Закон концентрації виробництва

Закон концентрації виробництва – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (відповідних законів), внаслідок дії якої поступово відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистих) на крупних підприємствах. Двома відносно відокремленими формами його вияву є зосередження на крупних підприємствах речових факторів виробництва і відносно самостійний процес зосередження на них особистого фактора виробництва. Ця особливість – наслідок зростання технічної будови капіталу, коливання кон'юнктури, цін та ін.

Дія закону концентрації виробництва зумовлена зниженням витрат виробництва, зростанням продуктивності праці, підвищенням ефективності виробництва. Переваги зосередження на крупних підприємствах особистого фактора найповніше виявилися під час кооперації простої та складної праці в процесі еволюції капіталістичного способу виробництва, зокрема розвитку капіталізму (на нижчій його стадії) у промисловості, при переході від менш розвинутих форм підприємств (простої кооперації) до більш розвинутих (мануфактури і фабрики). Перехід до фабрики відбувся внаслідок промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст., формування технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці. Важлива рушійна сила дії закону концентрації виробництва – конкурентна боротьба між товаровиробниками. Закон концентрації виробництва має специфічні форми вияву в різних технологічних та суспільних способах виробництва. За рабовласницького способу зосередження факторів виробництва відбувалося на віллах (маєтках рабовласників з кількома десятками рабів), в ергастеріях (ремісничому виробництві) і латифундіях (у сільському господарстві, де використовувалася праця кількох сотень і навіть тисяч рабів), за феодалізму – у фільварках (найбільші мали 400-600 га землі), латифундіях (налічували кілька тисяч дворів). За технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці, зосередження на крупних підприємствах речових факторів виробництва здійснювалося паралельно або випереджало зосередження особистого фактора виробництва (наприклад, за феодалізму, коли цехи знаходилися в одному приміщенні). Після промислової революції закон концентрації виробництва діє інтенсивніше і переважає процес концентрації речових факторів виробництва (на початкових етапах нового технологічного способу виробництва він здійснювався повільно). Так, у 1831 в Ліоні (Франція) 750 підприємців-мануфактуристів забезпечували роботою 8 тис. майстрів, на яких працювало 30 тис. підмайстрів. Істотну роль у промисловості відігравало ручне виробництво (на малих підприємствах працювало 2-4 робітники). З утворенням крупних підприємств зростає кількість працюючих. У США на машинобудівних заводах наприкінці 60-х XIX ст. було зайнято по 800-1200 осіб. Дія закону концентрації виробництва в останній третині XIX ст. зумовлює виникнення монополій (у США – в 70-80-х XIX ст., на початку XX ст. їх налічувалося до 400). У 1913 великі підприємства з кількістю працюючих понад 500 осіб випускали до 85% промислової продукції. На приблизно 0,01 від загальної кількості підприємств було зосереджено половину всього промислового виробництва, працювало до 40% промислових робітників. У Франції ці процеси відбувалися значно повільніше. Так, на початку XX ст. лише на 30% підприємств працювало понад 50 робітників. В Україні з 1825 по 1861 кількість промислових підприємств зросла з 649 до 2330, відбувалося випереджаюче зростання речових факторів виробництва порівняно з особистими. Так, у с. Клинцях (Чернігівська губернія), де було зосереджено 47,5% всього мануфактурного суконного виробництва України, потужність машин за 1890–1900 зросла майже в чотири рази за незначного збільшення кількості робітників. За рівнем концентрації виробництва Україна посідала перше місце в Російській Імперії. У 1901 в промисловості України налічувалося лише 17 підприємств з кількістю зайнятих понад 1 тис. осіб (на кожному), в 1913 – 42, у 1901 – 5 великих металургійних заводів (із 16) виплавляли 49% усього чавуну в Україні, в 1913 – майже 55% (і 37% його виробництва в Росії). В XX ст. поняття «підприємство» наповнюється елементами якісно нового змісту. На нижчій стадії розвитку капіталізму закон концентрації виробництва діяв у формі концентрації речових і особистих факторів виробництва в межах окремих заводів або фабрик, що знаходилися під одним дахом. У процесі розвитку одиничного поділу праці окремі відділення фабрик і заводів зростають і поступово переносяться за межі окремого майданчика даху, перетворюючись на спеціалізовані фабрики й заводи окремого підприємства.

З метою міжнародних зіставлень у межах ООН було розроблено поняття «підприємство» – юридичне самостійна господарська одиниця, яка може об'єднувати кілька установ (окремі шахти, майстерні, фабрики, електростанції) та місцевих господарських одиниць (всі види господарської діяльності, які здійснюються в певній місцевості окремим власником). У цьому контексті компанія – лише одна з юридичних осіб, яким може належати підприємство, а фірма може об'єднувати кілька підприємств одного власника. Крупна компанія може складатися з десятків і навіть сотень підприємств. Щодо технологічного способу виробництва підприємство – відособлений комплекс знарядь праці (а отже, і предметів праці) та працівників відповідних спеціальностей. Найважливішим критерієм концентрації виробництва є кількість підприємств, заводів і фабрик, що належать одній монополії. Так, гігантська хімічна корпорація США «Юніон кар байд» на початку 70-х XX ст. налічувала до 300 підприємств, електротехнічна корпорація «Дженерал електрик» – понад 250, торговельна монополія «Сіріс Робак» – 800 різних магазинів, понад 2,5 тис. бюро торгівлі за каталогами і телефонними замовленнями та ін. За технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, закон концентрації виробництва діяв у двох відносно самостійних формах (все більшому зосередженні на крупних підприємствах речових і особистих факторів виробництва). Так, якщо у 1904 на підприємствах обробної промисловості США з кількістю зайнятих понад 500 осіб працювало 25,6% від загальної кількості робітників, то в 1909 – 30%, у 1937 – 40%, у 1954 – 45%. Частка цих підприємств у виробництві продукції промисловості з 1904 по 1954 зросла з 38 до 50,2%, частка 100 найкрупніших корпорацій у виробництві умовно чистої продукції з 1919 по 1954 збільшилася з 22 до 30%. За даними американського економіста Г. Наттера, у США в обробній промисловості в 1895 майже 32,9% продукції випускали галузі, де на 4 компанії припадало не менше 50% продукції галузі, в 1963 – 33,1%. Норма концентрації зросла з 24,4% в 1947 до 33,1% в 1963, а відтак знизилася, що свідчить про циклічний характер розвитку цього процесу. У такому разі дія закону концентрації виробництва взаємопов'язана з дією закону циклічного розвилку, передусім великих технологічних циклів (див. Закон циклічного розвитку економіки), зумовлених змінами технологічних способів виробництва. У середині 50-х (з часу розгортання НТР) в розвинутих країнах світу формується технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці. Тому у відносно тривалому періоді часу в процесі концентрації особистих і речових факторів виробництва відбувається певна модифікація, яка полягає в тому, що концентрація факторів виробництва уповільнилась і навіть дещо зменшилася. Так, у США частка підприємств з кількістю зайнятих понад 1 тис. осіб в обробній промисловості скоротилася з38% у 1967 до 34,2% у 1977, частка 100 наймогутніших корпорацій в умовно чистій продукції за цей період не змінилася (33%). Водночас збільшилася величина активів (що приблизно відповідає вартісній оцінці речових факторів виробництва) кожної з корпорацій (фірм) у 1950–80 з 951 тис. до 2810 тис. дол. кожної, тобто утричі, що є ознакою посилення концентрації капіталу. Аналогічні процеси відбувалися і у 80-ті. В обробній промисловості США на 0,1% наймогутніших корпорацій припадало до 65% сукупного капіталу, але спостерігалося послаблення і навіть припинення процесу концентрації зайнятих на крупних підприємствах з 1980 по 1990 було скорочено 3 млн. осіб. Головні причини цього – оптимальний розмір економічно ефективного підприємства, після досягнення якого воно вступає у суперечність з вимогами основного економічного закону (привласненням максимального прибутку), тенденція до зменшення розмірів таких підприємств. Так, на початку 60-х оптимальний розмір автомобільного заводу –випуск 300–600 тис автомобілів на рік, а на початку90-х – 200–400 тис. металургійного комбінату –2,5–3 млн. т сталі, на початку 90-х – 500–700 тис. і, загальні витрати виробництва зростають швидше, ніж виробничі, зниження матеріаломісткості та фондомісткості продукції, дія антитрестівського законодавства, яке в окремих країнах обмежувало внутрігалузеву конкуренцію і стимулювало міжгалузеву. Ці та інші фактори уповільнили процес концентрації, але не паралізували його. Основні форми дії закону концентрації виробництва – вертикальна, горизонтальна інтеграція, виникнення та розвиток конгломератів, які водночас є й формою централізації капіталу.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.