Величина вартості товару

Величина вартості товару – кількісна характеристика вартості товару яка дає змогу здійснювати кількісний аналіз цієї категорії і а поглиблювати її якісну характеристику. Виходячи з того, що вартість товару – це втілена в продукті праця, величина й визначається кількістю витраченої праці. Чим більше витрачено праці на виготовлення продукту, тим більшою буде її вартість, і навпаки. Тому вся проблема визначення величини вартості товару зводиться до проблеми визначення величини витрат праці. Витрати праці як витрати людської енергії вимірюються в енергетичних одиницях (кал, ккал). Але цей метод придатний лише в лабораторних умовах.

Історично склався непрямий метод визначення витрат праці – робочим часом, протягом якого мають місце ці витрати праці. Він менш точний, ніж перший, але простий за своїм виконанням і доступний для масового використання. Робочий час (так само, як і енергетична одиниця) не зачіпає форми і змісту витрат праці, індивідуальності виробника, він визначає кількісний бік цих витрат. Оскільки за одиницю часу може витрачатися різна кількість енергії, то вартість вимірюється не індивідуальним, а суспільне необхідним робочим часом, що відображає певну кількість енергії, витраченої за одиницю часу.

Поширена в економічній літературі думка, що індивідуальний робочий час визначає індивідуальну вартість товару, однобічна, оскільки вартість – це виробничі відносини, які здійснюються на основі витрат праці, а не робочого часу. Робочий час є засобом вимірювання витрат праці, а не самою витратою праці. Тому один і той же робочий час може відображати різну кількість витраченої енергії, а отже, не може бути основою здійснення виробничих відносин між людьми. Суспільне необхідний робочий час – це час, потрібний для виготовлення продукту, виходячи з наявних суспільне необхідних умов виробництва, середньої інтенсивності праці й майстерності виробника. Ця стандартна одиниця відображає середню інтенсивність праці виробників, що склалася в суспільстві в даний час, а отже, цілком певну кількість енергії, витраченої на виготовлення продукції. При цьому, визначаючи її як середньозважену величину індивідуальних витрат робочого часу, водночас визначають і середній рівень майстерності, оскільки від неї залежить і сама тривалість роботи в розрахунку на одиницю продукції. Щодо умов виробництва, то вони у кожній ланці суспільного поділу праці визначаються розвитком продуктивних сил суспільства, а отже, стосовно кожного виробника і витрат його праці мають об'єктивний характер.

Зведення різних умов виробництва до середньосуспільних при визначенні вартості товару суперечило самій суті товарних відносин. Адже ці відносини існують тому, що існують різні умови виробництва (неоднорідність праці). Виробники, перебуваючи в нерівних умовах виробництва, встановлюють рівність між собою на основі витрат праці. Отже, ці витрати повинні визначатися стосовно тих умов виробництва, в яких вони здійснюються. Зведення індивідуального робочого часу кожного виробника до суспільне необхідного можливе також і на основі встановлення норм виробітку існує прямий зв'язок між кількістю витраченої енергії і кількістю виробленої продукції: N=f(Q). Чим більше витрачено праці, тим більше за всіх інших незмінних умов вироблено продукції. На цьому й ґрунтується визначення вартості товару: W=Q/N, N=Q/W, Q=WN. Вартість товару, таким чином, є коефіцієнтом переведення витраченої енергії у продукцію. Тому на основі кількості виробленої продукції можна судити про величину витраченої праці, а отже, й створеної вартості. Таким чином, кількість створеної виробником продукції може бути засобом переведення індивідуального робочого часу в суспільно необхідний (індивідуальних витрат праці у вартість). Для цього слід прийняти робочий день за суспільно необхідний робочий час і встановити ту кількість продукції, яку необхідно виробити за цей час за середньої інтенсивності праці та майстерності виробника. Ця норма виробітку Nt є іншим вираженням вартості робочого дня, де витрати праці виробника виражені не в одиницях часу, а кількістю виробленої продукції. Вона встановлюється так само, як суспільне необхідний робочий час, тобто як середньозважена величина виробітку кожного виробника із складеної пропорції: Qt/Nt=Qi/Ni визначають величину створеної виробником вартості: Qi=Qt?Ni/Nt, де Nt – суспільно необхідна норма виробітку, Qt – витрати праці, необхідні для й виконання, що становлять вартість робочого дня, Ni – фактично вироблена робітником кількість продукції за робочий день. Відношення є коефіцієнтом переведення індивідуальних витрат праці у створену вартість: Qi=Qt?k. Якщо Ni=Nt, то Qi=Qt. Це означає, що виробник, виконавши норму виробітку, створює таку кількість вартості, яка дорівнює вартості робочого дня. Прийнявши вартість робочого дня за постійну величину, через встановлення суспільне необхідної норми виробітку визначають вартість товару на будь-якому підприємстві чи в галузі, де умови виробництва незіставні між собою. Вона дорівнюватиме тривалості робочого дня з середньою інтенсивністю й майстерністю пращ, поділеній на норму виробітку, встановлену для цих умов виробництва. Такий метод визначення величини створеної вартості порівняно простий і випливає з самої суті цієї категорії. Однак його можна використовувати лише для визначення величини заробітної плати.

Кількісне визначення вартості товару значно спрощується, коли за основу береться безпосередньо економічна одиниця її виміру – грошова одиниця. Гроші, як відомо, самі не мають жодної вартості, а є тільки засобом забезпечення товарних відносин між людьми. Тому вони – лише дзеркальне відображення вартості виготовлених товарів. Вартість грошової одиниці в кожній країні встановлюється на основі порівняльних характеристик вартостей інших товарів. Так, якщо на виготовлення столу затрачено 20 год. суспільне необхідного робочого часу і стільки ж часу – на добування 1 г золота і цю вагову одиницю взято за стандарт грошової одиниці – гривню, і о матимемо різні, але рівноцінні вирази вартості товару в одиницях часу (20 год.), вагових одиницях золота (1 г) і безпосередньо в грошових одиницях (1 грн.). Тому замість суспільне необхідного робочого часу вартість у сучасних умовах визначають безпосередньо в грошових одиницях, але в основі цього визначення – витрати праці.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.