Вартість мінімального споживчого кошика

Вартість мінімального споживчого кошика – показник, який характеризує мінімальний рівень задоволення фізіологічних і соціальних потреб. Вартість мінімального споживчого кошика визначає допустимий рівень бідності в суспільстві що передбачає визначення критеріїв та показників бідності й вироблення конкретних шляхів соціального захисту цих вереї в населення. Загальними критеріями бідності в суспільстві є безробіття й інфляція, рівень яких визначає ступінь бідності а основними його критеріями є рівень доходів на одну людину та структура споживання домашніх господарств, зокрема частка витрат на харчування.

Величина доходів у домашніх господарствах значною мірою залежить від розмірів і складу сім'ї. До сукупного обсягу доходів зараховують усі валові доходи сім'ї (заробітна плата виплати у разі безробіття, компенсації у разі хвороби, дивіденди відсотки та ін.) без вирахування подохідного податку, внесків до фонду соціального страхування тощо. З цієї суми у США вираховувалися безкоштовно отримані сім'єю талони на продовольство, субсидії на житло, можливі безоплатні послуги підприємців. У 1964 доходи на одну людину в США у типових бідних сім'ях з чотирьох осіб становили 785 дол. (відповідно на сім'ю 3130 дол.), а в 1993 – 3694 дол. (на сім'ю – 14779 дол.) на рік. У цьому ж році в таких умовах проживало 39,3 млн. осіб. Враховуючи структуру споживання домашніх господарств, у США в 1987 порогом бідності вважався такий рівень доходів сім'ї, коли на харчування витрачалося понад 1/3 сімейного бюджету з урахуванням цін. Середня американська сім'я витрачає на харчування до 17% своїх доходів. У республіках колишнього СРСР наприкінці 80-х переважна більшість домашніх господарств витрачала на харчування не менше третини сімейного бюджету. Внаслідок глибокої економічної кризи в більшості цих країн наприкінці 1999 цей показник становив 90% сімейного бюджету.

Загальноприйнятим у світовій науці та практиці показником вимірювання бідності є прожитковий мінімум. Він існує у вигляді життєвого (або фізіологічного) і соціального мінімумів. Перший відображає задоволення лише головних фізіологічних потреб і основних послуг. Другий передбачає також мінімальні духовні й соціальні потреби. Для визначення абсолютного рівня прожиткового мінімуму найточнішим є метод споживчого кошика. До складу цього кошика повинен входити такий набір продовольчих товарів, щоб структура харчування забезпечувала необхідну денну калорійність для працюючих, пенсіонерів дітей, а також набір непродовольчих товарів та основних послуг. Так, у Болгарії мінімальний споживчий кошик на сім'ю з двох осіб складається з 552 позицій, з трьох – 639, а з чотирьох – 652. Споживчий кошик у цій країні складається зі 149 позицій продовольчих товарів (або 23-27% від загальної кількості позицій названих трьох типів сімей) з таким розрахунком, щоб структура харчування забезпечувала денну калорійність для працюючих у кількості 2822 калорії, для пенсіонерів – 2026 і для дітей – 2123 калорії. На початку 90-х рівень прожиткового мінімуму щодо середньодушового доходу в цій країні становив приблизно 70%. У Білорусі і країнах Балтії для обчислення прожиткового мінімуму беруть показник соціального прожиткового мінімуму, в Роси, Україні та деяких інших країнах СНГ – фізіологічного. Цей мінімум з 22 необхідних продуктів наприкінці 1999становив в Україні 73 гривні (за даними Міністерства статистики), за оцінками незалежних експертів – до 138 грн. Згідно зі встановленими ООН нормами добового споживання мінімально допустимим є рівень споживання 2400 кал., а оптимальним – 3300 кал. В Україні в 1999 цей показник становив менше 2600 кал.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.