Дрібнотоварне виробництво

Дрібнотоварне виробництво – виробництво товарів і послуг на малих підприємствах, які не використовують найманої робочої сили, а отриманий дохід майже повністю витрачають на індивідуальне споживання. До дрібнотоварних виробників належать дрібні фермери, ремісники, власники малих підприємств у сфері послуг, роздрібної торгівлі та ін. На сільське господарство, сферу послуг і роздрібну торгівлю в США припадає майже 80% дрібних товаровиробників.

В середині 90-х XX ст. у США із загальної кількості (20 млн.) підприємств до таких, що використовували переважно працю господаря та членів його сім'ї, належало до 3 млн. Використання деякими з них 1–2 найманих працівників (наприклад, у сільському господарстві під час збирання врожаю) не дає змоги отримувати такий дохід, який би звільняв власника дрібного підприємства та членів його сім'ї від необхідності працювати. В 1939 у США майже 2,7 млн. підприємств належали до категорії дрібнотоварного виробництва з кількістю робітників службовців до 3 осіб на кожному. Сучасна американська статистика, як і статистика деяких інших країн, не дає можливості виділити абсолютно чисте дрібнотоварне виробництво, оскільки початкова статистична класифікація охоплює підприємства, на яких зайнято до 5 найманих працівників. У сфері послуг – це перукарні, фотоательє, майстерні для ремонту автомобілів, телевізорів, годинників, одягу, взуття тощо, у сфері будівництва – підприємства з ремонту житла, будівель. Власники дрібних підприємств за рівнем свого життя впритул наближаються до найманих працівників їх доходи нижчі від заробітної плати робітників і службовців середньої кваліфікації, що не дає їм можливості здійснювати розширене відтворення. Для організації такого дрібного підприємства у ОША на початку 90-х необхідно було щонайменше 20 тис. дол. Водночас середня заробітна плата найманого американського працівника у цей час становила до 25 тис. дол. на рік. Хоч внесок дрібнотоварного виробництва у виробництво національного доходу незначний, його існування і розвиток необхідні для забезпечення нормального процесу відтворення робочої сили, часткового вирішення проблеми зайнятості, формування духу підприємництва тощо. Тому розвиток дрібнотоварне виробництво слід стимулювати і в Україні.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.