Концентрація виробництва

Концентрація виробництва – процес зосередження працівників, засобів виробництва, наукових досліджень, інформаційних систем на великих підприємствах. Дія законів технологічного способу виробництва (зростання продуктивності праці, усуспільнення виробництва і праці та ін.), конкуренції, основного економічного закону (виробництво та привласнення додаткової вартості) змушує підприємців капіталізовувати частину прибутків, що в умовах міжгалузевої та внутрігалузевої конкуренції (на національному та інтернаціональному рівнях) зумовлює зростання масштабів окремих підприємств обсягів концентрації виробництва.

Концентрація виробництва посилюється внаслідок зростаючої концентрації та централізації капіталу. У свою чергу, вона є матеріальною основою концентрації капіталу. Концентрація виробництва здійснюється у межах підприємств, фірм, компаній, корпорацій та ін. У процесі конкурентної боротьби відбувається диференціація товаровиробників, виділення серед багатьох підприємств, передусім у кожній галузі промисловості, кількох найбільших, поступове зосередження на них основної маси засобів виробництва, робочої сили, обсягів створюваної продукції тощо. Тому на певному етапі розвитку процесу концентрації виробництва створюються об'єктивні передумови для виникнення монополій. Концентрація виробництва здійснюється у межах технологічного способу виробництва (продуктивних сил і техніко-економічних відносин). Для визначення рівня цього процесу використовують такі техніко-економічні вартісні показники кількість зайнятих на підприємствах, компаніях тощо, вартість виробничих фондів, загальний обсяг випущеної продукції, частка витрат на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок та ін. Проте дія закону концентрації виробництва має свої оптимальні межі, що виражається у розмірах оптимальних, економічно ефективних підприємств фабрик, заводів. Вони неоднакові для різних галузей народного господар ства, а їх оптимальні розміри змінюються на різних етапах науково-технічного прогресу. Так, якщо на початку 70-х рентабельним вважали завод, на якому виплавляли щонайменше 4 млн. т сталі на рік, то через 10 років цей показник становив 700 тис. В автомобільній промисловості найвигіднішими є підприємства з мінімальним обсягом виробництва 500-600 тис. легкових і 130-150 тис. вантажних автомобілів. У взуттєвій промисловості найбільшої ефективності досягають підприємства, що виробляють 5-5,5 млн. пар взуття на рік. Оптимальні розміри підприємств залежать від рівня техніки, технологи, розвитку транспорту, віддаленості паливно-енергетичних ресурсів та інших факторів. Так, продуктивність сучасного прокатного стану, обладнаного електромоторами потужністю 40-50 тис. кВт, – 2,5 млн. т на рік. Це зумовлює потребу у відповідних розмірах доменних і мартенівських цехів. У такому разі оптимальні розміри підприємств визначаються потужністю промислових агрегатів. У колишньому СРСР проблемам вибору цих розмірів не надавалося належної уваги, домінувала концепція гігантоманії що призвело до штучного витіснення малих і середніх підприємств та їх об'єднання у неефективні галузеві та міжгалузеві структури. Найдостовірнішим, узагальнюючим показником концентрації виробництва є обсяг виробленої продукції, оскільки з переходом від технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, до технологічного, основою якого є автоматизована праця, кількість зайнятих на підприємстві переважно скорочується (у 1981-90 підприємства США з чисельністю персоналу менш як 20 осіб створили 60% нових робочих місць, а великі корпорації скоротили персонал на 3 млн. осіб). Автоматизованим підприємствам, обладнаним найновішою технікою, сучасними комп'ютерами, найлегше створювати гігантські компанії. На великих підприємствах здійснюється основна маса науково дослідних і дослідно-конструкторських розробок (у США на 100 наймогутніших промислових монополіях зосереджено 80% від загальних витрат на наукові дослідження). У «Дженерал моторз», «ІТТ», «Форд» майже 20% витрат – витрати на промислові НДДКР. У 1992 «Дженерал моторз» спрямувала на такі цілі понад 6 млрд. дол., ІБМ – 5,8 млрд. дол. 100 найбільших корпорацій США вклали у розвиток науки в 1990 понад 56 млрд. дол., або 11,4 тис. дол. у розрахунку на 1 зайнятого. В Японії частка 6 компаній у виробництві компонентів на основі інтегральних схем становить 80% внутрішнього і 20% світового ринку. Водночас НТР позитивно впливає на технічне оснащення дрібного і середнього бізнесу. На дрібні й середні японські фірми припадає до 60% замовлень на верстати з числовим програмним управлінням і промислові роботи. В останні два–три десятиліття в розвинутих країнах світу з'явилися венчурні фірми які інтенсивно провадять НДДКР У середині 90-х у США налічувалося понад 16 тис таких фірм а обсяг венчурного капіталу перевищував 30 млрд. дол. Проте значна їх кількість – відділення великих корпорацій і фінансових груп. Концентрація виробництва як техніко-економічне явище здійснюється в певних соціально-економічних формах економічної власності, а за капіталізму – у формах капіталу монополістичного (у т.ч. олігополістичного), державного, індивідуального тощо.

В кожній розвинутій країні світу існує певна кількість підприємств, фірм, компаній, на яких процес концентрації виробництва здійснюється в межах відповідних форм капіталу. Так, у США в середині 90-х налічувалося до 20 млн. підприємств, 99% з яких – малі. Протягом 1981-90 вони надали роботу 22 млн. осіб, але їх частка у випуску продукції обсягу наданих послуг незначна. Процес концентрації виробництва відбувається і на таких підприємствах, проте вирішальне значення має концентрація засобів виробництва, наукових досліджень, інформаційних послуг, обсягів виробленої продукції тощо на гігантських монополістичних підприємствах, у т.ч. підприємствах транснаціонального капіталу. Наприкінці 90-х на ТНК припадало 63% зовнішньої торгівлі, 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технологій і «ноу-хау».

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.