Відтворення економічної власності

Відтворення економічної власності – постійно повторюваний процес функціонування і розвитку різноманітних типів та форм власності у їх взаємодії (взаємопроникненні, взаємопереходах, взаємозапереченні) відповідно до властивих їм законів, що супроводжується виокремленням домінуючої форми власності.

В сучасних умовах розширене відтворення економічної власності у розвинутих країнах світу може, по-перше, здійснюватися лише тоді, коли збагачена новітніми рисами людина-працівник стає водночас все більш збагаченою людиною-власником, коли вона набуває якісно нових рис. Ці риси та якості формуються за умови поширення власності людини-працівника не лише на такі об'єкти, як товари тривалого користування, а й на частину додаткового продукту, засоби виробництва, інтелектуальну власність. Тому розширене відтворення економічної власності передбачає розширене відтворення власності людини-працівника на ці об'єкти, а отже, поступове подолання процесу відчуження власності від праці. У цьому водночас виявляється більша евристична цінність категорії «економічна власність» порівняно з категорією «виробничі відносини». По-друге, розширене відтворення відносин економічної власності виявляється в посиленні плюралізму форм власності, тобто різноманітності форм власності, їх конкуренції та змагальності. За наявності багатьох форм власності недостатньо проголошувати тезу про їх рівноправність, оскільки в процесі відтворення діють закони кількісно-якісних змін, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення, а також низка економічних законів (концентрації виробництва і власності, централізації виробництва і власності, адекватності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил тощо), наслідком яких е перетворення однієї з форм власності на домінуючу. Такою формою стає та, яка найбільшою мірою відповідає вимогам розвитку продуктивних сил. Рівність форм власності за цих умов можна констатувати в юридичній власності. Якщо раніше в розвинутих країнах світу домінуючою формою була приватна капіталістична власність, то наприкінці XIX – на початку XX ст. такою формою стає акціонерна, а отже, колективна форма капіталістичної власності. Вона діалектично заперечує попередню форму власності. Це означає, що в ній поєднуються колективне привласнення з індивідуальним (приватним). Отже, пізнавальна цінність категорії «економічна власність» виявляється, по-третє, при характеристиці розширеного відтворення з урахуванням дії закону адекватності виробничих відносин характеру й рівню продуктивних сил. У наступний період під впливом потреб розвитку продуктивних сил (властивих їм законів і суперечностей) поступово зростає роль державної власності (на засоби виробництва, значну частину національного доходу, фінансово-банківські установи та інші об'єкти), в якій поєднується колективне капіталістичне привласнення з елементами загальнонаціонального. З часу розгортання НТР виникає і розвивається інтегрована капіталістична власність – соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил на інтернаціональній основі. В останні 3-4 десятиріччя в розвинутих країнах світу з'являється трудова колективна власність, посилюється роль кооперативної власності, які є найефективнішими формами власності за капіталізму. Водночас поступово відбувається процес соціалізації форм капіталістичної власності. Якщо виходити з потреб та інтересів людини-працівника, інших елементів продуктивних сил (науки, інформації тощо) і враховувати відтворювальний аспект відносин власності, то домінуючою формою в розвинутих країнах світу стає трудова колективна власність у поєднанні з соціалізованими елементами інших форм власності (акціонерної, державної, кооперативної тощо). По-четверте, розширене відтворення економічної власності означає відтворення зростаючої кількості суб'єктів і об'єктів власності. В першому випадку йдеться про збільшення кількості підприємств (у США, наприклад, їх кількість за повоєнний період зросла більш як на 10 млн.), акціонерів (частина яких стає співвласниками підприємств) У другому випадку внаслідок дії закону зростання потреб розширюється кількість товарів широкого вжитку у переважної більшості населення, кількість послуг, які вони споживають, отже, розширюється номенклатура другого та третього підрозділів, якщо оцінювати ці процеси з погляду матеріально-речової структури сукупного суспільного продукту. Водночас розширюється номенклатура першого підрозділу сукупного суспільного продукту (вироблених засобів виробництва), четвертого підрозділу (товарів військового призначення). Крім того, поступово наростають тенденції до відокремлення в межах сукупного суспільного продукту п'ятого підрозділу – продукції інтелектуальної та інформаційної власності. Синтезуючими показниками зростання об'єктів власності є дані про те, що номенклатура товарів, які виробляються в розвинутих країнах світу, налічує майже 1 млрд. найменувань, а середній американець має понад 11 тис. потреб у товарах і послугах. Протилежні за характером процеси відбувалися в 90-х в Україні. Особливістю відтворення економічної власності наприкінці XX ст., крім зазначених вище, є значне зниження питомої ваги державної власності в країнах СНД та Східної Європи і незначне зменшення її питомої ваги у розвинутих державах світу. Таке зниження в окремих країнах СНД стосується насамперед державної власності на засоби виробництва, на фінансово-кредитні інститути, але супроводжується зростанням частки державної власності на національний доход. Ще однією особливістю цього процесу в розвинутих країнах світу є залучення все більшої кількості найманих працівників до управління власністю на мікро- і макрорівні. В останньому випадку це відбувається внаслідок участі профспілок у створенні та управлінні спеціальними фондами, як це має місцє у Швеції.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.