Загальний закон капіталістичного нагромадження

Загальний закон капіталістичного нагромадження – обґрунтований К. Марксом закон, згідно з яким із збільшенням національного багатства, величини та інтенсивності зростання функціонуючого капіталу, а отже й абсолютної кількості пролетаріату та продуктивної сили його праці, зростає відносна промислова резервна армія праці, тобто існує постійне перенаселення (злидні якого прямо пропорційні «мукам праці» (термін К. Маркса) активної робітничої армії) та офіційний пауперизм. Функціональну залежність зміни становища пролетаріату від величини нагромадження капіталу Маркс назвав абсолютним законом.

 

Складові елементи загального закону капіталістичного нагромадження:

  • сталі, сутнісні та загальні зв'язки між величиною зростання національного багатства та функціонуючого капіталу, в т.ч. енергії його зростання, з одного боку, й збільшенням відносної промислової резервної армії праці – з іншого,
  • наявність таких зв'язків між зростанням промислової резервної армії порівняно з активною робітничою армією, з одного боку, і постійним перенаселенням – з іншого,
  • прямо пропорційна залежність між злиднями у сфері постійного перенаселення і муками праці активної робітничої армії,
  • наявність такої залежності між злиденними верствами робітничого класу і промислової резервної армії, з одного боку, та офіційним пауперизмом – з іншого.

У стислому варіанті загального закону капіталістичного нагромадження формулювався як процес нагромадження багатства капіталістів і відтворення бідності й злиднів позбавлених роботи пролетарів, які, у свою чергу, негативно впливали на становище зайнятих робітників, або процес, що супроводжувався збагаченням багатих і зубожінням бідних. Таке формулювання закону дано у чистому вигляді, без аналізу механізму його реалізації. Водночас цей закон, «подібно до всіх інших законів модифікується, – за словами Маркса, – численними обставинами», зокрема характером економічної кон'юнктури (наявність кризи чи піднесення тощо), діяльністю держави, організованістю і боротьбою робітничого класу та ін. Залежно від цих обставин дія закону може послаблюватися або посилюватися, а за певних сприятливих для найманих працівників умов навіть паралізуватися. Між розмірами зростання національного багатства та функціонуючого капіталу й збільшенням відносної резервної промислової армії праці. Існує певна непропорційна кореляція, яка виникає не з часу розвитку капіталістичного способу виробництва, а лише на початку XIX ст. в Англії, значно посилюючись під час криз. Так, у США кількість безробітних у 1920-29 становила в середньому 2,2 млн. осіб (або 5% діяльного населення), в 1930-39 – 9,6 млн. осіб (або 18% діяльного населення). Порівняно з цим періодом обсяги національного багатства та функціонуючого капіталу зросли набагато більше, ніж розміри промислової резервної армії (наприкінці 90-х кількість безробітних у США становила до 1% діяльного населення). Це означає, що й закон капіталістичного нагромадження діє у формі кореляційної непропорційної залежності. Прямолінійніший характер, хоча й із не прямо пропорційною залежністю, має процес зростання промислової резервної армії та постійного перенаселення. Таким чином, постійне перенаселення, крім плинного, представленого тимчасовим безробіттям у містах, складається з прихованого (або аграрного) та застійного перенаселення, яке характеризується нерегулярністю зайнятості робітників відмираючих галузей і професій, а також звільнених через їхню непридатність для ефективного використання капіталістами.

Непропорційна кореляційна залежність існує також між зростанням промислової резервної армії праці та активною робітничою армією (яка у тривалому періоді часу зростає швидше). Не існує прямо пропорційної залежності й між такими сторонами закону, як посилення злиднів людей, що потрапили у сферу постійного перенаселення, і муками праці активної робітничої армії. Муки праці сучасної активної робітничої армії в розвинутих країнах світу порівняно з муками пролетаріату в XIX ст. істотно зменшилися або перестали існувати (особливо для окремих категорій найманих працівників), що зумовлено особливостями процесу праці в умовах розгортання НТР. Муки праці сучасних найманих працівників пов'язані з електронним тейлоризмом, одноманітністю праці на пульті управління, з працею в значно погіршеному довкіллі (через хімічне, теплове, механічне, інформаційне забруднення), м'язовим голодом тощо. Але оскільки середня тривалість життя в розвинутих країнах зростає, поліпшуються антропометричні характеристики людини, стверджувати про постійне зростання мук праці в сучасних умовах недоцільно. Між становищем безробітних і муками праці найманих працівників існує обернено пропорційна залежність. Четвертим елементом загального закону капіталістичного нагромадження Маркс називав наявність прямо пропорційної залежності між зростанням злиденних верств населення і промислової резервної армії, з одного боку, та офіційним пауперизмом – з іншого. Проте нині некоректно говори і й про однобічну спрямованість у розвитку злиденних верств населення й промислової резервної армії праці. Така залежність може існувати між зростанням злиденних верств населення й офіційним пауперизмом. Двома основними формами вияву закону, за Марксом, є абсолютне та відносне погіршення становища робітничого класу. Концентроване вираження першого – зниження життєвого рівня населення, яке, у свою чергу, відбувається у формі фізичної та соціальної злиденності. Перша з них у розвинутих країнах світу, як правило, відсутня, але існувала в 90-х в Україні. Відносне погіршення –зменшення частки робітників у національному доході країни. Глибинна сутність закону («багаті ставатимуть ще багатшими, а бідні – ще біднішими») реалізується лише в окремих країнах світу і в окремі періоди часу. Так, у США, за офіційними даними, в1979–93 дохід 5% найбідніших сімей знизився на15%, а 5% найбагатших – зріс на 18%. Ще більша несправедливість існує в розподілі багатства. Водночас дохід у США розподіляється нерівномірніше, ніжу більшості інших розвинутих країн. Історичного підходу потребує і поняття «пролетаріат». Ф. Енгельс не відносив до цієї категорії тих найманих працівників, які мають власні квартири, будинки тощо.

На сучасному етапі непропорційна кореляція між окремими елементами загального закону капіталістичного нагромадження інша, ніж її сформулював Маркс. Відчутно посилилася соціальна спрямованість економічної системи, що водночас і зорганізованою діяльністю профспілок значно послаблює дію цього закону. У 90-ті роки до влади у багатьох розвинутих країнах світу прийшли політики, які активніше захищають інтереси працівників. У деяких країнах (зокрема у Швеції) посилюються елементи соціалізації економіки. Таким чином, закон діє в окремих країнах світу впродовж певного періоду, але не в таких антагоністичних формах, як це сформульовано Марксом.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.