Вартість

Вартість – економічна категорія, яка виражає уречевлену в товарах та послугах суспільно необхідну працю й економічні відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язані суспільним поділом праці й обміном товарами та послугами. В основі вартість товару та послуги – суспільно необхідна праця, його суспільна споживча вартість (корисність) та рідкісність. Перші два фактори відіграють вартісноутворюючу роль для більшості відтворюваних товарів і послуг, третій – для незначної групи невідтворюваних товарів і послуг (наприклад, шедеври мистецтва) або відтворюваних послуг у незначних масштабах.

Визначення вартості суспільно необхідним часом – це середня вартість відтворюваних товарів і послуг та певний період часу з урахуванням їх створення в нових умовах та відповідності структурі суспільних потреб. Якщо кількість товарів і послуг відповідає суспільно необхідним потребам в них, то їх вартість визначається суспільне необхідними витратами праці, якщо товарів і послуг недостатньо, то їх вартість визначається витратами за гірших умов праці. Якщо товарів і послуг забагато, їх вартість визначається витратами за найкращих умов праці.

Суспільне необхідні умови праці – це праця робітників середнього рівня освіти і кваліфікації за середнього рівня технічної оснащеності, середньої продуктивності й інтенсивності праці та інших середніх величинах. Такі середні показники формуються на тих підприємствах (наближаються до витрат на них), які виробляють основну масу продукції даного виду. Це вартісноутворюючий фактор у сфері безпосереднього виробництва. У сфері обігу додаються витрати обігу (ціна товару внаслідок цього зростає в США в 1,7 рази, в країнах Західної Європи майже в 2 рази). Відтак з боку споживачів дається часткова оцінка якості товарів, їх корисного ефекту (повніша оцінка дається після придбання товару в процесі його споживання або використання) відбувається зіставлення витрат суспільне необхідної праці зі структурою суспільних потреб. При збіганні цих величин товари продаються за їх вартістю. Вартість характеризується якісним та кількісним аспектами. У першому випадку вона виражає економічні відносини між товаровиробниками. Складовими елементами цих відносин є техніко-економічні організаційно-економічні та виробничі (або відносини економічної власності). Техніко-економічні відносини – це відносини кооперації, спеціалізації тощо між людьми в процесі створення товарів і послуг. Так, у виробництві сучасних автомобілів має місце колективна праця десятків тисяч працівників різних професій, кожен з яких виконує якусь частку праці за допомогою специфічних засобів праці. Організаційно-економічні відносини виражають вартість в процесі управлінської діяльності проведенні маркетингових досліджень тощо. Виробничі відносини – це відносини власності (привласнення) між учасниками виробничого процесу, а також між товаровиробниками їх конкретним виявом є величина створюваного кожним працівником додаткового продукту та отримуваної ним заробітної плати вартість створеної кожним із декількох тисяч підприємств-суміжників комплектуючих деталей до автомобілів та ціни, які встановлюються головною компанією при закупівлі цих деталей, розміри отримуваних власниками та вищими менеджерами доходів величина вилученого через механізм податків прибутку та ін. Кількісний аспект означає величину втіленої у товарі суспільне необхідної праці товаровиробників. На явність у конкретній та абстрактній праці і кількісної і якісної сторін зумовлена їх органічною єдністю в товарі, взаємопроникненням протилежностей. Тому конкретна праця не лише переносить вартість засобів виробництва на створений продукт, а й формує певну частину вартості. Внаслідок того, що конкретною працею на новостворений товар переноситься вартість використаних .засобів виробництва, у вартості (суспільне необхідних витратах) товару враховують не тільки витрати живої а й уречевленої праці. Сказане, однак не означає, що вартість товару створюється з допомогою таких факторів, як земля, капітал (засоби виробництва – за термінологією західних учених) а отже, що теорія витрат виробництва правильна. У ній трьом факторам виробництва (праці, землі й капіталу) відводиться головна роль у процесі виробництва створення вартості товару. Насправді активну роль відіграє лише праця (особистий фактор), а вартість засобів виробництва, в т.ч. землі, лише переноситься конкретною працею на новостворений продукт. Діяльність людини щодо створення сучасного товару має двояку природу. З одного боку за умов суспільного поділу праці вона має суспільний характер, тобто здійснюється для задоволення потреб інших людей, а у створенні будь-якого товару поєднується праця від кількох до декількох сот тисяч працівників. При цьому відбувається зведення багатьох різнорідних видів конкретної праці до якісно однакової праці взагалі. Такою працею яка вбирає в себе спільне з багатьох видів конкретної праці (праці токаря слюсаря, вчителя, космонавта тощо), є витрати мускульної, нервової психічної енергії тощо, тобто абстрактна праця, оскільки відбувається абстрагування від особливостей кожного конкретного виду праці. З іншого боку, за умов змішаної економіки (наявності в ній приватної, колективної та суспільної власності) праця, витрачена на виробництво окремого товару, має щодо праці витраченої на створення інших то варів, приватний характер. На попередніх етапах еволюції товарного виробництва приватний характер праці товаровиробника отримував своє суспільне визнання лише на ринку – коли споживач купував створений ним продукт. За сучасних умов ситуація принципово змінилася. Один із важливих принципів організації ринку в розвинутих країнах світу полягає в тому, що потенційний виробник (фірма, компанія) перш ніж почати виготовляти товар, знаходить покупця попередньо укладає з ним письмову або усну угоду, контракт, в яких обумовлюються якість товарів, ціни, терміни поставок, платежі тощо. Крупні компанії, використовуючи найновішу техніку, також вивчають попит на продукцію, його структуру й динаміку. На світовий ринок на основі попередніх домовленостей між виробниками і споживачами надходить майже 70% усіх товарів. Це означає, що суспільний характер праці, втіленої в товарі, виявляється не лише (і не стільки) на стадії обміну, а вже на виробничій стада, у процесі попередньої калькуляції окремих вартісних показників виробів, обсяг яких встановлюється попередньо, а приватний характер праці при цьому все більше долається, конкретна праця заздалегідь значною мірою стає суспільною. Цьому сприяє укладення величезної кількості контрактів між державою і товаровиробниками при виконанні ними державних замовлень – створюється гарантований державний попит на продукцію. Якісний аспект (як економічних відносин між товаровиробниками) внаслідок названих вище процесів зазнає змін, наповнюючись елементами нового змісту. У сфері техніко-економічних відносин ці зміни полягають, по-перше, в тому, що відбувається кооперація між тисячами і десятками тисяч видів конкретної праці для виробництва товару. Якщо раніше такі види конкретної праці здійснювалися в просторово компактному середовищі, то тепер вони можуть бути розміщені в різних куточках країни (завдяки розвинутій системі транспорту). По-друге, в умовах інтернаціонального поділу праці. В виражає техніко-економічні відносини (спеціалізації, кооперування тощо) не лише між підприємствами (а відповідно й працівниками) окремої країни, а й між компаніями (а отже, і виробничим персоналом) багатьох країн. Так, з 8 тис. компаній суміжників і субпостачальників, з якими кооперується італійський автомобільний концерн «ФІАТ», 2 тис. – зарубіжні фірми. У сфері виробничих відносин (або відносин економічної власності) зміни в якісному аспекті вартості виражаються, зокрема, в тому, що працівники філіалів, компаній отримують нижчу заробітну плату, ніж працівники в метрополії. Отже, процес привласнення додаткового продукту відбувається в таких країнах у більших масштабах. Він може супроводжуватися більшою тривалістю робочого дня, вищою інтенсивністю праці тощо, що характеризує інші аспекти вартості з погляду відносин власності (привласнення). З кількісного боку вартість (величина втіленої у товарі суспільне необхідної праці) формується за умов міжнародної конкуренції між товаровиробниками. Такі витрати визначаються масштабами суспільно необхідної праці у країнах, що експортують на світові ринки переважну кількість продукції. Таким чином формується інтернаціональна вартість, а залежно від питомої ваги товарів окремих країн у загальному обсязі світової торгівлі відбувається вплив національної вартості на інтернаціональну. За розвинутого товарного виробництва вартість отримує грошову й перетворену форму свого вираження – ціну. В ціні (цінності) товару або послуги, крім об'єктивної сторони (тобто й визначеності суспільне необхідними витратами і корисним ефектом для відновлюваних товарів), є, на думку деяких західних економістів, й суб'єктивна сторона – психологічна оцінка корисності товару окремим індивідом. Проте практика довела наявність мінімального виливу психічних мотивів на процес ціноутворення (за визначального впливу доходу, який має у своєму розпорядженні покупець). Крім того, лише один із типів кривих попиту збігається з кривою граничної корисності, що свідчить про їх обмеженість як чинника ціноутворення. На ринку відбувається остаточне формування вартості в єдності всіх її сторін та її трансформація в ціну – перетворену форму вартості. У свою чергу, ціна набуває таких конкретних форм, як монопольне висока, монопольно низька тощо, які водночас є сучасними перетвореними формами вартості. Коли пропозиція і платоспроможний попит збігаються, встановлюється ціна рівноваги, в якій немає відхилення ціни товару від його вартості, а граничні корисності товарів, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим витратам. Водночас для процесу ціноутворення визначальну роль відіграє не гранична корисність, а корисність. Така ринкова ціна – результат діалектичної взаємодії суспільне необхідних витрат виробництва та платоспроможного попиту населення, структури суспільних потреб. У межах окремої країни (національна вартість) та в межах світового господарства (інтернаціональна вартість) вартість є найважливішим критерієм ефективності суспільного виробництва і його суспільної корисності. Підприємства (фірми, компанії, корпорації), в яких витрати вищі від суспільне необхідних, через механізм цін втрачають частку уречевленої в товарах праці, а підприємства з нижчими витратами привласнюють частину не створеного ними продукту. З якісного боку при остаточному формуванні вартості на ринку ця категорія відображає виробничі відносини (відносини економічної власності) не лише між товаровиробниками, а й між споживачами товарів. В економічній літературі висловлюється думка, що перетворення вартості на ціну означає відсутність в ній вартості, перехід її в трансцендентальну сутність (тобто таку, що не існує насправді, в суто суб'єктивне уявлення). Такий підхід базується на хибному розумінні перетвореної форми, абсолютне заперечення останньою своєї внутрішньої субстанції.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.