Закон зростання потреб

Закон зростання потреб – закон, який виражає внутрішньо необхідний, суттєвий і сталий зв'язок між прогресом технологічного способу виробництва, еволюцією всієї системи суспільних відносин та кількісним зростанням, якісним удосконаленням і збагаченням потреб суспільства, зокрема розвитком сутнісних сил людини, індивідуальних, колективних та суспільних потреб.

Сутність людини, її природа, з одного боку, розкривається як сукупність й потреб, інтересів, цілей, нахилів, а з іншого – як сукупність суспільних відносин (відносин економічної та юридичної власності, соціальних, політичних, юридичних, національних, культурних тощо), у кожній з яких (підсистем) повинна реалізуватися ця сутність. Це зумовлено тим, що людина-працівник є елементом системи продуктивних сил, всього технологічного способу виробництва і водночас суб'єктом економічних, соціальних та інших підсистем всієї сукупності суспільних відносин, в яких може бути реалізована ця сутність. Оскільки людина – головний елемент системи продуктивних сил, а їх змістом є взаємодія людини і природи у процесі праці, в ти (людині) в узагальненому вигляді виділяють біологічний та соціальний аспекти. У першому випадку вона є природною істотою, наділеною природними силами, а праця (з фізіологічного погляду) – це здійснення окремих функцій людського організму, кожна з яких є витратами мозку, нервів, м'язів, органів чуттів та ін. Тому відтворення людини передбачає збереження й підтримання індивіда як біологічного явища, задоволення його екологічних потреб, забезпечення гармонійного співвідношення взаємодії людини з природою, створення еколого-економічної системи, в якій органічно поєднувалися б економічні умови життєдіяльності людини (умови й праці, освіти набуття кваліфікації тощо) із збереженням довкілля. Найважливіші з-поміж цих потреб – розвиток здібностей людини до праці, творчий характер роботи, задоволення екологічних потреб. Матеріально-речовою основою дії закону зростання потреб є розвиток технологічного способу виробництва.

В історії людства виділяють три технологічні способи виробництва, що базуються на: 1) ручній, 2) машинній, 3) автоматизованій праці. На початкових етапах першого потреби людини мали здебільшого фізіологічний характер, обмежували відтворення її як біологічної істоти, відтак дещо зростає роль соціальних потреб. Найвищим етапом еволюції технологічного способу виробництва був розвиток мануфактури в Європі у XIV-XV ст. У XII-XIII ст. у містах сформувались ремісничі об'єднання – цехи з суворою цеховою регламентацією (в Парижі зокрема, налічувалося до 300 різноманітних ремісничих і торгових спеціальностей). Той факт, що до винахідників в окремих країнах застосовувалася смертна кара, свідчило про штучне гальмування соціальних відносин. Потреби людини обмежувалися цеховою ієрархією – прагненням стати повноправним членом цеху (майстром). У мануфактурі існувала однобічна спеціалізація працівників (при виготовленні голок, зокрема, провід проходив через руки 92 специфічних окремих робітників), що спотворювало робітника, гальмувало розвиток його потреб та інтересів. Зростання міст, виникнення ремісничих об'єднань розширило коло фізіологічних потреб (їжа, одяг, житло та ін.) й породило окремі соціальні, духовні потреби. За технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, закон зростання потреб діє інтенсивніше. З одного боку, машинне виробництво посилює однобічну спеціалізацію, перетворює робітника на додаток до машини. Переважає проста праця. У середині XIX ст. в Англії з 15,5 млн. економічно активного населення 11 млн. існувало за рахунок простої праці, питома вага некваліфікованої праці становила до 70%. З іншого боку, виникають профспілки (середина XVIII ст.), які домагаються підвищення оплати праці, скорочення робочого дня, поліпшення умов праці. Підвищується загальноосвітній рівень робітників (на початку XX ст. в Америці типовою була чотирикласна освіта). За цих умов значно розширюється коло соціальних та духовних потреб людей. Технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці, супроводжується зростанням потреб, пов'язаних насамперед із змістом праці, зокрема з якісним удосконаленням умов праці кожного індивіда, трудового колективу та сукупного працівника, потреб у вдосконаленні санітарно-гігієнічних умов (зменшення ступеня забруднення повітря та середовища, інтенсивності шуму, поліпшення освітлення тощо), усунення фізичних небезпек, встановлення оптимального ритму роботи, заміна праці людини системою машин і механізмів, усунення або істотне зменшення елементів нетворчої механічної праці та посилення функцій творчої праці, ротація робочих місць тощо. У межах прогресу цього технологічного способу виробництва закон зростання потреб також виражається в потребах формування працівника нового типу (розвиток його творчих здібностей, професійних властивостей і навичок (бажання постійно підвищувати рівень освіти та кваліфікації, відчуття нового тощо), економічного мислення (уміння знаходити оптимальні для зростання ефективності окремого підприємства, галузі та народного господарства варіанти розвитку, оволодіння найновішими прийомами технологічних і проектно-конструкторських розробок, підвищення рівня технологічної культури, орієнтація на раціональніше використання економічних і природних ресурсів та ін.), зростання рівня організаційної та управлінської діяльності, розвиток психофізичних якостей (цілеспрямованості, працьовитості, психологічної стійкості тощо). Розвиток техніко-економічних відносин (спеціалізації, кооперування та ін.) у межах технологічного способу виробництва також супроводжується зростанням потреб в обміні діяльністю між людьми результатами своєї праці, що виявляється у збільшенні видів виробленої продукції. Про різний ступінь розвитку цих потреб свідчить те, що в розвинутих країнах світу виробляють майже 1 млрд. продукції, а в колишньому СРСР виробляли 25 млн. До 90% сучасних споживчих товарів на початку XX ст. взагалі не виробляли. У розвинутих країнах світу колені десять років більш як удвічі зростає кількість різноманітних видів товарів та послуг, збільшується частка соціальних, інтелектуальних, екологічних потреб у загальній їх структурі. Закон зростання потреб у контексті еволюції відносин власності виражається у зростанні потреб окремого працівника, трудового колективу та сукупного працівника бути власником засобів виробництва, інтелектуальної власності, створеного продукту, брати участь в управлінні власністю. Конкретним виявом дії закону зростання потреб у цій сфері є збільшення кількості акціонерів у розвинутих країнах світу. В США, зокрема, їх кількість у 1929-95 зросла з 1 млн. до 50 млн. осіб. У колишньому СРСР цей аспект закону зростання потреб практично не діяв. У 90-х XX ст. в Україні посилився антагонізм між працею і власністю, працею та управлінням власністю, що гальмувало дію закону зростання потреб, поглиблювало економічну кризу.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.