Закон переходу кількості в якість в економіці

Закон переходу кількості в якість в економіці – один із основних законів діалектики, який виражає взаємозалежність між розвитком окремих явищ і процесів економічної системи. Сутність його полягає в тому, що кількісні зміни на певному етапі переходять в якісні, а їх нова якість, у свою чергу, визначає характер, напрям, можливості й темпи перебігу кількісних змін, формує кількісно нову силу розвитку. Водночас встановлюється взаємозалежність кількісних та якісних характеристик у процесі розвитку економічних явищ і процесів, їх міра.

Якісні параметри в економічних явищах і процесах виявляються через властивості. Кожне економічне явище або процес, економічна система загалом має низку властивостей, кількість яких зростає з ускладненням цих явищ тощо. Серед властивостей розрізняють необхідні, випадкові, істотні, неістотні та ін. Взаємодія окремих предметів, явищ між собою відбувається завдяки їх властивостям. Тому як категорія діалектики властивість є однією з важливих сторін якості (предмета, явища, процесу), завдяки якій відбувається істотна взаємодія з аспектами інших якостей (предметів явищ та ін.) і виникає певне взаємовідношення. Таким чином, властивість – вужче поняття, ніж якість, а якість с сукупністю різноманітних властивостей, передусім важливих. Сутнісна властивість певного предмета – визначальна, формує найважливішу сторону якості. Так, виготовлена товаровиробником річ завдяки своїм властивостям задовольняє певні потреби людини, формує споживчу вартість. Завдяки цим властивостям встановлюються економічні зв'язки між різними виробниками (якщо річ складна і для виготовлення потребує кооперації), виробниками і споживачами, які купують товар. Водночас якість можна розглядати як сукупність істотних властивостей, абстрагуючись від категорії «кількість», але це науково некоректна абстракція. При розгляді пари категорій «якість-кількість», кожна з яких є однією зі сторін діалектичної суперечності, а кількість у цій єдності також відображає певну частку якісних та істотних властивостей, якість є комплексом необхідних та істотних властивостей, рис предмета, явища, завдяки яким вони (предмети, речі, явища і процеси тощо) набувають своєї визначеності й різняться від інших предметів, а втрачаючи якість, перестають бути собою (тим, чим вони є). Кількість за взаємовизначеності двох категорій також стає певною сукупністю властивостей і рис (але кількісно менших), які визначають ступінь розвитку якості (її обсяг, довжину, ширину, тривалість, темп розвитку та ін.). Це означає, що кількісні зміни позитивно або негативно впливають на якісні, внаслідок чого кількість стає певною мірою якістю, а якість – кількістю. Так, певна кількість грошей має кількісну сторону та якісну, що полягає в їх абсолютній обмінюваності на товари з різними споживчими якостями. У свою чергу, певна сукупність якостей (а отже, притаманних їм рис і властивостей) формує сутність економічних явищ і процесів, економічної системи загалом. Так, у товарі окремими якостями є споживча вартість і вартість, у грошах – окремі функції грошей, у капіталі – різноманітні форми капіталу, в економічній системі – окремі її підсистеми та елементи підсистем тощо. Тому хибним є, наприклад, розуміння вартості лише з кількісного боку (як величини вартості) та ігнорування вартостей як економічного відношення між товаровиробниками. Поверхневим є також зведення вартості до її зовнішньої форми – мінової вартості, її визначення співвідношенням попиту і пропозиції тощо. Дослідження економічних явищ і процесів починається з пізнання їх якості, відтак – кількості, і насамкінець – їх єдності, яка фіксується в понятті «міра». Міру Гегель характеризував як «сутнісну єдність кількісного і якісного», або як «якісно виражену кількість». Водночас вирішальною стороною діалектичного методу пізнання в єдності якості та кількості є аналіз якісної сторони Міру в кількісному значенні також можна розглядати як межу, в рамках якої не змінюється якість предмета. Розрізняють зовнішню міру, що відображає поверхневу, зовнішню сторону економічних явищ і процесів (на рівні здорового глузду) і внутрішню (субстанціональну), яка характеризує глибинні властивості та риси діалектичної єдності якості й кількості. В останньому випадку міра характеризує структуру економічних явищ і процесів, економічної системи загалом, зближується з категорією сутності першого порядку, зокрема пояснює причин-но-наслідкові зв'язки, а отже, з відповідною сутністю категорії «закон». Так, гроші за капіталізму, точніше безмежне накопичення грошей, стають найважливішою стратегічною метою цього ладу, його визначальною властивістю і в процесі руху – кількісною сутністю, іманентною мірою. Водночас це означає розвиток від невизначеної міри до більш визначеної. Діалектичний характер взаємодії якості, кількості й міри виражається в законі переходу кількісних змін в якісні. Серед останніх розрізняють зміни, що зумовлюють поступове або раптове накопичення нової якості. Щодо структури економічної системи то відбувається поступове руйнування старої структури і поява нової, здійснюється рух від менш розвинутої економічної форми до більш розвинутої. Оскільки сутність є сукупністю багатьох якостей, а отже, й притаманних їм властивостей, перехід однієї якості в іншу відбувається в межах єдиної сутності. Так, перехід нижчої стадії капіталізму у вищу здійснювався в межах цілісного капіталістичного способу виробництва з властивим йому основним економічним законом, основною суперечністю, основними виробничими відносинами. Водночас це був перехід однієї міри в іншу, що за декількох якісних перетворень відображало вузлову лінію мір. Перехід від попередньої якості до нової відбувається у формі стрибка. Основні форми стрибків поступові (внаслідок гнучкої структури внутрішньої організації у певному порядку змінюються окремі підсистеми цілісної економічної системи, наприклад, продуктивні сили), вибухові (в умовах жорсткої структури внутрішньої організації змінюється вся економічна система – під час суспільних, в т.ч. економічних, соціальних, політичних та інших форм революцій), зовнішні або поверхневі (характеризують зовнішню міру) І внутрішні (характеризують внутрішню міру й відображають принципові зміни на рівні якості та сутності першого порядку), прогресивні га регресивні, короткотермінові (одномоментні) та довготермінові (періодіальні) та ін. Акцент на стрибках вибухового характеру неконструктивний, оскільки абсолютизує роль соціальних революцій. Форми якісних змін залежать від сукупності умов розвитку економічних явищ і процесів, характеру внутрішніх суперечностей у межах однієї якості, сутності, змісту. Наявність різних форм стрибків свідчить про певну еластичність міри. Вузлові міри капіталу загалом (суспільної форми капіталістичного способу виробництва) – індивідуальний, акціонерний, монополістичний (в т.ч. олігополістичний), державний, державно-монополістичний (державно-корпоративний), транснаціональний та інтегрований (об'єднаний у межах окремих регіональних угруповань на зразок ЄС) капітал або інтегрована капіталістична власність. Водночас міра як якісна кількість капіталу все більше неспроможна забезпечити розвиток сучасних продуктивних сил, передусім основної продуктивної сили, витримати натиск якісно нових форм усуспільнення виробництва і праці, процес поглиблення капіталістичних суперечностей. Внаслідок цього на зміну капіталу приходить сутнісно нова міра – загальнонародна власність, окремими вузловими мірами якої є індивідуальна трудова власність, трудова колективна власність, кооперативна власність, державна асоційована власність та ін. У межах сучасного капіталізму відбуваються поступові стрибки, передусім у системі продуктивних сил.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.