Відтворення технологічного способу виробництва

Відтворення технологічного способу виробництва – постійно повторюваний процес функціонування й розвитку продуктивних сил і техніко-економічних відносин у їх органічній єдності та взаємодії відповідно до законів технологічного способу виробництва. Кожна зі сторін технологічного способу виробництва є складною системою з багатьма елементами і зв'язками між ними. Так, до складу продуктивних сил належать людина, засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи, наука, форми й методи організації виробництва та інформація. Кожен з цих елементів, у свою чергу, складається з багатьох компонентів, сторін тощо і відповідних зв'язків між ними, які формують структуру цих компонентів. Наприклад, в людині виділяють дві основні сторони (людина-працівник і людина-власник), кожна з яких конкретизується в різних рисах і властивостях.

Взаємодія і єдність останніх формує економічну людину як цілісну істоту. До складу техніко-економічних відносин входять такі елементи, як відносини спеціалізації, кооперування й комбінування виробництва, його концентрації, обмін діяльністю між людьми тощо, кожен з яких також має складну структуру. Так, окремими компонентами концентрації виробництва є концентрація засобів виробництва, робочої сили інтелектуальної власності тощо. Окремими компонентами спеціалізації є подетальна, поопераційна, технологічна та ін. У процесі відтворення продуктивних сил між окремими елементами системи встановлюються стійкі причинно-наслідкові зв'язки (кількісно-якісні та ін.), що відповідають вимогам економічних законів. Найтісніші ці зв'язки між засобами і предметами праці, засобами виробництва і людиною-працівником, засобами виробництва і використовуваними людьми силами природи їх можна класифікувати, наприклад, як закон відповідності робочої сили засобам виробництва, засобів виробництва і використовуваних людьми сил природи (тобто видів енергії, які використовуються у виробництві), рівня розвитку техніки і технологи та ін. Враховуючи наявність декількох типів та видів економічних законів, названі закони локальні. Менш інтенсивний характер мають зв'язки між іншими елементами продуктивних сил. Порушення цих законів знижує ефективність функціонування та розвитку не лише продуктивних сил, а й усієї економічної системи. Локальні економічні закони формуються та діють і в процесі відтворення системи техніко-економічних відносин. До них, зокрема, належать закони адекватності досягнутого рівня часткового поділу праці (тобто поділу суспільного виробництва на окремі галузі) і ступеня спеціалізації тощо. Дія цих законів відбувається на мікро- та макрорівні. В останньому випадку виявом дії локальних законів є, наприклад, потреба певних витрат на розвиток науки (фундаментальної і прикладної), на освіту тощо. Так, для розвинутих країн світу закономірністю розвитку в останні десятиліття стало здійснення витрат на науку в обсязі приблизно 2,5-3% від величини ВНП. Тільки за цих умов держава спроможна розвивати науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки, впроваджувати досягнення НТР у виробництво, утримувати свої позиції на світовому ринку товарів і послуг тощо. Кількісним виявом ди локальних законів є необхідність щорічно витрачати відповідні суми фінансових ресурсів на розвиток техніки, інформації тощо. В загальному вигляді виявом комплексної дії локальних законів (а також законів розвитку продуктивних сил, технологічного способу виробництва загалом та ін.) є необхідність спрямовувати певну частку сукупного суспільного продукту до фонду нагромадження. Розрізняють технологічні способи виробництва, що базуються на ручній, машинній та автоматизованій праці. Всі три способи виробництва існують навіть у високорозвинутих країнах світу. Різниця між цими країнами та країнами, що перебувають на середньому рівні розвитку, полягає в даному контексті аналізу в наявності різних за питомою вагою технологічних способів виробництва, що базуються на ручній та інших видах праці. Тому розширене відтворення технологічного способу виробництва у країнах з неоднаковим рівнем економічного розвитку передбачає різний рівень розвитку машинного та автоматизованого виробництва, витіснення ручної праці. Для розвинутих країн світу домінуючим типом відтворення технологічного способу виробництва є розвиток автоматизованого і напівавтоматизованого виробництва, в той час як для України – розвиток машинного виробництва. Більше того, під час кризи 1991-99, коли переважало просте відтворення засобів виробництва та деяких інших елементів продуктивних сил, знижувалася питома вага технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій та машинній праці, і зростала питома вага виробництва, заснованого на ручній праці. Закономірністю відтворення технологічного способу виробництва в умовах НТР є випереджаючий розвиток автоматизованого виробництва і водночас зниження питомої ваги інших технологічних способів виробництва. Закономірністю відтворення продуктивних сил має стати випереджаючий розвиток основної продуктивної сили – людини, її фізичних, розумових, організаторських і творчих здібностей, розширене відтворення людини-власника. Розширене відтворення сукупного працівника, крім того, передбачає врахування природного руху населення (співвідношення народжуваності й смертності), розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями та сферами народного господарства, перепідготовку значної кількості безробітних тощо. При відтворенні речових елементів продуктивних сил випереджаючими темпами повинні розвиватися наука та інформація. Якщо йдеться про розширене відтворення техніко-економічних відносин, то закономірністю є випереджаючий розвиток одиничного поділу праці насамперед на інтернаціональній основі. В основі цих процесів – дія закону суспільного поділу праці.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.