Закон переміни праці

Закон переміни праці – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між змінами в техніці и технології виробництва та здатністю працівника внаслідок цього переходити від одного виду праці до іншого, а також поступове збагачення змісту праці. Основними формами його с відмирання старих професій і поява нових, суміщення професій (т. зв. ротацій робочих місць), поява професій широкого профілю і зміна окремих трудових функцій всередині професії тощо.

Кожен працівник у розвинутих країнах світу за період трудової діяльності приблизно 6-7 разів змінює професію. Переміна праці може відбуватися в межах одного підприємства її не слід розглядати як необґрунтований перехід від одного виду діяльності до іншого, оскільки сучасне виробництво потребує професійної сталості кадрів. Для формування професійної майстерності працівника в машинобудуванні потрібно 14-16 років. Часта зміна місця роботи – ознака не переміни праці, а плинності кадрів, що заподіює шкоду і підприємству, і самому працівникові. Переміна праці – не умова, а наслідок високої професійної підготовки, освіченості й культури. Чим ширша підготовка людини – загальна і спеціальна, – тим придатніша вона до переміни праці. В умовах перебудови господарського механізму в Україні в 90-х XX ст. особливо відчутною була слабка здатність багатьох працівників до переміни праці, що є однією з причин зростаючого безробіття. Закон переміни праці – закон суспільних формацій, заснованих на системі машин. У докапіталістичних формаціях, що базувалися на ручній праці, він майже не діяв.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.