Інтенсифікація сільського господарства

Інтенсифікація сільського господарства – зростання сільськогосподарського виробництва внаслідок продуктивнішого використання оброблюваних земель та інших ресурсів завдяки додатковим витратам і застосуванню нової техніки й технологи, сучасних форм організації виробництва і праці. На відміну від екстенсивного розвитку, коли виробництво зростає внаслідок розширення посівних площ, збільшення поголів'я худоби, птиці тощо, інтенсифікація сільського господарства є таким розвитком виробництва, за якого обсяг виробленої продукції забезпечується на основі підвищення родючості ґрунту, продуктивності худоби, якісного поліпшення виробництва. На практиці ці два способи збільшення виробництва продукції поєднуються. Приріст сільськогосподарської продукції в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, досягався переважно за рахунок екстенсивних факторів. Тривалий час в економічній науці панував погляд на інтенсифікацію сільського господарства як на процес, пов'язаний лише із зростанням поточних витрат на одиницю сільськогосподарських угідь, ріллі. Вважалося, що із зростанням витрат на одиницю земельної площі автоматично збільшується вихід продукції. Практика не підтвердила цього. Зокрема, за 1966-90 капіталовкладення в сільське господарство колишнього СРСР, поставки господарствам мінеральних добрив, насиченість виробничими фондами, енергоресурсами збільшилися у 4-5 разів, а виробництво сільськогосподарської продукції – лише на 70%. Критика витратного визначення сутності інтенсифікації сільського господарства виявила концепцію, яка зводила інтенсифікацію до збільшення виходу продукції на 1 га землі. Намагаючись довести, що інтенсифікація сільського господарства не зводиться до зростання витрат, прихильники цієї концепції припускалися інших крайнощів – недооцінювали роль витрат, капіталовкладень у розвиток землеробства, тваринництва. Тому інтенсифікацію сільського господарства необхідно пов'язувати із витратами і виходом продукції на одиницю земельної площі.

Найпоширенішими показниками рівня інтенсифікації сільського господарства є:

• сума виробничих фондів, а також поточних витрат на одиницю земельної площі,
• фондо-, енерго-, електроозброєність праці,
• вихід продукції в натуральних і вартісних показниках.

Перші два показники характеризують матеріально-технічний бік інтенсифікації, третій – її результати, ефективність. Основними напрямами інтенсифікації сільського господарства є комплексна механізація та електрифікація виробництва, широке використання органічних і мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, меліорація земель, впровадження в сільське господарство нових технологій виробництва продукції рослинництва і тваринництва тощо. Розвинуті країни світу за останні 15-20 років досягли значних успіхів в інтенсифікації сільського господарства. Практично сільське господарство повністю забезпечене засобами механізації. За цих умов на одного працюючого припадає більш як один трактор, вантажівка, що у 10-20 разів більше, ніж в Україні. До того ж у західноєвропейського й американського фермера техніка набагато досконаліша. Практично всі фермерські господарства електрифіковано. Це дало змогу здійснити комплексну механізацію тваринництва, широко впроваджувати в управління виробничим процесом комп'ютерну техніку в тваринництві, парниковому господарстві, використовувати прогресивну технологію. Значний внесок у інтенсифікацію сільського господарства робить наука, зокрема селекція, генетика. Сучасне насінництво широко використовує методи генної інженери. Гібридні сорти у рослинництві забезпечують підвищення врожайності окремих видів зернових, овочевих культур на 30-50%. Так, у західноєвропейських країнах урожай пшениці сягає 75-80 ц/га, що в 2,5-3 рази перевищує урожайність в Україні. Інтенсифікація сільського господарства насамперед повинна забезпечити підвищення родючості землі. Вся система сільськогосподарських машин, добрив, ґрунтозахисних заходів, сівозмін, меліоративних робіт повинна бути спрямована на збереження й підвищення природної родючості землі. Збереження землі, підвищення її продуктивності – справа державної ваги. Однак кількість ріллі в розрахунку на одного мешканця України зменшилася з 0,9 га в 1960 до 0,6 та в 1997. Щороку з сільськогосподарського обороту вилучаються десятки тисяч гектарів родючих земель під промислове, житлово-комунальне, шляхове будівництво. Для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в дореформений період в Україні проводилася у значних масштабах гідротехнічна меліорація земель – один із напрямів інтенсифікації землеробства. Наприкінці 90-х площа меліорованих земель перевищила 6 млн. та, у т.ч. осушених – 3,5 млн. га і зрошуваних –- 2,7 млн. га. Однак через помилки у здійсненні інженерно-технічних робіт великі площі зрошуваних і осушених земель заболочені, засолені й, по суті, випали з господарського обороту. У Західному Поліссі осушення спричинило надмірне зниження ґрунтових вод, пересушення торфовищ, перерозподіл і загальне зниження стоку рік, деградацію ґрунту та погіршення умов збереження й відтворення лісів, їх фауни і флори. Споживацький характер землекористування призвів до різкого зменшення запасів гумусу – найціннішого компонента ґрунту – що негативно позначилося на врожайності сільськогосподарських культур. Для підвищення родючості ґрунтів важливим є забезпечення їх достатнього кількістю відповідних добрив – мінеральних, органічних. Витрати на добрива швидко скуповуються додатковим урожаєм, доходом інтенсифікація в землеробстві позитивно впливає й на розвиток тваринництва. Високоінтенсивне кормовиробництво стимулює розвиток тваринництва, а воно, у свою чергу, крім основної продукції, дає органічні добрива, підвищує родючість ґрунтів та інтенсифікує розвиток землеробства. Це особливо необхідно в сучасних умовах, коли, з одного боку, проблема екологічної чистоти харчових продуктів загострюється, а з іншого – ціни на мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин зросли настільки, що вони стали практично недоступними не лише для селянського, а й для кооперативного, колективного господарств. Нарощування виробництва органічних добрив – об'єктивна необхідність. Важливим напрямом інтенсифікації сільського господарства є його механізація, широке застосування нових, прогресивних технологій у землеробстві, тваринництві, який слід розглядати насамперед під кутом зору забезпечення зростання продуктивності праці, збільшення виходу продукції за постійного зменшення кількості працівників, поліпшення умов праці та піднесення її престижу. Надзвичайно важливий напрям інтенсифікації у тваринництві – підвищення продуктивності худоби, птиці на основі застосування інтенсивних методів кормовиробництва та механізації трудомістких процесів, виведення нових продуктивних порід худоби і птиці. Ключовою проблемою є збалансування кількості поголів'я худоби з кормовими ресурсами, раціональне використання кормів, подолання дефіциту кормового білка за одночасного відносного, а в деяких випадках і абсолютного зменшення використання зерна на корм худобі. Досягнення природничо-біологічних наук, біотехнології та генної інженери відкривають широкі можливості не лише для кардинального підвищення потенційної продуктивності рослин і тварин, а й для формування у них нових ознак, що відповідають вимогам інтенсивного виробництва, стійкості до хвороб і шкідників, посухи та морозу, умов комплексної механізації та індустріалізації технології. Істотний вплив на інтенсифікацію сільського господарства мають соціальні фактори, передусім форми власності на землю, форми й методи господарювання в аграрному секторі економіки існуюча в колишньому СРСР колгоспно-радгоспна система господарювання, що базувалася на державній формі власності на землю, призвела до відчуження безпосереднього виробника – селянина – від землі, управління, виробленого продукту. За таких умов він не був зацікавлений у і с г , в ефективному використанні ресурсного потенціалу колгоспів, радгоспів. Чималі кошти, які витрачала держава на розвиток сільського господарства, його інтенсифікацію, не давали відповідної віддачі. Зокрема, в 1978-88 у господарствах України виробничі фонди сільськогосподарського призначення зросли у 4,2 рази, поставка добрив – у 3, оплата праці – у 2,7, а приріст виробництва сільськогосподарської продукції становив лише 39%. Існуюча колгоспно-радгоспна система виявилася вкрай негнучкою і несприйнятною до процесів інтенсифікації, надбань агробіологічної науки. Все це потребує докорінного реформування відносин земельної власності, перебудови всієї структури внутрігосподарських відносин. Перший крок до реформування сільського господарства в Україні зроблено почали працювати селянські (фермерські) господарства, селянські асоціації, сільськогосподарські кооперативи. Проте реформування в аграрному секторі в 90-х здійснювалися вкрай повільно, непослідовно, супроводжувалися де-інтенсифікацією і навіть деекстенсифікаціею, а то й руйнуванням продуктивних сил. Колективним і приватним господарствам бракувало ресурсів для розвитку виробництва, його інтенсифікації. Внаслідок цього зменшилося виробництво всіх видів продукції землеробства, тваринництва. У 1998 обсяг виробництва сільськогосподарської продукції скоротився майже удвічі, а продукції харчової промисловості – на третину. Знизилися урожайність культур і продуктивність тварин. За обсягом виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції Україну відкинуто на 35-40 років назад. Негативні тенденції в розвитку сільського господарства можна подолати, радикально змінивши економічну політику.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.