації виробництва в колишньому СРСР призвела до нехтування розвитком малого підприємництва, що негативно позначилося на економічному прогресі. Відсутність у національній економіці відносин міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва робить таку економіку замкнутою системою, тобто позбавляє її важливих чинників розвитку.

Третя специфічна форма закону суперечності в економічному дослідженні – єдність і боротьба між речовою та організаційною формами (менеджментом, маркетингом, відносинами обміну передовим досвідом тощо). В сучасних умовах країна з недостатньо розвинутими формами управління підприємством (новітні прогресивні форми та методи такого управління), слабким рівнем маркетингових досліджень значно відставатиме в економічному розвитку від країн, у яких організаційна форма відповідає вимогам продуктивних сил. Зокрема, суперечність між двома формами (речовою та організаційною) виявляється в тому, що неякісна маркетингова робота на підприємстві, у фірмі, компанії позбавляє можливості знайти надійних партнерів з виготовлення комплектуючих деталей для виробництва складних товарів, а відтак – ринків збуту.

Четверга специфічна форма закону суперечності в економічному дослідженні – єдність і боротьба між суспільною та організаційними формами. Вона виявляється в тому, що за наявності прогресивних форм та методів менеджменту, передусім організаційних форм управління підприємством, на ньому виробляють максимальну кількість продукції за найнижчих витрат виробництва, а отже, привласнюються максимальні прибутки (в цілому виражається їх єдність), в іншому випадку прибутки як основна мета діяльності підприємств знижуватимуться (що означає конфлікт між організаційною та суспільною формами). П'ята специфічна форма закону – єдність і боротьба між самими суспільними формами. Ними, зокрема, є суперечність між величиною заробітної плати і масою прибутку, між окремими формами прибутку, між величиною прибутку й обсягом податкових відрахувань та ін. Без з'ясування специфічних форм закону суперечності в економічному дослідженні не може виконувати свою функцію основного інструмента пізнання економічних явищ і процесів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.