Закон інтернаціоналізації виробництва

Закон інтернаціоналізації виробництва – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між процесом переростання виробництвом меж національних країн, з одного боку, і поступовим формуванням процесу поєднання особистих і речових факторів виробництва, взаємодії людини з природою й створення необхідних матеріальних і духовних благ, відтворення самої людини на інтернаціональному рівні – з іншого.

Поняття «виробництво» в широкому значенні – процес суспільної праці, що охоплює безпосереднє виробництво, розподіл, обмін і споживання, у вузькому – лише сферу безпосереднього виробництва. Двома основними сторонами процесу виробництва є діалектична взаємодія продуктивних сил та економічних відносин. Оскільки складовими елементами економічних відносин с техніко-економічні (відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації, обміну діяльністю між людьми та ін.), організаційно-економічні (менеджмент і маркетинг на підприємствах та ін.) і виробничі (або відносини економічної власності) відносини, закон інтернаціоналізації виробництва охоплює процес інтернаціоналізації продуктивних сил та економічних відносин (в єдності техніко-економічних, організаційно економічних і відносин економічної власності).

У вузькому значенні закон інтернаціоналізації виробництва охоплює лише процес інтернаціоналізації безпосереднього виробництва й відповідних сторін економічних відносин, що функціонують і розвиваються у цій сфері. В цьому випадку формами його вияву на рівні продуктивних сил є інтернаціоналізація процесу техніко-економічною поєднання особистих і речових факторів, взаємодії людини з природою, розвитку людини, працівника.

Форми вияву закону інтернаціоналізації виробництва на рівні техніко-економічних відносин – подетальна, поопераційна, технологічна (спеціалізація на певних видах робіт, наприклад, лиття, штампування), повузлова спеціалізація одиничного поділу праці (або його інтернаціоналізація). У діалектичній єдності ці форми вияву (на рівні продуктивних сил і техніко-економічних відносин) утворюють синтезовані форми вияву закону інтернаціоналізації виробництва на рівні технологічного способу виробництва створення спільних підприємств, встановлення тривалих і тісних зв'язків між підприємствами різних країн, що кооперуються, та ін. На основі інтернаціоналізації технологічного способу виробництва закон інтернаціоналізації виробництва діє у сфері економічної власності (або виробничих відносин). Якщо йдеться про виробництво у широкому значенні, закон інтернаціоналізації виробництва у сфері відносин економічної власності виявляється в інтернаціональному процесі привласнення. Оскільки головними суб'єктами привласнення є окремий найманий працівник, індивідуальний капіталіст, колективний капіталіст, держава і національні органи, інтернаціоналізація процесу привласнення певною мірою здійснюється на рівні кожного з цих суб'єктів, особливо перших двох. На рівні найманого працівника вона виявляється у вирівнюванні заробітної плати, уніфікації податкових відрахувань із заробітної плати, соціальних виплат держави на відтворення робочої сили та ін. На рівні індивідуальних і колективних капіталістів – у вирівнюванні середніх прибутків, уніфікації ціноутворення, податків із прибутків та ін. Якщо йдеться про виробництво у вузькому значенні, закон інтернаціоналізації виробництва виявляється в уніфікації процесів інтенсивності праці, поділу створеного найманими працівниками продукту на необхідний і додатковий (у гармонізації норми додаткового продукту), формуванні інтернаціональної вартості товару, робоча сила тощо. Внутрішньо необхідні форми зв'язку закону інтернаціоналізації виробництва зумовлені дією об'єктивних факторів розгортанням НТР, доцільністю об'єднання зусиль багатьох країн для використання досягнень сучасної науки і техніки (жодна країна світу не може зробити це самотужки у повному обсязі), необхідністю міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва з метою ефективного розвитку власного виробництва на рівні світових стандартів, зниження собівартості продукції, підвищення її якості та ін., потребами в об'єднанні зусиль для розв'язання глобальних проблем (екологічної, енергетичної тощо) спільного освоєння космосу, у використанні складних інформаційних систем та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.