Вартість товару

Вартість товару – уречевлена в товарі суспільне необхідна праця товаровиробників та виробничі відносини між людьми, що виникають у процесі виготовлення продукту внаслідок суспільного поділу праці й здійснюються між ними на основі витрат праці.

Не одразу праця товаровиробників стала критерієм здійснення виробничих відносин між ними. Спочатку, коли обмін продуктів був випадковим, оскільки суспільний поділ праці тільки зароджувався, в основі його була корисність (цінність) речі, що визначалася споживачем цього продукту, наявністю продукту на ринку, співвідношенням попиту і пропозиції. Нестача продукту на ринку зумовлювала підвищення ціни, з насиченням ринку товаром ціна знижувалася. Цей критерій згодом було взято за основу теорій цінності, попи і у і пропозиції та граничної корисності. Але обмін продуктів на цій основі був суто суб'єктивним і непередбачуваним, ставив виробника в цілковиту залежність від стихії ринку, створював видимість, що джерелом багатства країни є ринок, а не виробництво, що й породило такий напрям у розвитку економічної науки, як меркантилізм. Згодом, із масовим виробництвом продуктів на основі суспільного поділу праці цей критерій їх оцінки при обміні був уже недостатнім, гальмував розвиток виробництва, ставив у невигідне становище тих виробників, які спеціалізувалися на виготовленні трудомістких видів продуктів. Тому фізіократи відкинули такий спосіб оцінки продуктів. Розглядаючи суспільство як природне «фізичне» явище, що розвивається за законами «природного порядку», вони джерелом багатства країни вважали не торгівлю, а виробництво і дійшли висновку, що оскільки в основу будь-якого виробництва покладено працю, то вона є й основним критерієм обміну продуктами праці. На цій основі була створена трудова теорія вартості, на якій ґрунтуються товарні відносини.

На сучасному етапі більшість економістів вважає, що будь-яка суспільне корисна праця незалежно від конкретної форми її вияву і сфери виробництва створює вартість. Зближуються позиції економістів і щодо співвідношення вартості товару товарних відносин: вартість товару починають розглядати як складову частину, елементарну клітину єдиного цілого, всієї системи товарних відносин. Отже, за своєю сутністю вона збігається з товарними відносинами. Вартість товару поєднує в собі характеристику як продуктивних сил, так і виробничих відносин. Мало хто з економістів звертає увагу на вартість товару в чистому вигляді як категорію продуктивних сил, хоч добре знайомий з нею під назвою «продуктивність праці». Якщо кількість виробленої продукції позначити N, а витрати праці на її виготовлення Q, то продуктивність праці визначатиметься як N/Q, а вартість товару – Q/N. Отже, продуктивність праці і вартість товару є різним вираженням залежності виробленої продукції від витрат праці. У першому випадку виражено кількість продукції в розрахунку на одиницю витраченої праці, а в другому – кількість витраченої праці в розрахунку на одиницю продукції. Таким чином, вартість товару має передусім об'єктивний характер і залежить від рівня розвитку продуктивних сил, науки й техніки і тільки те, що ці витрати праці взяті за основу виникнення виробничих відносин, робить вартість товару економічною категорією.

Оскільки вартість товару є, по суті, втіленими в продукті товарними відносинами, в економічній літературі набуло поширення, хоч і не повне, але за своєю сутністю правильне коротке визначення вартості товару як «втіленої в продукті праці». Недоліком його є те, що в ньому не розкрито характер виробничих відносин як таких, що виникають на основі суспільного поділу праці і виступають у формі обміну продуктами праці. Тому може скластися помилкове враження, що будь-яка праця, втілена в продукті, навіть і за натурального виробництва, є вартістю.

Розглядаючи вартість як втілену в продукті працю, нерідко зводять сутність цієї категорії до енергетичного еквівалента вартості, прирівнюють людську працю до витрат інших енергоресурсів. Помилковість цієї концепції полягає в тому, що її автори не бачать у вартості головного – того, що це передусім виробничі відносини, які виникають між людьми відповідно до кількості й якості витраченої праці. Ось чому вони беруть до уваги лише витрати людської енергії і лише у процесі виробництва, а не взагалі в життєдіяльних процесах (травленні, диханні та ін.). А всі інші види енергії, втчи праця тварин, яка за своєю ефективністю може перевершувати працю людини, розглядаються лише як сили природи, залучені до процесу виробництва. Вартість товару є головним інструментом забезпечення товарних відносин. Реалізуючи товари на ринку за їхньою вартістю, суспільство таким чином формує виробничі відносини між людьми відповідно до кількості й якості витраченої праці і забезпечує кожному виробникові пряму залежність між рівнями виробництва і споживання. Ця залежність, у свою чергу, є стимулом розвитку виробництва. Щоб ця пряма залежність зберігалася і за умови суспільного поділу праці, обмін продуктами повинен відбуватися відповідно до їх вартості. Приватна власність, яка забезпечує цю залежність, зумовила такий характер виробничих відносин і разом з суспільним поділом праці стала причиною виникнення товарного виробництва. Оскільки вартість – це певна форма виробничих відносин, на які впливають не лише суто економічні, а й соціальні фактори, то її, так само, як і товарні відносини, слід розглядати як історичну категорію. Це означає, що коленому етапу розвитку людського суспільства відповідає своє, властиве тільки йому поняття вартості. Так, у своїй початковій формі, коли існував випадковий обмін надлишками продукції, вартість товару на ринку виступала як витрати живої праці товаровиробників (q), що спершу виготовляли засоби виробництва цього продукту (q1), а відтак і сам продукт (q2): W=q=q1+q2. Коди засоби виробництва стали виготовляти на основі суспільного поділу праці інші товаровиробники, вартість товару складалася з вартості спожитих засобів виробництва (уречевленої праці інших товаровиробників, c) і новоствореної вартості (живої праці, q): W=c+q.

Із кооперацією праці та створенням підприємств новостворена вартість поділяється на вартість необхідного продукту (v), що споживається робітниками, і додаткову вартість (m), яка спрямовується на розширення виробництва, утворення резервних і страхових фондів, утримання непрацездатних тощо. Вартість товару визначається за формулою: W=c+v+m. На зміст вартості товару також впливає характер виробничих відносин між власниками засобів виробництва (підприємства) і безпосередніми виробниками. Якщо власником засобів виробництва є одна особа, а безпосередні виробники є найманими працівниками, то поділ новоствореної ними вартості на v і m вказує, яку частину вартості привласнює власник засобів виробництва. Якщо засоби виробництва належать виробничому колективу, то розподіл новоствореної вартості визначається потребами розширеного відтворення.

Помилковість теорій попиту і пропозиції, граничної корисності полягає в їх однобічності, в тому, що якийсь один із вартісноутворюючих факторів вважається основним, внаслідок чого перекручується сама сутність вартості товару, а відтак і товарних відносин загалом. При збіганні попиту і пропозиції вартість товару визначається лише витратами праці. За інших умов робиться поправка на пропорційний розвиток суспільного виробництва, і така вартість товару визначається за формулою: Wc=W?Nc/N=Wk, де W – вартість товару, що визначається витратами праці, Nc – суспільне необхідна кількість продукції (попит), N – фактично вироблена кількість продукції (пропозиція), k – коефіцієнт поправки на пропорційний розвиток суспільного виробництва. Цю форму вартості називають ще ринковою вартістю. Таким чином, коефіцієнт поправки на характер товарних (вартісних) відносин видається за самі товарні (вартісні) відносини. Отже, сутність товарних відносин з об'єктивного критерію – праці – зводиться до суб'єктивізму, невизначеності, до волі й бажання кожного виробника і споживача скористатися диспропорцією виробництва у власних інтересах.

Водночас і трудова теорія вартості, відірвана від теорії попиту і пропозиції, втрачає своє значення, оскільки ігнорується роль суб'єктивного фактора у визначення вартості товару, ринкова кон'юнктура, а головне – не враховується такий вартісноутворюючий фактор, як потреба пропорційного розвитку суспільного виробництва. Тому прихильники трудової теорії вартості під впливом об'єктивної реальності визнали вплив цих факторів, але не на вартість товару, а на ринкову ціну. Під впливом співвідношення попиту і пропозиції, на їхню думку, відхиляються від вартості товару саме ринкові ціни, а вартість товару визначається лише витратами праці. Недоліком такого підходу є те, що по-перше, не враховується сам процес модифікації вартості, а тому ціна сприймається не як кінцева форма вияву вартості товару, яка формується на ринку під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів, а лише як грошове вираження вартості. По-друге, замість з'ясування відмінностей в утворенні кожної з цих форм вартості трудова теорія вартості протиставляється теорії попиту і пропозиції. Насправді ці дві теорії доповнюють одна одну. Трудова теорія вартості визначає загальний критерій реалізації виробничих відносин, а отже, сутність цієї категорії. А теорія попиту і пропозиції доповнює її новими факторами, зокрема необхідністю пропорційного розвитку суспільного виробництва, і робить цю категорію конкретнішою, а отже, і складнішою за формою вияву.

Успішну спробу поєднати трудову теорію вартості з теорією попиту і пропозиції зробив відомий український економіст М. Туган-Барановський. Трудовій теорії вартості необґрунтовано протиставляється і теорія граничної корисності, що є, по суті, різновидом теорії попиту і пропозиції, поєднаної з теорією цінності, яку можна вважати однією з перших спроб збагнути саму сутність вартості. Ця теорія ґрунтується на суб'єктивній оцінці корисності речі. Чим краще задовольняє певна річ потреби людини, тим ціннішою вона є. Але такий критерій оцінки речей призводить до парадоксів. Так, хліб корисніший від алмазу, а залізо корисніше від золота, але хліб і залізо ціняться значно нижче, ніж золото й алмаз. Без повітря і води людина не може жити, але вони не мають цінності. Таким чином дійшли висновку, що в основу цінності покладено не корисність речі, а витрати праці на виготовлення. Однак не слід ігнорувати і суб'єктивний фактор в оцінці речей. За однакової вартості покупець надає перевагу тому товару, який краще відповідає його потребам і навіть за вищої ціни він придбає цей товар. Таким чином, теорія цінності доповнює теорію вартості в поясненні механізму ціноутворення. Теорія трудової вартості і теорія суспільної корисності є двома окремими ланками економічної теорії, які не слід протиставляти. Доцільно взяти з них усе раціональне і поєднати в цілісну органічну концепцію вартості товару, зіставити її корисний ефект із суспільними витратами, синтезувати об'єктивність цих витрат із суб'єктивною оцінкою конкретного економічного блага споживачем або створити спільну теорію результатів і витрат. Теорія граничної корисності пояснює формування цін на рідкісні товари які не мають вартості, або їхня вартість неспівмірно мала з ціною (художні та ювелірні вироби, музейні експонати, поштові марки тощо). Як вважав Туган-Барановсь-кии, теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не повинні представлятися Д. Рікардо і К. Менгер зосередили свою увагу на різних сторонах одного і того ж процесу. Теорія Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, теорія Менгера – суб'єктивні моменти оцінки.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.