Інтернаціональна вартість

Інтернаціональна вартість – суспільне необхідні витрати праці на виробництво товарів і послуг у світовому господарстві. В різних країнах існують неоднакові умови виробництва, продуктивність та інтенсивність праці, рівень освіти і кваліфікації працівників, ступінь складності праці тощо.

Оскільки кожна країна має свій рівень суспільно необхідних витрат праці на виробництво товарів, такі витрати у межах світового господарства є індивідуальними витратами, що визначають їх національну вартість. Але обмін товарів за розвинутого товарного виробництва відбувається не на основі індивідуальних, а на основі суспільне необхідних витрат, у мас штабі світового господарства – середньосвітових суспільно необхідних витрат. Це означає, що в основі міжнародного обміну – інтернаціональна вартість, яка визначається суспільно необхідним робочим часом для виготовлення товару за середньосвітових економічно нормальних умов виробництва, що формуються в країнах експортерах великих партій товарів на світовий ринок із середньосвітовою інтенсивністю та продуктивністю праці. Порівняно із середньосвітовими суспільне необхідними витратами середні національні витрати часу можуть бути вищими й нижчими. Країна, в якій продуктивність та інтенсивність праці вищі, отримує додатковий дохід і в визначається також національною вартістю виготовлених у країнах з кращими та гіршими умовами виробництва товарів і послуг що надходять на світовий ринок.

В сучасних умовах в основі інтернаціональної вартості – виграти виробництва США та Японії. Найбільшою мірою це стосується наукомісткої продукції, що зумовлено економічним потенціалом цих країн, зростанням питомої ваги цієї продукції в експорті національної промислової продукції. Частка наукомісткої продукції в США протягом 1970-83 збільшилася з 39 до 46%, в Японії – з 22 до 29%, у ФРН зменшилася з 26 до 23%, у Франції залишилася на рівні 26%. Із 82% світового експорту такої продукції у 1985 на США припадало 25,6%, Японію – 24,5, ФРН – 12,5, Великобританію – 8,3, Францію – 6,9, Італію – 3,9%. У торгівлі між США та Японією співвідношення змінюється на користь останньої. Так, у 1986 майже 60% загального від'ємного сальдо торговельного балансу США припадало на Японію. Щоб зменшити його, США в середині 1995 змусили японський уряд вжити певних заходів щодо збільшення імпорту американських автомобілів на японські ринки.

У формуванні інтернаціональній вартості у наукомісткій продукції переважна більшість країн світу, в т.ч. Україна, участі не беруть через те, що на 15 наймогутніших країн припадає до 98% її світового експорту. Україна не має жодного впливу на формування інтернаціональної вартості на товари промислового виробництва, оскільки в середині 90-х вона виготовляла менш як 1% конкурентоспроможної на світових ринках продукції. У торгівлі між кількома країнами певного регіону світового господарства формується регіональна вартість, яка є складовою і в і в якій закладено суспільне необхідні витрати праці цих країн. Наймісткіша форма інтернаціональної вартості – всесвітня вартість, що формується на товари і послуги, поширені на світовому ринку нафту, зерно, каву, чай та ін.

У процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, міграції капіталів і робочої сили та міжнародної конкуренції їв значною мірою перетворюється на інтернаціональну ціну виробництва, яка є конкретною формою інтернаціональної вартості та основою ціноутворення на світовому ринку. Водночас процес формування інтернаціональної ціни виробництва відбувається не як закономірність, а як тенденція, оскільки на шляху міграції капіталів, робочої сили, вільної міжнародної конкуренції тощо створюються різні протекціоністські бар'єри. Розвинуті країни світу, в яких національні витрати нижчі за середньосвітові, як правило, отримують додатковий прибуток, а менш розвинуті недоотримують частину національної вартості своїх товарів. Але такий обмін може бути економічно вигідний усім країнам. Економічна вигода країн, в яких нижчий рівень складності, продуктивності та інтенсивності праці, залежить від рівня порівняльних витрат виробництва. Ці витрати визначають зіставленням з одного боку, витрат на виробництво товарів, які обходяться їм відносно дешевше, і витрат на виробництво товарів, які через відсутність міжнародної торгівлі обійшлися б їм дорожче в разі організації власного виробництва – з іншого. За відсутності зовнішньої торгівлі навіть розвинутим країнам довелося б збільшити витрати виробництва у промисловості приблизно в 1,5-2 рази. Інтернаціональна вартість є, таким чином, фактором стимулювання науково-технічного прогресу, економії праці.

В умовах панування міжнародних монополій наявні світові ціни відхиляються від інтернаціональної ціни виробництва. На початку 90-х XX ст. 600 наймогутніших транснаціональних корпорацій зосередили у своїх руках до 1/4 умовно чистої продукції капіталістичного світу, а наприкінці 90-х оборот тисячі наймогутніших корпорацій світу перевищив 5 трлн. дол. Тому, з одного боку, відбувається відхилення світових цін угору від інтернаціональної ціни виробництва (у разі продажу товарів міжнародними монополіями), а з іншого – вниз від такої ціни виробництва (у разі продажу товарів країнами, що розвиваються). Так, якщо 20 років тому для придбання одного трактора країна, що розвивається, повинна була продати приблизно 11 т цукру, то в 90-х – понад 150 т.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.