Закон грошового обігу

Закон грошового обігу – загальний економічний закон (діє в кількох суспільно-економічних формаціях), який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей. Відповідно до видів грошей та виконуваних ними функцій розрізняють певні типи закону грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості та засобу обігу за металевого грошового обігу, насамперед золотого монометалізму (коли кількість грошей стихійно пристосовується до вимог товарного обігу).

Закон грошового обігу в його найбільш абстрактній формі виражався формулою: Кп=СЦ/О, де Кп – кількість необхідних для товарного обігу дійсних грошей у даному році, СЦ – сума товарних цін, О – середнє число оборотів за рік кожної грошової одиниці. В економічній літературі закон грошового обігу в найбільш абстрактній формі виражається також формулою: Кп=Р?Q/O, де P – рівень цін, Q – обсяг виробництва, O – швидкість обороту грошової одиниці. У цій формулі викликає заперечення символ Q, оскільки не весь обсяг вироблених у країні за певний період часу товарів підлягає продажу. Потребує уточнення і сам показник «обсяг виробництва», тому що він може однаковою мірою стосуватися виробництва промислової продукції, національного доходу та інших агрегатних величин. Таким чином, доцільніше замість нього вживати показник обсягу товарів що підлягають реалізації. Обидва ці фактори – кількість товарів, що підлягають реалізації, та рівень цін – варто сформулювати як «суму товарних цін». За функціонування повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль її регулятора стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження та заощадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, частина грошей випадала з обігу, перетворюючись на скарб, якщо потреба обігу в грошах зростала, додаткова їх кількість надходила в обіг із скарбу. Ці функції відігравали роль привідних і відвідних каналів грошового обігу, тому в ньому не могло бути надлишку грошей.

Закон грошового обігу зазнав істотної модифікації внаслідок обігу платіжних засобів і набув такого вигляду:

К= (сума цін товарів –
– сума цін товарів, проданих у кредит +
+ сума платежів по боргових та інших зобов’язаннях –
– сума платежів, що взаємно погашаються (безготівкові платежі))/
/швидкість обігу грошей як купівельного та платіжного засобу.

Обіг платіжних засобів сприяє значній економії грошей через зарахування взаємних платіжних зобов'язань, тобто безготівкових розрахунків, оскільки швидкість обігу грошей у функції платіжного засобу (вексель, банкнота) визначається ступенем концентрації платежів, одночасністю їх здійснення і збігом та можливістю за рахунок надходжень здійснювати їх взаємну компенсацію. Система взаємного погашення платежів найповніше втілена в клірингу (внутрішньому та міжнародному). Прискоренню обігу платіжних засобів сприяло винайдення телеграфу, комп'ютерних систем. Назвала закономірність визначає швидкість обігу грошей як засобу платежу. По-іншому вона виявляється у виконанні грошима функції засобу обігу. Швидкість обігу грошей у цьому випадку визначається швидкістю переходу товарів (а отже, й грошей) з одних рук в інші для обслуговування актів купівлі-продажу. Одночасність цих актів уповільнює обіг грошей, і можливість скорочення їх маси за рахунок прискорення обігу призводить до збільшення кількості грошей в обігу. У процесі еволюції капіталістичного способу виробництва відбулися якісні зрушення у грошовій системі. На стадії домонополістичного капіталізму панувала система металевого обігу, за якої грошовий товар функціонував у формі монет. У XVI–XVIII ст. грошові системи більшості країн базувалися на біметалізмі, коли роль загального еквівалента виконували золото і срібло, у XIX ст. – золото (золотий монометалізм), що означало виконання ним насамперед функцій міри вартості й засобу обігу, панування золотого стандарту, повноцінних грошей. Грошові знаки вільно обмінювалися на золото, а кількість грошей в обігу піді римувалася на необхідному рівні стихійно, стихійним регулятором були скарби. Це унеможливлювало розвиток інфляції, і кількість грошей не впливала на їх реальну цінність. Із крахом золотого стандарту, припиненням вільного обміну грошових знаків на золото за фіксованою ціною кількість грошей, яка фактично перебуває в обігу, впливає на реальну цінність грошової одиниці. Тому кількість необхідних для товарного обігу грошей визначається кількістю грошових знаків з урахуванням їх купівельної спроможності. В умовах інфляції кількість грошей, які фактично перебувають в обігу, більша за необхідну для товарного обігу. Реальна вартість грошових знаків визначається кількістю необхідних для товарного обігу грошей у певний період часу. За золотого монометалізму кількість грошей, необхідних для товарного обігу, визначалася особливостями обігу грошей як платіжного засобу, зокрема виконанням банкнотами переважно функції засобу платежу у сфері комерційного та банківського кредиту. На сучасному етапі (за відсутності золотого стандарту) банкноти як вид кредитних грошей стали формою грошей у більшості країн світу, масовим засобом обігу, на який припадає до 95% готівкових грошей, що перебувають в обігу. Для забезпечення грошового обігу на 1 кг готівки (її загальна маса – понад 10 млн. т) необхідно майже 10 кг різноманітних документів (фінансових, бухгалтерських та ін.). Тому при визначенні кількості потрібних для товарного обігу грошей відпала необхідність введення у формулу грошей показника суми оборотів, в якій одні й ті самі гроші функціонують як засіб обігу і як засіб платежу, тобто необхідність обчислення Кп за сферами обігу. Сучасна грошова маса вимірюється за допомогою кількох показників. Найпоширеніший – агрегат М1 – готівка (банкноти та розмінна монета) і залишки на поточних рахунках («записані на рахунок гроші»), які є основою чекового обігу. До грошової маси також належать засоби на страхових ощадних внесках у державши поштово-ощадній мережі, у кооперативних банках. У США до грошового агрегату М3 входять ощадні облігації, банківські акцепти, євродоларові депозити американських резидентів–небанків тощо, які мають різну швидкість обороту. Кількість реальних грошей в народному господарстві України у 1995–96 була зменшена приблизно на 7 млрд. грн. Це стало одним із найважливіших чинників кризи неплатежів (за 1996 кредитна заборгованість підприємств зросла вдвічі й становила 30 млрд. дол.), заборгованості із заробітної плати, зростання внутрішнього і зовнішнього боргів. Швидкість обороту грошей з урахуванням кредиторської заборгованості на балансах банків, за оцінками незалежних експертів, – менше 3 разів (за офіційними даними – більше 10).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.