Залізний закон заробітної плати

Залізний закон заробітної плати – закон, згідно з яким розмір заробітної плати визначається вартістю мінімуму засобів до існування, необхідних для відтворення робочої сили. Сформульований німецьким ученим Ф. Лассалем. Спершу вихідну тезу обґрунтував В. Петті, розвинули французький економіст А. Тюрго (пояснював залізний закон заробітної плати надлишком пропозиції праці порівняно з попитом на неї), класики буржуазної політичної економії – А. Сміт і Д. Рікардо. Водночас А. Сміт стверджував, що у суспільстві, яке багатіє, заробітна плата повинна зростати. Рікардо вважав, що з розвитком капіталізму номінальна заробітна плата може зростати, проте реальна заробітна плата має тенденцію залишатися на рівні мінімуму засобів до існування. Таку тенденцію, на його думку, може послабити боротьба робітничого класу. Залізний закон заробітної плати відтворює в основних рисах теорію мінімуму засобів до існування. Виходячи з вимог цього закону, Лассаль вважав недоцільною боротьбу робітничого класу за підвищення заробітної плати. Основними недоліками сформульованого Лассалем закону є ігнорування закону зростання потреб, зростання вартості, а отже, й ціни робочої сили, впливу організованої боротьби робітників (на що звертав увагу М. Туган-Барановський у соціальній теорії заробітної плати), а також те, що дія такого закону суперечить вимогам закону попиту і пропозиції, пропорційного розвитку та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.