Власність на робочу силу

Власність на робочу силу – підсистема економічних відносин між найманими працівниками, підприємцем і державою з приводу привласнення робочої сили в усіх сферах суспільного відтворення. Оскільки робоча сила – це сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує в процесі виробництва, то власність на робочу силу конкретизується у певній сукупності економічних відносин з приводу привласнення фізичних, з одного боку, духовних (до складу яких входять розумові, організаційні, творчі властивості та здібності) властивостей людини – з іншого. У власності на робочу силу виділяють економічний і юридичний аспекти.

Оскільки за капіталізму людина юридичне вільна, то юридичний аспект власності на робочу силу означає її право на володіння, розпорядження й користування робочою силою, або право власності. Водночас робоча сила є об'єктом купівлі-продажу. Тому після продажу на ринку робочої сили право розпорядження цим товаром переходить до капіталіста. Найманий працівник у такому разі повинен строго дотримуватися трудової, технологічної дисципліни, режиму робочого дня та інших правил, розпоряджень підприємця або менеджера, який представляє інтереси власника. Отже, юридична власність на робочу силу частково розподіляється між найманими працівниками і капіталістом. Економічний аспект власності на робочу силу розкривається у процесі привласнення цього специфічного товару в безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та .споживанні Якщо у сфері безпосереднього виробництва це привласнення здійснюється у процесі праці, функціонування робочої сили, то в інших сферах суспільного відтворення відбувається привласнення створеного робочою силою необхідного й частини додаткового продукту. Привласнення робочої сили капіталістом у процесі безпосереднього виробництва виражається у тривалості робочого дня, тижня, місяця, в інтенсивності праці тощо. Найтриваліший робочий час – у японського найманого працівника: він у середньому працює приблизно на 250 годин більше на рік, ніж його американський чи західноєвропейський колега. Вищою є й його інтенсивність праці. Це означає, що у сфері безпосереднього виробництва в Японії здійснюється найбільше привласнення робочої сили, фізичних і духовних здібностей найманого працівника. Крім того, у цій країні найповніше привласнюються інтелектуальні здібності робітників і службовців, зокрема в гуртках якості. В останні десятиліття в розвинутих країнах світу зростає привласнення організаторських здібностей найманих працівників в автономних бригадах, гуртках якості, через їх залучення до процесу управління підприємством. Привласнення найманими працівниками частини своєї робочої сили у сфері безпосереднього виробництва теоретично виражається в категорії «необхідний продукт», проте п кількісні параметри точному прямому вимірюванню не піддаються. Крім того, у сфері безпосереднього виробництва у процесі поєднання робочої сили із засобами виробництва виникає нова продуктивна сила – т. зв. синергічний ефект, величина якого залежить насамперед від загальноосвітнього та професійного рівнів найманого працівника, а також від рівня розвитку техніки і технологи, впровадження новітніх форм і методів організації виробництва, інформаційного забезпечення виробництва тощо. Вирішальна роль у виникненні цього ефекту належить найманому працівникові. У сфері безпосереднього виробництва основними суб'єктами привласнення робочої сили є наймані працівники і капіталісти (іноді вищі менеджери). Крім найманої робочої сили, об'єктом привласнення є робоча сила підприємця, вищого менеджера. На відміну від робочої сили найманого працівника, їх робоча сила не відчужується, і результати їх праці привласнюють вони самі й частково держава. Своєю організаторською, управлінською працею підприємець і менеджер також беруть участь у створенні синергічного ефекту. Опосередковано суб'єктом привласнення найманої робочої сили у сфері безпосереднього виробництва є держава, оскільки вона законодавче встановлює тривалість робочого дня, відпусток тощо. В інших сферах суспільного відтворення здійснюється безпосереднє привласнення результатів праці, різних форм необхідного й додаткового продукту. Водночас у цих процесах відбувається опосередковане привласнення результатів функціонування робочої сили, створеного нею разом із засобами виробництва синергічного ефекту, внаслідок чого виникають непрямі економічні відносини з приводу привласнення робочої сили, форми економічної реалізації на цей вид власності. Такими основними формами є заробітна плата й різні види прибутку, земельної ренти. Безпосередні суб'єкти цих відносин – наймані працівники, підприємці (у т.ч. вищі менеджери й держава). Держава бере участь у привласненні частини необхідного й додаткового продукту у формі механізму оподаткування. Відносини власності на робочу силу у цій сфері можуть послаблювати або посилювати процес привласнення робочої сили у сфері безпосереднього виробництва. Це залежить насамперед від величини особистого подохідного податку (який фактично перетворився на податок на заробітну плату). Так, незважаючи на триваліший робочий день і тиждень японського робітника, його місячний бюджет (разом з дружиною і двома дітьми) приблизно на 50% перевищує аналогічний американський. Це зумовлено тим, що американець сплачує зі своєї заробітної плати майже удвічі вищі податки. Ще більш опосередковані відносини з приводу привласнення робочої сили виникають у сфері обміну та споживання. Вони встановлюються через ціновий механізм на товари і послуги широкого вжитку. Водночас у цій сфері відбувається продаж робочої сили, де такі відносини формуються безпосередньо, зазнаючи впливу залежно від попиту і пропозиції на ринку робочої сили. Таким чином, на поверхні економічна власність на робочу силу також розподіляється між різними суб'єктами у вигляді різноманітних прямих і опосередкованих форм.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.