Економічна незалежність у відносинах власності

Економічна незалежність у відносинах власності – власність народу на створене його працею національне багатство, що передбачає участь працездатного населення у виробництві необхідних для суспільства товарів і послуг, рівномірному розподілі створеного національного доходу, в управлінні власністю, а також розширене відтворення людини-працівника і людини-власника й інших сторін соціальної сутності людини.

Оберненою стороною економічної незалежності у відносинах власності є загроза поступової втрати економічного суверенітету держави внаслідок посилення нерівномірності в розподілі багатства, відставання у процесі подолання відчуження працівників від засобів виробництва та результатів праці, вдосконалення інших аспектів власності як соціологічної категорії, без яких відбуватиметься гальмування економічного процесу, а отже, зростаюче відставання від розвинутих країн світу. Оскільки людина є не лише суб'єктом економічних відносин, а й носієм усієї системи суспільних відносин, її сутність розкривається в кожній із сфер цих відносин. У них водночас знаходять свій вияв різні аспекти власності як соціологічної категорії. У сфері соціальних відносин сутність людини розкривається в утворенні класів, соціальних верств, прошарків, залучення до них індивідів, формування спеціальних, економічних, політичних та інших інтересів тощо.

На відміну від розвинутих країн світу, де триває інтенсивне утворення середнього класу (насамперед класу власників), в Україні в 90-х XX ст. відбувалася фронтальна поляризація суспільства на вузьке коло буржуазії і пролетаризовану більшість населення, що відповідає вимогам первісного нагромадження капіталу. Якщо у 1990 співвідношення в доходах між бідними і багатими становило 1:5, то наприкінці 1998 – 1:50. У сфері правових відносин сутність людини означає можливість її ставлення до різних об'єктів власності як до своїх, владу над речами, право володіння, користування і розпорядження ними, формування правової культури тощо. В Україні в 90-х XX ст. внаслідок зубожіння переважної частини суспільства, порушення чинного законодавства створилося правове коло нігілізму, вседозволеності, неповага до закошу держави, а через тотальне відчуження працівників від власності слабшала їх влада над речами, над різноманітними об'єктами власності (засобами виробництва, інтелектуальною власністю тощо). Це також загрожує зсередини суверенітетові держави, призводить до зростання злочинності, насамперед економічної. У сфері політичних відносин сутність людини виявляється в її участі у політичних партіях, рухах, впливі на політику держави, виборах органів влади різних рівнів тощо. Цю сферу суспільного життя людини в Україні також характеризує нечисленність більшості партій, поява нових, розколи в багатьох партіях, амбіційна боротьба за лідерство. У сфері національних відносин сутність людини виявляється у ступені розвитку національної самосвідомості населення, ідей та духу народу, в умінні й бажанні досягти консенсусу між різними політичними силами тощо. У цій сфері дуже слабко виявляється національна самосвідомість переважної більшості людей, ледве помітне формування національної ідеї, має місце розбрат в релігійних общинах, у парламенті значна частина часу витрачається на ідейне протиборство фракцій, не мобілізується енергія народу на вирішення найгостріших проблем в Україні тощо. Проблема економічної залежності України в межах економічної власності також значною мірою залежить від співвідношення основних типів власності – приватної, колективної і державної – та їх взаємодії. Це зумовлено тим, що від питомої ваги кожної з них та їх взаємодії залежать темпи економічного розвитку, вибір моделі соціально-економічного розвитку країни, оптимальне співвідношення приватних, колективних і суспільних інтересів та ін. На міжнародній конференції ООН з проблем навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації (1992) наголошувалося, що, по-перше, врятувати людство в межах ринкової системи, рушійною силою якої є приватна власність, неможливо, оскільки вона заснована на прагненні до зростання споживання і спричиняє різку поляризацію рівня життя, а отже, породжує нові й украй загострює існуючі соціальні конфлікти. По-друге, людству потрібна нова модель соціально-економічного розвитку, що базуватиметься на важелях централізованого регулювання на рівні окремої держави і світової співдружності загалом. Ця модель також повинна виходити передусім з інтегрованих інтересів суспільства і лише відтак – з інтересів приватного підприємництва. Приватна власність у багатьох випадках суперечить колективним та суспільним інтересам. Без колективної власності не може бути створено модель майбутнього розвитку людства, в т. ч. модель народної економіки. Якщо йдеться про націю працівників власників в останній моделі, то основою її формування є, з одного боку, колективний характер праці й колективна власність, а з іншого – індивідуальне привласнення на основі трудової участі в цих колективних процесах, тобто «приватна власність на базі колективної», а не навпаки. Якщо виходити з висновку про приблизно однакове співвідношення в сучасній людині біологічного і соціального, а також з положення про адекватність приватної власності біологічній стороні людини, а неприватних форм власності – її соціальній стороні, то на перший погляд алогічною є теза що приватна власність не може бути пріоритетною формою розвитку сучасних продуктивних сил, у т.ч. людини як основної продуктивної сили. Цей поверхневий алогізм зникає, коли взяти до уваги, що суб'єктами власності, підприємницької діяльності є не лише окрема людина, а й колектив, держава, що зумовлює необхідність зміни пропорційного співвідношення між приватною і неприватною формами власності на користь останньої. Крім того, соціальна форма руху матерії (в т. ч. існування людини) є вищою порівняно з біологічною, діалектично заперечує її, а отже, найважливіші сторони соціальної сутності людини діалектично заперечують її біологічну сутність, що послаблює силу та інтенсивність біологічної природи людини. Цим пояснюється самопожертва багатьох людей в ім'я свободи нації, країни, самої людини, готовність працювати без прагнення до самозбагачення тощо. Важливо й те, що колективний, а не приватний характер праці є нині домінуючим, що зумовлює пріоритетність неприватних форм власності.

Економічна незалежність у відносинах власності посилюється внаслідок незаконної приватизації, надмірного зменшення частки державної власності у фінансово-кредитній сфері, значного відпливу капіталу за кордон, поступового зростання частки національних та міжнародних фінансово-кредитних організацій і ТНК у національному багатстві країни тощо. Загроза економічній безпеці України в межах економічної власності значною мірою спричиняє небезпеку в межах господарського механізму. Це пояснюється тим, що пріоритетність приватної власності означає домінування ринкових важелів самоуправління економікою. Економічній незалежності загрожують недостатня роль держави в регулюванні макроекономічних процесів навіть за допомогою ринкових важелів – ціноутворення, капіталоутворення, валютного режиму, кредитне інвестиційної політики, зовнішньоекономічної діяльності та соціальних пріоритетів, по-друге, рекомендації щодо форсованих темпів роздержавлення і приватизації, незважаючи на відсутність відповідних умов, по-третє, щодо жорстко ортодоксальної монетарної політики, яка не дає урядові змоги ефективно регулювати банківську систему, грошово-кредитну сферу. Відсутність державного регулювання співвідношення між прибутком і собівартістю, в т.ч. таких складових елементів, як матеріальні витрати і заробітна плата, амортизація тощо, стало вагомою причиною руйнування макроекономічних пропорцій процесу відтворення, а отже, поглиблення економічної кризи. Щоб усунути наростаючу економічну небезпеку в межах господарського механізму, слід насамперед радикально змінити курс економічної політики, спрямувати його в інтересах народу. Оскільки основним елементом господарського механізму в сучасних умовах є державне регулювання економіки, а його ядром – національне економічне планування, то для посилення економічної незалежності України в цій сфері необхідно перейти до якісно нового типу планування, здійснити інші глибокі реформи. Економічна незалежність у відносинах власності залежить також від посилення процесу відчуження працівників від засобів виробництва і створеного продукту.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.