Закон Сея

Закон Сея – закон, згідно з яким пропозиція товарів створює власний попит, між ними неможливий розрив, тому неможливі загальні економічні кризи. Сформульований французьким економістом Ж.-Б. Сеєи. Розрив між попитом і пропозицією учений допускав лише в межах окремого сектора (сегмента) ринку, але за допомогою цін досягалася рівновага між окремими секторами. Цей закон визнавали багато економістів, і серед них Д. Рікардо. В основі його – теза про те, що господарюючий суб'єкт виробляє товари і послуги або для продажу, або для власного споживання, тому кожний виробник у певному сенсі є покупцем власного продукту. Гроші, на думку Сея, – лише посередник у процесі купівлі-продажу товарів, тому при обміні товарів на гроші, а грошей на товари відбувається, по суті, обмін товарів на товари.

Закон Сея справедливий для натурального виробництва. За капіталізму типовим є розподіл доходу особи на споживання і заощадження. Крім того, підприємці використовують залучені кошти, а держава здійснює перерозподіл значної частки національного доходу, що значно ускладнює механізм взаємодії попиту та пропозиції. В сучасних інтерпретаціях закон Сея стверджується, що він діє за рівності національного доходу і національних витрат. Конкретизацією цього положення є теза про рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції товарів, а також обсягу капіталовкладень і обсягу заощаджень. Незважаючи на те, що капіталовкладення і заощадження можуть здійснювати різні категорії людей, прихильники закону Сея стверджували, що через механізм конкуренції відбувається вирівнювання цих величин. За класичною моделлю рівноваги, на ринку грошових засобів пропозиція представлена заощадженнями, попит –- капіталовкладеннями, ціна – нормою відсотка. Зміна норми відсотка в умовах вільної конкуренції забезпечує рівновагу між заощадженнями та інвестиціями, тобто між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Критичний аналіз закону Сея за вільної конкуренції зробив Маркс. Він, зокрема, зазначав, що можливість розриву між пропозицією і попитом спричинена виконанням грошима функції загального еквівалента, що товар не завжди можна перетворити на гроші, наголошував на суперечностях між відтворенням індивідуального і суспільного капіталу та ін. За недосконалої конкуренції (на вищій стадії розвитку капіталізму) цей закон критикував Дж. Кейнс. Згідно з його теорією, не сукупна пропозиція породжує власний попит, а сукупний попит породжує власну пропозицію. Рівень виробництва в такому разі визначається обсягом ефективного попиту (в точці перетину функції сукупного попиту з функцією сукупної пропозиції). Якщо сукупний попит не збігається з попитом, прогнозованим підприємцями, вони вживають заходів щодо своїх пропозицій. Складніший механізм взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції Кейнс розкриває у пропорції аналізуючи граничну ефективність капіталу, схильність до споживання, кількість грошей, номінальну заробітну плату й переваги в ліквідності, обсяги експортно-імпортних операцій. Закон Сея у методологічному аспекті ґрунтувався на вічних законах, властивих усім економічним системам, на абстрагуванні від специфічних законів і суперечностей, насамперед від основної суперечності капіталізму. Його неспроможність підтвердила практика.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.