Виробничі відносини

Виробничі відносини – відносини між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Першу спробу виділити виробничі відносини, на відміну від продуктивних сил суспільства, і розглядати їх як предмет політичної економи зробив Д. Рікардо. Проте він обмежив виробничі відносини лише відносинами розподілу, вважаючи, що головним завданням політичної економії є визначення законів, що керують розподілом.

Наукове обґрунтування категорії «виробничі відносини» уперше дав Маркс у праці «Передмова до критики політичної економії». На його думку, в процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою. Щоб створювати матеріальні блага, вони певним чином об'єднуються для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю, тобто вступають у певні суспільні зв'язки й відносини, в межах яких існує їх відношення до природи. Отже, Маркс виводив категорію виробничих відносин з потреб суспільного виробництва й обміну. Водночас він називав ці суспільні зв'язки і відносини людей не лише поняттям «виробничі відносини», а й «економічні відносини». Відмінності між категоріями «виробничі відносини» і «економічні відносини» Маркс не окреслив. Найчастіше він ототожнював їх. Крім того, вживав термін «специфічна суспільна форма», «суспільно-економічна форма»" та ін. У «Капіталі» предметом дослідження Маркс називає не виробничі відносини, а капіталістичний спосіб виробництва і відповідні йому відносини виробництва й розподілу. Він також констатує зв'язок багатьох економічних категорій з виробничими відносинами. Характеризуючи капітал як буржуазне виробниче відношення, він пов’язує визначення економічного змісту власності за капіталізму з сукупністю виробничих відносин, стверджує, що за революцією у продуктивних силах настає революція у виробничих відносинах. Водночас розкриття окремих категорій в «Капіталі» Маркс пов'язує з поняттям «економічні відносини». Так, споживання товару робоча сила у процесі виробництва він називає специфічним економічним відношенням.

Багатоаспектний підхід до вживання цих категорій має місце у працях Енгельса і Леніна. Енгельс при визначенні предмета політичної економії в широкому значенні не вживав категорію «виробничі відносини», а зазначав, що ця наука вивчає закони, які керують виробництвом і обміном матеріальних благ у людському суспільстві. Водночас він уперше розкрив зміст категорії «економічні відносини», який значною мірою не збігається зі змістом категорії «виробничі відносини». Енгельс зазначав, що під економічними відносинами ми розуміємо той спосіб виробництва, яким люди певного суспільства виробляють засоби до життя й обмінюють між собою продукти. До них належить техніка виробництва і транспорту. Ця техніка визначає також і спосіб обміну, спосіб розподілу продуктів, поділ на класи, державу, політику, право тощо. Крім того, до цього поняття Енгельс відносив географічну основу, на якій розвиваються економічні відносини, а також зовнішнє середовище, що оточує ці відносини (або суспільну форму). Таким чином, категорія «економічні відносини» набагато ширша, місткіша, ніж категорія «виробничі відносини». Замість розгляду категорії «виробничі відносини» він нерідко говорить про капіталістичні форми виробництва й обміну, їх зростаючу невідповідність самому виробництву.

Ленін послуговувався категорією «виробничі відносини» переважно для характеристики економічного вчення Маркса. Так, зміст цього вчення він вбачав у дослідженні виробничих відносин капіталістичного способу виробництва у процесі їх виникнення, розвитку й занепаду. Описуючи матеріалізм у політичній економи, Ленін вбачає його у виокремленні з усієї сукупності суспільних відносин виробничих відносин. Крім того, він підкреслював відповідність надбудови капіталістичної формації певним виробничим відносинам. Даючи власне визначення політичної економи, Ленін не вживає категорії «виробничі відносини», зазначаючи, що політична економія вивчає суспільні відносини людей у виробництві, суспільний устрій виробництва, матеріальні суспільні відносини. При з'ясуванні сутності товару він (як і Маркс) говорить про суспільну форму продукту праці, суспільний устрій праці, тобто йдеться про відносини між людьми щодо їх участі в суспільній праці. Крім того, Ленін вживав категорію «економічні відносини». Зокрема, імперіалізм він називав системою економічних відносин.

Характеризуючи процес взаємодії двох сторін суспільного способу виробництва, Маркс, Енгельс і Ленін послуговувалися різними категоріями Маркс економічну неминучість соціальної революції вбачав у тому, що на певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили вступають у суперечність з існуючими виробничими відносинами. Водночас у суперечність з продуктивними силами, на його думку, вступають і відносини власності. Енгельс зазначав, що капіталістичні форми виробництва й обміну стають все більш нестерпними кайданами для самого виробництва, передбачав конфлікт між продуктивними силами і формами капіталістичної власності. Ленін наголошував на суперечності між продуктивними силами і відносинами приватнокапіталістичної власності, приватногосподарськими відносинами, між формою виробництва і формою привласнення.

У працях марксистів категорія «виробничі відносини» не стала загальноприйнятою при визначенні предмета політичної економи, при з'ясуванні діалектичної взаємодії двох сторін суспільного способу виробництва та ін. Залишилися нез'ясованими її спільні риси з категоріями «економічні відносини», «відносини власності», з поняттями «капітал», «приватна власність» тощо та їх відмінності. Маркс при з'ясуванні сутності буржуазної власності стверджував, що вона охоплює всю сукупність виробничих відносин. Аналогічний економічний зміст (як сукупність виробничих відносин) він вкладав у поняття «капітал». Не набула чіткої визначеності категорія «виробничих відносин» й у працях радянських економістів, хоча дискусії навколо цієї проблеми тривали кілька десятиліть.

Основні точки зору, що сформувалися в процесі цих дискусій, такі:

• виробничі відносини є суспільною або соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил,
• виробничі відносини містять організаційно-економічні та техніко-економічні відносини,
• виробничі відносини тотожні економічним відносинам,
• виробничі відносини тотожні сукупності відносин власності.

В останні роки декотрі вітчизняні економісти стали заперечувати доцільність використання категорії «виробничі відносини». Таких позицій ще наприкінці XIX ст. дотримувалися деякі українські та російські економісти. Так, М. Туган-Барановський предметом політичної економії вважав вивчення суспільних відносин людей у межах їх господарської діяльності. Ця точка зору була близькою до ленінської, в якій предметом цієї науки називалися суспільні відносини людей у виробництві (відмінність між ними полягає в тому, що український учений говорив про суспільні відносини у межах їх господарської діяльності, а Ленін – про суспільні відносини людей у виробництві). З теоретико-методологічного погляду для визначення предмета політичної економії доцільнішою є категорія «виробничі відносини». Це зумовлено тим, що поняття «суспільні відносини» надзвичайно містке. Воно походить від загальносоціологічного поняття «суспільство» і тому охоплює всі відносини, що виникають в суспільстві економічні, соціальні, політичні, правові, національні, культурні, духовні, психологічні, ідеологічні та ін. На відміну від цього, виробничі відносини – це відносини людей у процесі виробництва матеріальних благ Маркс також називав їх суспільними, але в іншому контексті, а саме як спільну діяльність людей, необхідну для створення матеріальних благ. Чи охоплює спільна діяльність людей у виробництві такі підсистеми суспільних відносин певної суспільно-економічної формації, як соціальні (тобто відносини між класами, соціальними верствами і прошарками та ін.), правові, політичні, національні, ідеологічні тощо? Певною мірою безпосередньо або опосередковано підсистема суспільних відносин пов'язана зі спільною діяльністю людей щодо створення матеріальних (а в наш час і нематеріальних) благ. Тому представники німецької історичної школи (Г. Шмоллер, В. Зомбарт, М. Вебер та ін.) доводили, що політична економія повинна вивчати моральні й етичні аспекти господарської діяльності, ідеї та психологію людей у цьому процесі, природу людського духу, енергійність наші, значення націоналізму, проблему мотивації та економічної поведінки людей, їх культуру.

Слід розрізняти ще одне визначення політичної економії (крім характеристики Енгельса) у вузькому й широкому розумінні. У першому випадку предметом цієї науки повинно стати вивчення відносин економічної власності у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил. Наголос лише на економічній власності необхідний тому, що власність загалом є складною соціологічною категорією, в якій виділяють економічний, соціальний, політичний, правовий та інші аспекти. Якщо не акцентувати на економічному аспекті власності, то предметом вивчення політичної економії стане майже таке ж широке коло питань, як соціальні відносини людей у виробництві або в процесі господарської діяльності. У широкому значенні предмет політичної економії повинен вивчати суспільні відносини між людьми (у т.ч. між соціальними класами і верствами) в усіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). У цьому випадку політична економія не може вивчати кожну з підсистем суспільних відносин у такому ж обсязі, як інші суспільні науки (соціологія, право, політологія, етика, психологія та ін.). Вона робить це лише тією мірою, якою ці сфери суспільних відносин впливають на виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних і духовних благ. Таке розуміння предмета політичної економи і змісту категорії «виробничі відносини» допомагає конструктивно вирішити низку інших дискусійних проблем. Зокрема, із вузького визначення предмета цієї науки і категорії «виробничих відносин» (ототожнення останніх з відносинами економічної власності) стає зрозумілим необґрунтованість тверджень про тотожність виробничих відносин економічним відносинам, про неправомірність віднесення до виробничих відносин організаційно-економічних і техніко-економічних відносин (ці два підвиди відносин необхідно відносити до системи економічних відносин).

Категорія «виробничих відносин» виконує важливі теоретико-методологічні функції при дослідженні економічної системи будь-якої суспільно-економічної формації. Вона, зокрема, допомагає розкрити діалектику взаємодії двох сторін суспільного способу виробництва, виділити в системі суспільних відносин певну підсистему, пов'язану лише з матеріальними відносинами людей у різних сферах суспільного відтворення, з'ясувати суспільні відносини між людьми, насамперед у виробництві (Д. Рікардо вивчав лише відносини у сфері розподілу) та ін. Недоцільність її використання багатьма економістами можна пояснити небажанням досліджувати історично перехідний характер капіталістичного способу виробництва (оскільки відносини приватнокапіталістичної власності не вічні), незнанням діалектичного методу дослідження (зокрема принципу суперечності), сутності економічної системи та іншими причинами. Евристична цінність цієї категорії має певні межі. Так, при з'ясуванні еволюції виробничих відносин під впливом розвитку продуктивних сил доцільніше вживати категорії різних форм власності. Зокрема, переростання продуктивними силами меж індивідуальної капіталістичної власності зумовлює інтенсивний розвиток акціонерної капіталістичної власності, коли продуктивні сили переростають межі останньої, починається швидкий розвиток державної власності. Вживання категорії «виробничі відносини» утруднює в цьому разі процес дослідження такої взаємодії. Крім того, сама категорія «виробничі відносини» певною мірою аморфна, оскільки націлює на вивчення матеріальних відносин між людьми у сфері виробництва(а не розподілу, обміну і споживання). Тому її необхідно вживати в єдності з певною сукупністю споріднених категорій, виділяючи при цьому їх спільні риси та відмінності.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.