Закон зростання продуктивності праці

Закон зростання продуктивності праці – закон, який виражає причинно-наслідкові, сталі й суттєві зв'язки між розвитком і вдосконаленням продуктивних сил, з одного боку, й обумовлених цим зростанням кількості виробленої продукції та послуг, поліпшенням їх якості – з іншого. Закон зростання продуктивності праці можна коротко визначити також як скорочення витрат робочого часу на виробництво продукції.

Під продуктивністю праці розуміють результативність живої та уречевленої в засобах виробництва праці, ефективне використання яких зумовлює збільшення випуску продукції, тобто підвищення сукупного суспільного результату праці. При цьому дуже важливо економ-но витрачати матеріально-речові елементи виробництва і працю у сфері матеріального й нематеріального виробництва. Продуктивність суспільної праці значною мірою залежить від раціональної структури суспільного виробництва й ефективного використання основних фондів, зниження матеріаломісткості та поліпшення якості продукції. Розрізняють продуктивність праці та продуктивність живої праці – праці робітника (результативність праці зайнятих передусім у сфері виробництва). Продуктивність живої праці визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, або кількістю часу, втраченого на виробництво одиниці продукції. Суспільний рівень продуктивності праці вимірюється показником виробництва національного доходу на душу населення. На окремому підприємстві він визначається діленням отриманого валового доходу на кількість працівників підприємства або кількості продукції в натуральному вираженні на кількість зайнятих робітників із зростанням продуктивності праці частка живої праці зменшується, а частка колишньої праці, втіленої у засобах виробництва, збільшується так, що загальна сума праці, втіленої в товарі, зменшується. Таким чином, зростання продуктивності праці означає економію робочого часу. Зміна співвідношення між витратами живої та уречевленої праці відбувається по-різному, залежно від рівня розвитку продуктивних сил, якості використовуваних засобів праці, технології. При переході від ручної праці до механізованої витрати живої праці на одиницю продукції різко зменшуються, а витрати колишньої – збільшуються.

Рівень продуктивності праці залежить від таких груп факторів:

• матеріально-технічних, пов'язаних з рівнем розвитку і ступенем використання засобів виробництва, передусім засобів праці, ступенем використання досягнень НТП, впровадженням нових технологій,
• організаційно-економічних та управлінських, що залежать від ступеня розвитку форм організації суспільного виробництва,
• природних якість ґрунтів, природно-кліматичні умови, наявність і багатство корисних копалин тощо,
• суспільно-економічних, пов'язаних із формами власності на засоби виробництва та формами господарювання, характером виробничих відносин,
• соціально-психологічних, зумовлених місцем і роллю людини в суспільному виробництві, умовами праці, відпочинку.

Вирішальним чином на ефективність праці впливає науково-технічний прогрес – основа інтенсифікації виробництва, зміни його структури і зростання ефективності праці. Всі інші фактори діють внаслідок змін у техніці й технології або разом з ними, відповідно підпорядковуючись їм.

Основні напрями НТР як найважливішого фактора зростання продуктивності праці – комплексна механізація й автоматизація виробництва, впровадження нової техніки і технології, вдосконалення технологічних процесів на базі діючого устаткування, комп'ютеризація виробництва, поліпшення використання сировини, матеріалів, палива, організація безвідходного виробництва тощо. Вони зумовлюють зниження технологічної трудомісткості виробів. Важливе значення для цього процесу мають соціально-економічні відносини, насамперед відносини власності, форми й методи стимулювання праці.

Однією з причин низької продуктивності в колишньому СРСР була відчуженість виробника від засобів виробництва, управління виробництвом і створеного продукту, відсутність дієвої мотивації ефективності праці. Тому перехід до ринкових відносин в Україні в 90-х XX ст. почався з роздержавлення, приватизації частини державного майна, перебудови відносин власності, відносин розподілу Важливе значення має також з'ясування резервів зростання продуктивності праці – різниці між максимально можливою продуктивністю праці та досягнутим її рівнем. Використання таких резервів – процес перетворення можливого на реальне. Закон зростання продуктивності праці діє як тенденція в окремі періоди розвитку національного господарства продуктивність праці може не зростати або навіть знижуватися (під час економічної кризи, природних катаклізмів та ін.). Так, в Україні продуктивність праці в 1997 була більш як у три рази нижчою, ніж на початку 90-х.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.