Міжнародна класифікація вартості робочої сили
Міжнародна класифікація вартості робочої сили – виділення основних груп елементів витрат на розширене відтворення робочої сили. В західній економічній літературі вартість робочої сили називають вартістю праці, тобто витратами підприємця при використанні найманої праці, її найманні та звільненні. Ці витрати також характеризують як витрати праці, що входять до собівартості продукції.
Міжнародна класифікація вартості робочої сили складається з таких основних груп елементів:
- Пряма заробітна плата та оклади, що містять:
- плату за прямий робочий час з погодинною оплатою,
- прогресивні виплати працівникам з погодинною оплатою,
- заробітну плаї у відрядників (крім надурочних і преміальних),
- виплату премій за надурочну роботу, нічну зміну і роботу у вихідні дні,
- доплати за відповідальність, антисанітарні умови, небезпеку й незручності, грошові компенсації за харчування, виплати у системі гарантованої зарплати, доплати на прожитковий мінімум та інші регулярні доплати.
- Оплата невідпрацьованого часу:
- щорічна відпустка, друга оплачувана відпустка, в т. ч. відпустка за вислугу років,
- державні та інші свята,
- інші виплати (народження або смерть членів сім'ї, одруження службовців, профспілкова діяльність тощо),
- вихідна допомога, кінцевий розрахунок, не пов'язані з витратами на соціальне забезпечення.
- Преміальні та грошові винагороди:
- премія наприкінці року або сезонні премії,
- премія за участь у прибутках,
- додаткові виплати до відпустки понад звичайну оплату відпустки та ін.
- Вартість житла для працівників:
- вартість житла – власності установи,
- вартість житла, яке не є власністю установи (дотації, субсидії та ін.),
- інші види вартості житла.
- Витрати підприємців на соціальне забезпечення:
- законодавче встановлені виплати на соціальне страхування (по старості, у разі інвалідності й втрати годувальника, хвороби, безробіття, пільги багатосімейним, на охорону материнства,
- виплати за приватними програмами соціального забезпечення і соціального страхування за колективним договором, контрактом або необов'язкові (згідно з програмами забезпечення у старості, в разі інвалідності, безробіття та ін.),
- прямі виплати службовцям у разі відсутності на роботі через хворобу, виробничу травму, на охорону материнства та інші прямі виплати, що розглядаються як соціальні страхові, допомога,
- вартість догляду за хворими та медичного обслуговування,
- вихідна допомога і кінцевий розрахунок, які вважаються витратами на соціальне забезпечення.
- Вартість професійного навчання та інші виплати позаштатним інструкторам, навчальним закладам:
- оплата за навчальний матеріал,
- компенсація працівникам плати за навчання та ін.
- Вартість культурно-побутового обслуговування:
- вартість їдальні на підприємстві та інші послуги щодо харчування,
- виплати на їжу, напої й паливо в натуральній формі,
- вартість освіти, культурних, рекреаційних та пов'язаних з цим засобів обслуговування і послуг без дотацій, податкових знижок тощо, отриманих від державних органів влади і працівників,
- субсидії на кредитування профспілок і вартості пов'язаних з цим послуг для службовців.
- Вартість доставки робітників на роботу і з роботи, робочого одягу, відновлення здоров'я та податки на використання найманої праці й на списочний склад після вирахування доплат і знижок державою.
На початку 90-х XX ст. частка витрат фірм, компаній у розвинутих країнах світу, яка не входила до заробітної плати, але враховувала виплату простоїв, становила понад 50%. У Франції, Німеччині, Італії, що було зумовлено зростанням вартості товару робоча сила, посиленням організованості найманих працівників, зростанням ролі особистого фактора у процесі виробництва та іншими чинниками.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.