Техніко-технологічна економічна незалежність

Техніко-технологічна економічна незалежність – наявність у народному господарстві країни значної частки передової техніки і технології, що формує технологічний спосіб виробництва на автоматизованій праці, його постійне зростання, внаслідок чого забезпечується дедалі повніша реалізація сутнісних сил людини у суспільному виробництві та конкурентоспроможність країни на світових ринках. Зворотним боком техніко-технологічної незалежності є загроза поступової втрати економічного суверенітету держави через відсталу техніку та її подальше руйнування.

Людство у своєму розвитку пройшло три технологічні способи виробництва, засновані відповідно на ручній, машинній та автоматизованій праці. Якщо розвинуті країни світу наближаються до вищого ступеня технологічного способу виробництва, заснованого на автоматизованій праці (його ознаками є використання комп'ютерів п'ятого покоління, «інтелектуальних роботів», широке впровадження верстатів з числовим програмним управлінням та ін.), то в Україні панівним є технологічний спосіб виробництва, заснований на ручній і машинній праці. Засоби праці, що уособлюють машинне виробництво, на 65%фізично і майже на 95% морально застарілі. Крім того, за час економічної кризи техніка значною мірою простоює, фізично руйнується, а обсяг капіталовкладень не дає можливості здійснювати навіть її просте відтворення. Продовження процесу виробництва з такою технікою за умов постійного поступового технічного переоснащення всіх галузей народного господарства у розвинутих країнах світу означає, що в Україні все менше виготовлятиметься конкурентоспроможних товарів і послуг, не використовуватимуться набуті працівниками знання, а отже, деградуватиме робоча сила. В 1995 у промисловості лише приблизно 0,5% виробленої продукції були конкурентоспроможними на світових ринках. Тому зниження цієї частки позбавляє Україну будь якої можливості бути активним учасником міжнародного поділу праці у виробництві промислових товарів. Складність ситуації полягає також у тому, що на початку 1997 на складах машинобудівних заводів накопичився майже дворічний випуск продукції, яку неможливо було реалізувати. Крім того, Україна втратила 65% своїх колишніх ринків збуту, відбувається скорочення наукомістких виробництв. Наявна структурна деградація національного виробництва у вигляді зростання частки матеріало- та енерговитратних виробництв, які до того ж поглиблюють екологічну кризу, посилюється розрив традиційних зв'язків у системі «наука-техніка-виробництво», погіршується забезпеченість висококваліфікованими кадрами внаслідок їх виїзду за кордон, значної руйнації професійної освіти, певної депрофесіоналізації через тривале безробіття. Ці обставини вимагають або вжиття жорстких протекціоністських заходів щодо іноземних конкурентів з метою недопущення їх товарів на вітчизняний ринок, або придушення національного виробника і перетворення України на сировинний додаток, а також додаток дешевої робочої сили тощо. У першому випадку країна перетвориться на замкнену національну економічну систему, яка, не маючи зовнішніх імпульсів розвитку, приречена на подальше руйнування. У другому – Україну чекає доля багатьох слаборозвинутих країн світу. Щоб послабити техніко-економічну незалежність, необхідно, по-перше, дотримуватися вимог економічних законів (насамперед законів вартості, грошового обігу, планомірності, пропорційності, одержавлення економіки та ін.). Порушення вимог закону вартості призвело до диспаритету цін між промисловістю і сільським господарством (з 1991 по 1996 оптові ціни на промислову продукцію, що споживається сільським господарством, зросли у 288 тис. разів, а ціни на сільськогосподарську продукцію – лише у 60 тис. разів), що зумовило насамперед значне руйнування аграрного сектора. Порушення вимог закону грошового обігу спричинило значну нестачу готівки (базових грошей), а отже, кризу неплатежів, заборгованість по заробітній платі, ілюзорну фінансову стабілізацію тощо. Недотримання вимог законів планомірності та пропорційності призвело до ліквідації державного планування економіки (як форми вияву закону планомірності), її регулювання тощо, до виникнення нових та посилення старих диспропорцій в народному господарстві (між групою «А» і групою «Б», цінових диспропорцій тощо). Порушення закону одержавлення економіки спричинило руйнування державного управління народним господарством, непродумане використання ринкових важелів, різке зменшення частки державного сектора та ін. По-друге, перейти від спрощеної консервативної моделі змішаної економіки (тобто від монетаризму) до ліберальної і соціально-реформістської, а з погляду основних напрямів економічної теорії – до кейнсіанства та інституціоналізму. По-третє, замість орієнтації на домінування приватної власності перейти до їх реального плюралізму та орієнтації на колективні форми власності, передусім трудової колективної власності (на засоби виробництва, створений продукт тощо). Внаслідок роздержавлення і приватизації така орієнтація на колективні форми в кількісному вимірі, на перший погляд, дотримується. Але необдуманою податковою, амортизаційною, кредитною політикою, постійними невиплатами заробітної плати, капіталізацією акціонерної власності тощо руйнується колективна власність на створений продукт (оскільки через механізм оподаткування у підприємств вилучають до 90% прибутків), що унеможливлює реалізацію колективної власності і на засоби виробництва. Крім того, частка окремих трудових колективів у власності роздержавлених і приватизованих підприємств не перевищує 20%. По-четверте, вжити заходів щодо стимулювання платоспроможного попиту, насамперед за рахунок істотного підвищення заробітної плати. Це водночас означатиме дотримання вимог закону попиту і пропозиції. По-п'яте, сформувати належний інвестиційний клімат в Україні (за цим показником вона посідала 135-те місце у світі в 1996). По-шосте, здійснювати конструктивні структурні реформи. По-сьоме, розробити науково обґрунтовану промислову політику, чітко визначити національні пріоритети у цій сфері. По-восьме, посилити роль держави в банківській системі через створення державних спеціалізованих банків (земельних, інвестиційних та ін.) і помітного здешевлення на цій основі кредитів та їх спрямування на структурну перебудову й вирішення інших проблем (комерційні банки України зосередили в своїх руках до 80% кредитного ринку, що призвело до значного подорожчання кредитів). По-дев'яте, почати відродження села проводити виважену аграрну політику. По-десяте, подолати кризу неплатежів, істотно знизивши величину сукупних податків, ліквідувавши штучний грошовий голод, запровадивши вексельний та чековий обіг, реструктуризувавши борги підприємств тощо. По-одинадцяте, прийняти комплекс заходів для викорінення тіньової економіки На цій основі слід почати боротьбу України за досягнення економічного суверенітету в розвитку технологічного способу виробництва. Конкретнішими засобами досягнення техніко-економічної безпеки є закупівля за кордоном найновіших ліцензій на сучасні технологи, вироби та матеріали й оперативне створення на їх основі власного виробництва, обґрунтування оптимальної кількості державних програм з освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, у т. ч. проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, створення взірців конкурентоспроможної промислової продукції та будівництво підприємств для масового випуску цієї продукції, задоволення потреб внутрішнього ринку в ній і надання державної допомоги товаровиробникам для виходу на зовнішній ринок. Засобом здійснення такої політики є створення державою відповідної науково-дослідної інфраструктури, укладання на конкурсній основі державних контрактів з крупними підприємствами на виконання наукових робіт і створення нових зразків промислової продукції, її закупівлю (тобто наявність гарантованого ринку збуту) тощо.

Пріоритетними для України слід вважати випуск тих видів продукції, за якими вона посідає передові наукові позиції ракетно-космічна техніка, авіація, нові конструкції газових турбін, вироби порошкової металурги, зварювальні та композитні матеріали, суднобудування тощо. Основними джерелами капіталовкладень для виконання таких програм повинні стати державні довготермінові позики, кредити комерційних банків, кошти підприємств, отримані від надання державою додаткових пільг, випуск акцій та їх продаж населенню за умови надання державою пільг при оподаткуванні дивідендів та гаранти щодо їх отримання, частина коштів державного бюджету, використання коштів конверсійного та інвестиційного фондів, у які відраховують частину своїх доходів підприємства, створення спільних підприємств з участю країн СНД та країн далекого зарубіжжя, відновлення раціональних господарських та науково-виробничих зв'язків з країнами СНД і Східної Європи. Відсутність або повільність таких кроків призводить до того, що окремі країни СНД змушені самостійно освоювати випуск тієї продукції, яку раніше виробляла Україна, а вона втрачає традиційні ринки збуту, створення нових форм ефективної взаємодії науки і техніки (технопарків, технополісів тощо) і вільних економічних зон, в яких легше формувати сприятливий інвестиційних клімат для залучення іноземного капіталу, будівництва спільних підприємств тощо, заходи щодо стимулювання належних умов пращ, політика держави щодо підвищення норми заощаджень (внаслідок істотного підвищення реальної заробітної плати, державної гаранти вкладів населення в банки, їх поступових виплат та ін.). За успішної реалізації перелічених завдань Україна матиме потужне джерело внутрішніх інвестицій, які загалом є вирішальним фактором капіталовкладень в оновлення технологічного способу виробництва, створення умов для іноземних інвестицій як від міжнародних фінансових організацій, так і насамперед від компаній. Такими основними умовами є стабільність і досконалість законодавства щодо регулювання діяльності підприємств з участю іноземних інвестицій, досконалість податкової системи, земельного законодавства, поліпшення механізму участі іноземних інвестицій у процесі роздержавлення і приватизації (зокрема методу оцінки майна, застосування гнучкої системи розрахунків за об'єкт, що приватизується, тощо), вдосконалення системи бухгалтерського обліку, надання податкових пільг при інвестуванні капіталу в сучасні технології (енерго- і ресурсозберігаючі та ін.), організація центру аналізу інвестиційних пріоритетів і техніко-економічних обґрунтувань інвестиційних проектів, створення національної державної кредитно-інвестиційної компанії, яка б здійснювала управління інвестиційними процесами тощо, надання пільг та допомоги вітчизняним товаровиробникам, що експортують продукцію і вкладають інвестиції в галузі й виробництва, зорієнтовані на випуск конкурентоспроможних товарів, створення сприятливих економічних умов передання високих технологій ВПК цивільним галузям виробництва через організацію міжгалузевих концернів тощо, підвищення ролі техніко-технологічного й економічного прогнозування та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.