Капіталістичний спосіб виробництва

Капіталістичний спосіб виробництва – єдність продуктивних сил (а, отже, властивих їм законів і суперечностей) і відносин капіталістичної власності (виробничих відносин) з властивими їм законами і суперечностями в їх діалектичній взаємодії, в результаті якої в процесі тривалої еволюції формується прогресивніший спосіб виробництва.

Виник в окремих країнах на початку XVI ст. внаслідок процесу первісного нагромадження капіталу, діалектичного заперечення феодального способу виробництва. Від нього капіталістичний спосіб виробництва в успадкував слаборозвинуті продуктивні сили у складі здебільшого неосвічених працівників (найкраще були підготовлені міські ремісники в межах цехової системи, криза якої почалася в XIV-XV ст.), примітивних ручних засобів праці, обмежених за кількістю й частково використовуваних людьми сил природи (енергії річок і вітрової). Переважна частина працівників проживала в селах (у 1700 в містах мешкало лише 10% населення) і була неписьменною. Наприкінці існування феодального способу виробництва значна маса селян мала у своїй власності невеликі ділянки землі, тобто відбувалося поєднання праці та власності діяв відповідний закон (єдності праці і власності), який у такій рудиментарній формі гальмував розвиток продуктивних сил їх прогрес міг відбуватися лише за відокремлення праці від власності, формування колективної праці. Суспільного формою розвитку продуктивних сил капіталістичного способу виробництва була спершу індивідуальна (приватна) капіталістична власність, що сформувалася на основі заперечення лихварського капіталу, підкорення торговельного капіталу, які були панівними за феодалізму. Будучи структурою (внутрішньою організацією) продуктивних сил, тобто сукупністю відносин між найманими працівниками й індивідуальними капіталістами з приводу привласнення робочої сили, засобів праці та інших об'єктів власності в різних сферах суспільного відтворення, ця форма на початкових етапах існування капіталістичного способу виробництва, зокрема в умовах простої капіталістичної кооперації та мануфактури, визначала розвиток примітивних продуктивних сил (і водночас була залежною від них). Ця залежність змісту від форми виявлялася передусім у підкоренні основної продуктивної сили (людини), жорстокій експлуатації колишніх селян (примусової експропріації їх земель, насильницького економічного та позаекономічного примусу до праці, подовження робочого дня до 14–16 годин використання дитячої виснажливої праці тощо, руйнування селянських домашніх промислів та ін. Зміст (продуктивні сили в межах капіталістичного способу виробництва) є динамічнішим, з переважанням властивої йому тенденції до змін, а форма (у даному разі -– індивідуальна капіталістична власність) – менш рухливою, з переважанням тенденції до стійкості. Проте ці дві тенденції за низького рівня розвитку змісту, зокрема технологічного способу виробництва, що базувався на ручній праці, тривалий час перебували у стані рівноваги, тому приблизно з п'яти століть існування капіталістичного способу виробництва. Індивідуальна капіталістична власність була основною суспільною формою впродовж майже чотирьох століть (до останньої третини XIX ст.). Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. у розвинутих країнах світу відбулися промислові революції і сформувався технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній праці Це зумовило подальший розвиток і поглиблення суспільного характеру виробництва, а отже, загострення суперечності між двома сторонами капіталістичного способу виробництва, у т.ч. основної суперечності капіталізму та її похідних форм, що в 1825 спричинило першу в історії капіталізму економічну кризу. Це звузило можливості розвитку самої індивідуальної капіталістичної власності, межі її можливих змін, що випливало з сутності цієї форми власності, її жорсткого підпорядкування ди основного економічного закону – виробництва і привласнення додаткової вартості в найжорсткіших формах – ціною руйнування людини як основної продуктивної сили. Водночас під час та після промислової революції починається зближення технічного й наукового прогресу, формування нової специфічної продуктивної сили – науки (свідченням цього є поява перших наукових лабораторій у крупних компаніях наприкінці XIX ст.). Поступово, але незначною мірою зростають загальноосвітній і професійний рівні робітничого класу, наприкінці XIX ст. виникає новий елемент продуктивних сил – наукові форми й методи організації виробництва (втілені насамперед у системі Тейлора). Для розвитку якісно нових продуктивних сил необхідна була якісно нова форма капіталістичної власності, яка б діалектичне заперечувала індивідуальну (була б за сутністю однотипною) і водночас забезпечувала б завдяки своїй якості (новим властивостям, рисам тощо) ширший простір для розвитку продуктивних сил. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка водночас є найадекватнішою формою існування монополій її швидкий розвиток наприкінці XIX ст. збігся з процесом переходу нижчої стадії розвитку капіталізму у вищу, який тривав майже чотири десятиліття й завершився на рубежі двох століть. Перехід менш розвинутої форми власності в розвинутішу зумовлений також дією закону адекватності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню й характеру продуктивних сил, закону прискореного розвитку економічних систем, законів продуктивних сил (усуспільнення виробництва і праці, концентрації виробництва та ін.), законів економічної власності (закону концентрації власності, закону централізації власності та ін.). Найважливішими особливостями вищої стада щодо форми капіталістичного способу виробництва є домінування колективних форм (на противагу індивідуальним, приватним), а отже, колективних економічних інтересів, значно коротший період існування таких форм (внаслідок інтенсивної дії закону прискореного розвитку економічних систем), їх потужніший і динамічніший вплив на розвиток продуктивних сил, послаблення тенденції до стійкості та незмінності цих форм, поява в межах національних країн радикально (істотно) нових типів колективної власності (трудової колективної, державної з елементами всенародної), а в межах світового господарства – наднаціональних форм (інтегрованої капіталістичної власності), опосередкована спрямованість колективних форм капіталістичної власності на розвиток людини, а колективної трудової – на прогрес основної продуктивної сили, найдинамічніший розвиток державної власності у XX ст., виникнення та розвиток змішаних форм власності та ін. З огляду на це вищу стадію розвитку капіталістичного способу виробництва слід розглядати не пише як безперервне загострення суперечностей, як перехід суперечності між двома сторонами цього способу виробництва у фазу конфлікту, а й як активніший процес взаємопроникнення суперечливих сторін, своєрідний перехід змісту у форму й навпаки (коли якісно або сутнісно нова форма власності максимально сприяє прогресу продуктивних сил, як це відбувається з трудовою колективною власністю) своєчасне вирішення гострих суперечностей внаслідок проведення державою обґрунтованої економічної політики тощо. На вищій стадії капіталістичного способу виробництва значно прискорюється розвиток продуктивних сил завдяки процесу розгортання НТР, остаточному перетворенню науки на специфічну продуктивну силу, виокремлення інформації як новітнього елемента продуктивних сил (на другому етапі НТР – у середині 70-х), поглиблення суспільного поділу праці в усіх формах на національному та інтернаціональному рівнях, активній соціально-економічній політиці держави та іншим чинникам. Виділення науки та інформації як окремих елементів продуктивних сил, їх вплив на інші елементи революціонізує всю систему, прискорює розвиток технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, формує прогресивніші форми власності. Найважливішою особливістю цих процесів е об'єктивна необхідність подолання відчуження найманих працівників від засобів виробництва, праці – від власності, але не на індивідуальній, а на колективній основі. Воно продиктоване насамперед подоланням процесу техніко-економічного відчуження, технологічного підкорення праці капіталом у межах автоматизованого виробництва. Наявність такого відчуження – гальмо у розвитку продуктивних сил, реалізації основної мети капіталістичного способу виробництва.

Свою назву капіталістичного способу виробництва отримав від поняття «капітал», що позначає форму цього способу виробництва, тобто від системи виробничих відносин, які пронизує суперечність між найманою працею і капіталом. Важлива роль суспільної форми продуктивних сил виявляється також у тому, що окремі елементи змісту (засоби праці, робоча сила, предмети праці тощо) отримують назву «капітал» основний капітал, змінний капітал, оборотний капітал та ін. У працях західних учених, окремих вітчизняних економістів, соціологів, політиків спостерігаються спроби замінити класифікацію цих специфічних капіталістичних форм загальними техніко-економічними поняттями і категоріями. Так, замість поняття «капіталіст» (власник капіталу, передусім основного, грошового) вживаються поняття «роботодавець», замість «найманий працівник» – «роботоотримувач», замість «капіталістичного способу виробництва» – «індустріальне» або «постіндустріальне суспільство» тощо. Заміна понять «капіталіст», «найманий працівник» обґрунтовується тим, що головна мета власника капіталу – надання роботи, а найманого працівника – її отримання, хоча переважна більшість західних учених не заперечує, що основною метою діяльності такого роботодавця є привласнення максимального прибутку. У контексті сучасної типової практики раціоналізації капіталістичного виробництва(капіталіст звільняє частину найманих працівників, щоб отримувати більший прибуток) стає зрозумілою безпідставність такої підміни понять. Типовим прикладом її е також характеристика сучасного капіталізму як ринкової, соціально орієнтованої ринкової економіки тощо. Суть полягає в тому, що замість визначальних критеріїв щодо специфічної суспільної форми капіталістичного способу виробництва називаються другорядні характеристики щодо розвитку товарно-грошових відносин, які належать до загальних (відображають реалії в межах декількох суспільних способів виробництва), хоча й наповнюються елементами капіталістичного змісту (наприклад, товарне виробництво набуває загального характеру в разі перетворення робочої сили на товар). Методологічна некоректність такого підходу – заміна специфічної суспільної форми речовим змістом (за цих умов навіть кам'яна сокира в руках мисливця у первіснообщинному суспільстві стає капіталом), замша другорядними ознаками економічної системи основних, незнання або поверхове розуміння глибинної внутрішньої сутності капіталістичного способу виробництва, ігнорування діалектичного методу дослідження, передусім принцип суперечності (наприклад, заміна понять «одиничне» на «особливе» та «загальне») та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.