Економічна власність

Економічна власність – система виробничих відносин між людьми (класами, соціальними верствами, групами, окремими індивідами тощо) з приводу привласнення об'єктів власності (засобів виробництва, предметів споживання, послуг, робочої сили, патентів тощо) в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Економічна власність має дві основні сторони: кількісну та якісну. Кількісна сторона означає сукупність матеріальних благ у суспільстві, різноманітних об'єктів власності, основними з яких є засоби праці, предмети праці, предмети споживання, робоча сила, послуги, цінні папери золото, гроші, патенти, ліцензії, «ноу-хау», використовувані людьми сили природи, форми і методи організації виробництва, корисні копалини.

З середини 70-х XX ст., тобто з початку другого етапу НТР, окремим об'єктом власності стає інформація. Залежно від оцінки ролі певного об'єкта в житті суспільства західні вчені намагалися обґрунтувати появу і розвиток «суспільства споживання», «суспільства послуг», «інформаційного суспільства» або «інформаційної економіки» тощо.

В найконцентрованішому вигляді кількісний аспект власності виражається в її структурі, що має багато вимірів. Одним із них є зосередження об'єктів власності (наприклад, засобів виробництва) в руках держави, колгоспів, кооперативів, трудових колективів тощо. Другий вимір структури власності – співвідношення між основними фондами в різних сферах (матеріальній і нематеріальній), галузях економіки.

З метою трансформування відносин власності в Україні, виходу країни з глибокої економічної кризи і подолання інфляції надзвичайно важливо докорінно змінити співвідношення між концентрацією засобів виробництва в І і II підрозділах промисловості. Так, якщо в 1995 група «Б» у промисловості та весь II підрозділ становили приблизно 25-27%, то внаслідок структурної перебудови економіки цей показник слід довести до 65-70%, як це має місце в розвинутих країнах світу. Необхідно істотно змінити кількісну структуру власності з погляду її форм (і насамперед скоротити питому вагу державної власності), створити на основі процесу роздержавлення оптимальний плюралізм форм власності, що конкурують між собою. Якісна сторона економічної власності означає процес привласнення різними суб’єктами власності певних об'єктів економічної власності (або їх сукупності) у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні.

Основними суб'єктами власності є окремий індивід, колектив, акціонерна компанія, держава, наднаціональні органи. Привласнення здійснюється насамперед у процесі пращ, коли відбувається взаємодія людини з природою, пристосування предметів природи до потреб людини. Крім того, процес привласнення здійснюється різними суб'єктами власності у формі заробітної плати, торгового прибутку, ренти, відсотка, через механізм цін, виплату пенсій, інші соціальні виплати тощо, тобто через соціально-економічну форму суспільного способу виробництва (або виробничих відносин). Таким чином, економічна власність охоплює систему виробничих відносин. Привласнення засобів виробництва у різних сферах суспільного відтворення і передусім у сфері безпосереднього виробництва – це основне виробниче відношення. Теоретичним вираженням економічної власності є вся сукупність економічних законів і категорій. Важливість такого визначення для практики полягає насамперед у тому, що для здійснення докорінного трансформування власності в Україні недостатньо лише роздержавлення економіки, істотного зниження питомої ваги державної власності (з 92% до приблизно 35%) і забезпечення на цій основі формування інших форм власності (приватної, акціонерної, муніципальної, кооперативної тощо) та їх плюралізму. Радикального реформування потребує кожний елемент цієї системи виробничих відносин, тобто привласнення кожного об'єкта власності іншими словами, йдеться про радикальну зміну ціни, заробітної плати, розподіл прибутку та інші конкретні економічні форми (виражені в певних категоріях), за допомогою яких привласнюються засоби виробництва, робоча сила, предмети споживання тощо в кожній із сфер суспільного відтворення. Для цього слід одночасно змінювати кількісну структуру власності (наприклад, співвідношення між величиною заробітної плати та прибутком і цінами тощо). Такі ж радикальні перетворення необхідні й у межах кожної з форм власності. Економічна власність охоплює не всі виробничі відносини, а лише їх систему, тобто комплекс внутрішньо необхідних, суттєвих, причинно-наслідкових зв'язків, але до неї не входять форми вияву цих зв'язків, поверхові й випадкові зв'язки. З метою трансформації економічної власності в Україні необхідно насамперед забезпечити плюралізм форм власності, для чого слід значною мірою позбавити державу монополії на привласнення засобів виробництва та інших об'єктів власності, домогтися плюралізму суб'єктів привласнення. Відповідно до Закону України «Про власність», основними і рівноправними формами економічної власності приватна, колективна, державна. Проте в Конституції України закріплена лише приватна і державна форми власності, що означає відтворення реалій кінця XVIII – початку XIX ст., коли акціонерна власність (як одна з сучасних форм колективної власності) ще не була соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил.

Всесвітньо відомий американський економіст П. Самуельсон називав приватну власність «анархією плюс «констебль», а Б. Гаврилишин вважає її «ковбойською економікою». Домінуючою формою власності в розвинутих країнах є колективна форма, за якої переважають колективні інтереси й цінності, що оптимально узгоджуються з приватними інтересами, а отже, й з приватною формою власності. На міжнародній конференції ООН з проблем навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації у червні 1992 на рівні глав держав та урядів було зроблено такі висновки: врятувати людство в межах ринкової системи, рушійною силою якої є приватна власність, неможливо, оскільки вона заснована на прагненні до нестримного зростання споживання й зумовлює різку поляризацію рівня життя, а отже, породжує нові й украй загострює існуючі соціальні конфлікти. По-друге, людству потрібна нова модель соціально-економічного розвитку, що спиратиметься на важелі централізованого регулювання на рівні окремої держави і світової співдружності загалом. Ця модель також повинна враховувати інтегровані інтереси суспільства, а відтак інтереси приватного підприємництва. Тому коли йдеться про створення нації власників у моделі народної економіки, то основою їх формування, з одного боку, є колективний характер праці й колективна власність, а з іншого – індивідуальне привласнення на основі трудової участі в цих колективних процесах, а отже, про формулу приватна власність на базі колективної, а не навпаки.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.