Інтенсифікація виробництва

Інтенсифікація виробництва – процес суспільного виробництва, що базується на застосуванні найефективніших засобів і предметів праці, кваліфікованої робочої сили, передових форм і методів організації праці, зростаючої інформованості про найновіші досягнення науково-технічного прогресу тощо. Інтенсифікація виробництва суттєво відрізняється від екстенсивного розвитку суспільного виробництва, що базується на кількісному зростанні засобів виробництва і має витратний характер інтенсифікації виробництва, на відміну від нього, має антивитратну спрямованість, оскільки супроводжується зменшенням витрат живої та уречевленої пращ на одиницю продукції.

Розрізняють такі форми інтенсивності виробництва:

• фондозберігаючу,
• працезберігаючу,
• матеріало- і ресурсозберігаючу,
• всебічну.

За фондозберігаючої інтенсифікації виробництва зростає завдяки впровадженню нової техніки і технологи, що зменшує потреби в робочій силі за одночасного зростання складної праці. Внаслідок цього підвищується продуктивність праці. За працезберігаючої форми інтенсифікації виробництва посилюється завдяки зростанню інтенсивності праці певного незмінного числа працівників або виконанню обсягів робіт меншою кількістю працюючих. Матеріало- та ресурсозберігаюча форма інтенсифікації виробництва передбачає застосування найекономічніших предметів праці (композитних матеріалів сплавів різних полімерів та ін.) і більш раціональне використання тих самих предметів праці, а також споживання меншої кількості сировини, електроенергії тощо. Всебічна форма їв раціонально поєднує всі попередні форми, завдяки чому якісно зростає ефективність суспільного виробництва. З погляду еволюційної структури технологічного способу виробництва найбільшою витратою матеріалів, енергоносіїв, ресурсів, праці характеризувався технологічний спосіб виробництва, що базувався на ручній та машинній праці їм відповідали старі системи організації виробництва і праці, архаїчні форми управління. В умовах НТР, особливо її другого етапу, що почався в другій половині 70-х – на початку 80-х XX ст., у розвинутих країнах світу втілюються всі форми інтенсивності праці. Впровадження фондозберігаючої форми пов'язано з автоматизацією виробництва, використанням технологічного устаткування з програмним управлінням, комп'ютерів і мікропроцесорів, промислових роботів, гнучких виробничих систем, появою «безлюдних виробництв». Як результат – у 3-4 рази зростає продуктивність устаткування і праці, поліпшується якість продукції. Передумовою впровадження цієї форми їв було значне зростання витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР), збільшення інвестицій у нові технологи, машини, устаткування, засоби зв'язку, підвищення загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів працівників та ін. У загальній сумі інвестицій на розвиток науки та якісно нової робочої сили в США у 80-ті – першій половині 90-х спрямовувалося приблизно 70% всіх капіталовкладень. Витрати на НДДКР у розрахунку на душу населення становили понад 800 дол. У передових галузях промисловості США (комп'ютерного устаткування, оптичних інструментів, ракетокосмічній, фармацевтичній, виробництво устаткування засобів зв'язку, авіаційній) кожна одиниця продукції була в середньому майже у 20 разів наукомісткішою, ніж продукція традиційних галузей промисловості. У питомій вазі витрат на НДДКР в обробній промисловості частка шести передових галузей становила до 50%. Автоматизація виробництва, з якою органічно пов'язаний якісно новий етап розвитку знарядь праці, а отже, й фондозберігаючої форми інтенсивності виробництва, здійснюється насамперед внаслідок розвитку комп'ютерної техніки. У розвинутих країнах світу в 90-х XX ст. значного поширення набуває система СІМ – інтеграції виробництва на основі комп'ютерних систем, або комплексна автоматизація виробництва. Вона передбачає автоматизацію всіх ступенів виробництва продукції – від проектування до збуту, а також автоматизацію управління цими процесами. Впровадження таких систем скорочує витрати на проектування більш як на 20%, підвищує продуктивність пращ приблизно на 50%, капіталовіддачу – у 2-3 рази. Якість продукції поліпшується в середньому у 3–3,5 рази. Кількість щороку встановлюваних у світі комп'ютерів у 90-ті становила 10 млн. шт. Тільки у США кількість персональних комп'ютерів на початку 90-х перевищила 50 млн. шт. Важливим елементом електронної автоматизації виробництва і впровадження фондозберігаючої форми їв є збільшення устаткування з числовим програмним управлінням. Японія випускає щороку майже 50 тис. таких верстатів, США – 25 тис. Верстати з ЧПУ значно підвищують продуктивність праці, якість продукції та знижують споживання ресурсів. Найбільшим виробником промислових роботів є Японія. Наприкінці 80-х їх щорічний випуск у цій країні становив понад 120 тис., у США – приблизно 30 тис., у ФРН – до 15 тис. шт. Промислові роботи – важливий елемент здійснення комплексної автоматизації виробництва, впровадження гнучких виробничих систем. До них належать також відповідна група верстатів з ЧПУ, контрольно-вимірювальні прилади, система управління на базі комп'ютерів, централізоване управління верстатами з різними пристроями. Провідні позиції у створенні гнучких виробничих систем займає Японія. Впровадження фондозберігаючих форм і в зумовлює використання працезберігаючої форми інтенсифікації виробництва. Так, у США в 48 передових галузях промисловості (36 з яких належать до обробної промисловості) протягом 1972-82 відбувалося зниження трудомісткості коефіцієнт відставання частки пращ щодо продукції становив 0,74. За рахунок впровадження гнучких виробничих систем в американській корпорації «Дженерал електрик» (на одному з її підприємств з виробництва двигунів для локомотивів) продуктивність праці зросла майже у 2,5 рази, а виробничий цикл скоротився більш як у 20 разів. Широке використання фондо- і працезберігаючих форм і в сприяє значному скороченню матеріало- та енергомісткості виробництва, впровадженню матеріало- і ресурсозберігаючої форми інтенсифікації виробництва. Комплексна автоматизація виробництва передбачає революційні зміни у предметах праці завдяки створенню найрізноманітніших за своїми властивостями матеріалів, нових конструкційних матеріалів, багато композитних, надчистих, керамічних, надтвердих та ін. Впровадження принципово нових предметів праці найбільше пов'язано з хімізацією економіки. Зокрема, створення нових матеріалів у цій сфері здійснюється завдяки винайденню технічної кераміки (в т.ч. електро- і біокераміки), високоефективних полімерів (конструкційних пластмас, фільтруючих мембран), композитних матеріалів (армовані волокном пластмаси, скло й кераміка, метали і кераміка), нових матеріалів (аморфних сплавів, сплавів-накопичувачів інформації, вібростійких сплавів, надпровідників та ін.). Це дало змогу лише за період 1960 – 85 зменшити частку сировини у вартості продукції матеріального виробництва у США, Японії, ФРН з 8-10% до 5-6% (в цінах 1980). Енерговитрати на відпрацьовані людино-години в1965 у США були на 14% менші, ніж у 1973, а на капітал – на 47% нижчі. Водночас в Японії у сфері нематеріального виробництва енерговитрати приблизно удвічі менші, ніж у США. Наприкінці 80-х питома вага сировини на одиницю промислової продукції у США становила приблизно 40% від рівня 1900. В Україні в останні десятиліття XX ст. переважали екстенсивні фактори розвитку народного господарства. Тому основні форми інтенсифікації виробництва не впроваджувалися або впроваджувалися в окремих галузях недостатньо. Так, за період 1971-80 фонди, використані у виробництві, збільшилися на 245,8%, національний доход – на 92%, а трудомісткість виробництва – на23,5%. У 1980–90 основні виробничі фонди промисловості зросли на 61%, а обсяг її продукції – лише на 37%. За 1990-98 чисте нагромадження основного капіталу скоротилося з 6,4% до менш як 0,5% ВВП. Економіка України, її технологічний спосіб виробництва базуються переважно на ручній га машинній праці. Тому Україна значно відстає від розвинутих країн світу за енерго-, матеріало-, фондо- та трудомісткістю своєї продукції. Так, Франція виробляє приблизно у 5 разів більше товарної продукції, ніж Україна, але споживає утричі менше газу. Процеси крекінгу в переробці нафти в Україні у 7,5 рази нижчі, ніж у ФРН, і в 15 разів нижчі, ніжу США. Загалом нафтомісткість української продукції в 10-12 разів більша, ніж у розвинутих країнах, а енерговитрати на одиницю продукції у 2 рази вищі, ніж у США, і в 3 рази – ніж у Західній Європі. Енергомісткість національного доходу за 1991-97 збільшилася приблизно на 50%, електромісткість – на 50% при зниженні виробництва ВВП більш як удвічі. Подолання цих негативних тенденцій можливе за умови структурної перебудови народного господарства, радикального оновлення всієї економічної системи, насамперед відносин економічної власності.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.