Додана вартість

Додана вартість – соціально-економічна форма додаткового продукту в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, передусім за капіталізму.

Додаткова вартість – вартість додаткового продукту, створеного найманими працівниками яка повністю привласнювалася капіталістами в XVI – перші десятиріччя XX ст. На початку XXI ст. певну частку додаткового продукту у формі дивіденду привласнюють наймані працівники-власники певної кількості акцій. На підприємствах, викуплених трудовими колективами, більшу частку доданої вартості привласнюють працівники цих підприємств, а меншу вилучає держава через механізм оподаткування, а також банки та інші фінансові інститути через надання кредитів під високий відсоток тощо. Передумовою виникнення додаткової вартості було формування класу найманих працівників – особисто вільних, але позбавлених власності на засоби виробництва і виготовлений продукт. Щоб отримати необхідні для себе та членів своєї сім і життєві блага, вони змушені були продавати свою робочу силу.

Виробництво додаткової вартості здійснюється завдяки здатності найманого працівника створювати своєю працею більшу вартість, ніж вартість його робочої сили. Тому, купуючи робочу силу навіть за її вартістю, капіталіст отримує весь продукт праці, створений найманим працівником, який складається з еквівалента вартості робочої сили та додаткової вартості. На цьому побудований весь механізм експлуатації за капіталізму. Щоб створити додаткову вартість, капіталіст повинен купити і засоби виробництва, але ця частина авансованого ним капіталу в процесі капіталістичного виробництва не змінюється, тому отримала назву «постійний капітал». Та ж частина авансованого капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили, в процесі виробництва змінює свою величину (не лише відтворює вартість робочої сили, а й створює додаткову вартість) і тому має назву «змінний капітал». Водночас у процесі взаємодії засобів виробництва і робочої сили виникає нова продуктивна сила, яка є одним із джерел додаткової вартості. Відношення додаткової вартості (m) до змінного капіталу (v) виражає ступінь експлуатації найманих працівників за капіталізму.

Західні економісти переважно заперечують існування додаткової вартості. Такого ж погляду свого часу дотримувався і М. Туган-Барановський. Але заперечення цієї категорії рівнозначне запереченню спроможності сучасного працівника створювати додатковий продукт. Проте він виник ще в умовах розпаду первіснообщинного ладу, і здатність працівників створювати його у кожній наступній соціально економічній формації зростала.

Додатковий продукт у різних суспільне економічних формаціях набував різних економічних форм. За рабовласництва – форми податків, які сплачували вільні громадяни до державної скарбниці, а також у формі частини насильницької праці раба, за феодалізму – форми феодальної ренти та податків, відсотка на лихварський капітал, торговельного прибутку, за капіталізму – насамперед форми додаткової вартості. Оскільки працею робітника, селянина створюється вартість, то частина цієї вартості набуває форми додаткової вартості. Непослідовність Тугана-Барановського полягала в тому? що він не заперечував категорію «вартість» (більше того запровадив у науковий обіг поняття «трудова вартість»), але заперечував додаткову вартість. Більш логічною щодо цього є позиція німецького економіста Е. Бернштейна, який заперечував і вартість, і додаткову вартість. Позиція Тугана-Барановського непослідовна і тому, що він визначав прибуток як вид нетрудового доходу, заснований на експлуатації робітника капіталістом.

Додаткова вартість за капіталізму набуває різноманітних конкретних форм: підприємницький дохід, торговельний прибуток, відсоток, дивіденд, установчий прибуток, середній прибуток тощо. Джерелом додаткової вартості є не лише праця найманих працівників, а й підприємницька діяльність капіталістів вищих менеджерів, праця управлінського, державного апарату, зайнятого регулюванням економіки (в т.ч. програмуванням, прогнозуванням, плануванням) та іншими категоріями, зайнятими продуктивною працею. Окремим джерелом доданої вартості на сучасному етапі є синергічний ефект, що виникає при взаємодії особистих і речових факторів виробництва у процесі праці.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.