Вартість відтворення

Вартість відтворення – вартість товару, сформована на основі відносин відтворення, які є діалектичною єдністю виробництва, розподілу, обміну і споживання. Оскільки вартість товару – це втілені в продукті суспільно необхідна праця й виробничі відносини, то з урахуванням відносин відтворення відбувається і перетворення вартості виробництва на вартість відтворення.

Спочатку це перетворення пов'язане з видозміною складових частин вартості товару. Так, на основі виробничих відносин у сфері виробничого споживання утворюється така категорія, як витрати виробництва (собівартість продукції). Вони складаються з вартості спожитих засобів виробництва (c) і вартості необхідного продукту (v): k=c+v, тобто є вартістю виробничих фондів (капіталу), спожитих у процесі виробництва. Отже, витрати виробництва – це самостійна економічна категорія, утворена на власній основі. Вона частково бере участь у створенні вартості товару, оскільки вартість товару утворюється на основі відносин безпосереднього виробництва, а собівартість – на основі відносин виробничого споживання. Тому однобічним є твердження, що витрати виробництва – це складова частина вартості товару. Спорідненість цих категорій встановлюється на основі відносин відтворення, де виробництво і споживання є двома сторонами суспільного виробництва. Тут витрати виробництва – це не лише вартість спожитих виробничих фондів (капіталу), а й джерело їх відтворення. За умови, що вся новостворена вартість споживається (q=v), витрати виробництва кількісно збігаються з вартістю виробництва c+q, або k=w. За розширеного відтворення вони є складовою вартості розширеного відтворення: w=k+p. Таким чином, витрати виробництва виступають як відокремлена частина і вартості відтворення, і вартості виробництва. Але оскільки ці форми вартості в економічній літературі не завжди розрізняють, тому й вважалося, що витрати виробництва – лише частина вартості товару. Таких же змін зазнає і друга частина вартості товару – додаткова вартість, яка створюється витратами додаткової пращ і призначена передусім для розширеного відтворення, збільшення факторів виробництва. А тому додаткова вартість з погляду розширеного відтворення зіставлена з виробничими фондами і набуває форми прибутку. Зіставлення додаткової вартості з виробничими фондами – об'єктивна вимога розширеного відтворення, адже фонд нагромадження, що утворюється за рахунок додаткової вартості, – це та додаткова частина виробничих фондів (?Km), яка потрібна для одержання необхідного приросту продукції (?N): ?Km=f??N, де f=K/N фондомісткість (капіталомісткість) продукції. Тому норма нагромадження – це виражене у відсотках відношення фонду нагромадження (приросту виробничих фондів) до розміру функціонуючих виробничих фондів підприємства: ?K'm=?Km?100/K. Вона показує темпи збільшення виробничих фондів, а отже, й темпи зростання виробництва продукції. Якщо припустити, що додаткова вартість потрібна лише для потреб розширеного відтворення, а отже, дорівнює фонду нагромадження (m=?Km), то норма нагромадження збігатиметься з нормою прибутку як за величиною, так і за методикою визначення: p'=m?100/K. З перетворенням додаткової вартості на прибуток відбувається остаточне перетворення вартості виробництва на вартість відтворення: c+v+m=k+p.

Вартість відтворення є уже однорідною за своїм складом категорією, яка утворюється на основі відносин відтворення і складається з витрат виробництва і прибутку, а вартість виробництва – це витрачена в різний час праця. Водночас вартість відтворення має й якісно нові риси, зумовлені дією законів відтворення. Відображаючи єдність виробництва і споживання, вона є засобом не лише реалізації створеної вартості, а й відновленням факторів виробництва. Причому з таким розрахунком, щоб у кожній галузі створювалася не будь-яка, а лише суспільне необхідна кількість продукції. Необхідність пропорційного розвитку суспільного виробництва стає тут вартісноутворюючим фактором, що зумовлює специфіку кількісного визначення вартості відтворення суспільної.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.