Захист інтелектуальної власності

Захист інтелектуальної власності – юридичний захист права авторства вчених, дослідників і винахідників наданням їм на певний термін (переважно на 20 років) виняткового права розпорядження і використання свого винаходу або передання цього права іншій особі за плату. Захист інтелектуальної власності означає закріплення за авторами права на використання результатів їх Інтелектуальної діяльності на тривалий час (а отже, унеможливлює їх безоплатне використання іншими авторами) або на отримання матеріальної винагороди за право використання їхніх винаходів.

За відсутності патентного захисту конкурент може запатентувати результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, використати безоплатно ці результати для власного збагачення. Водночас патентний захист (формулювання патенту) розкриває конкурентам окремі шляхи пошуку наукових досліджень, і спонукає авторів уникати патентування, через тривалість процесу патентування свого винаходу в інших країнах конкуренти можуть зробити власний аналогічний винахід, що унеможливлює відшкодування витрат на патентування. У разі продажу "ноу-хау" юридичний захист інтелектуальної власності здійснюється через ліцензійну угоду, зокрема застереження про збереження таємниці про передану інформацію, а в разі порушення цього пункту договору власник інтелектуального товару отримує певну компенсацію. Підставою для захисту інтелектуальної власності є технічна інформація, зокрема такий її структурний елемент, як патентні описи. Крім патентів, захист інтелектуальної власності у промисловості здійснюється за допомогою виготовлення промислових зразків, товарних знаків, створення корисних моделей та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.