Вартість розширеного відтворення

Вартість розширеного відтворення – вартість товару, яка забезпечує процес розширеного відтворення. Складається з вартості простого відтворення (витрат виробництва) і прибутку, що є джерелом збільшення факторів виробництва: w=c+v+p=k+p, де w – вартість товару, c – вартість спожитих засобів виробництва, v – вартість робочої сили, p – прибуток, k – новостворена вартість.

Утворення вартості розширеного виробництва відбувається на основі закономірностей, властивих вартості відтворення. Зокрема, величина вартості розширеного виробництва визначається за формулою: Wc=W*Nc/N, де W – середньогалузева вартість товару, Nc – суспільне необхідна вартість (попит), N – фактично вироблена (пропозиція) кількість продукції. Коли попит і пропозиція збігаються, вартість відтворення збігається з середньогалузевою вартістю виробництва. Це характерно для простого відтворення.

За розширеного відтворення вартість відтворення відхиляється від вартості виробництва товару навіть тоді, коли попит і пропозиція збігаються, оскільки на величину вартості товару тут впливає ще один фактор – суперечність між суспільне необхідним і фактично створеним прибутком, яка виникає на основі різної органічної будови виробничих фондів галузей.

Збільшення факторів виробництва відбувається за рахунок фонду нагромадження, джерелом створення якого є прибуток. Фонд нагромадження визначається за формулою: Pn=N??f=?K, де f=K/N, K – фондомісткість продукції, ?N – необхідний приріст продукції, ?K – приріст виробничих фондів (капіталу), необхідний для виготовлення цієї продукції, К – виробничі фонди (капітал), що функціонують у виробництві, N – вироблена за їх допомогою продукція.

Фондомісткість продукції, у свою чергу, залежить від органічної будови виробничих фондів. Чим більша ця будова, тим більша фондомісткість продукції, передусім за рахунок збільшення в ній питомої ваги основних фондів, і навпаки. Отже, із зростанням органічної будови виробничих фондів збільшується і фонд нагромадження. Але із зростанням органічної будови виробничих фондів величина створюваного прибутку зменшується, оскільки зменшується питома вага живої праці, що створює прибуток. Виникає суперечність між створеною і суспільне необхідною величиною прибутку. Тому при реалізації продукції за вартістю темпи розширеного відтворення будуть високими в галузях з низькою і низькими – в галузях з високою органічного будовою виробничих фондів, що порушить встановлені раніше пропорції розвитку народного господарства. Уникнути цього можна, перерозподіливши створений прибуток із розрахунком, щоб кожна галузь одержувала таку кількість вартості, яка потрібна для виробництва суспільно необхідної кількості продукції. У такому разі вартість розширеного відтворення виражається формулою: Wc=C+V+Pc, де Pc – суспільно необхідна (середня) величина прибутку, що забезпечує пропорційний розвиток усіх галузей народного господарства.

Середній прибуток визначають, виходячи з середніх суспільно можливих темпів розвитку всього народного господарства, а не з потреб справедливого розподілу прибутку. Галузі, яка значно відстає від потреб розвитку народного господарства, повинна виділятися більша кількість прибутку, ніж середній. Середній прибуток спрямовують на підтримання існуючого пропорційного розвитку суспільного виробництва. Такий перерозподіл прибутку повинен відбуватися постійно, оскільки постійно існує суперечність між суспільно необхідним і фактично створеним прибутком. Припинення цього перерозподілу на якомусь етапі суспільного відтворення призвело б до виникнення диспропорції в розвитку окремих галузей, а отже, до порушення рівноваги попиту й пропозиції.

Перерозподіл прибутку може відбуватися як за допомогою ринку, зокрема міжгалузевої конкуренції і переливання капіталів з однієї галузі в іншу, так і за допомогою прямого перерозподілу через державний бюджет. Перший спосіб властивий вільній ринковій економіці, де існують прямі товарні відносини між товаровиробниками. Другий – централізованій ринковій економіці, де виробничі зв'язки між товаровиробниками опосередковані державою. Кожен з цих методів має позитивні й негативні сторони, які необхідно поєднувати. Вільна ринкова конкуренція розкриває творчість кожного виробника в розв'язанні господарських проблем, але діє стихійно і сліпо. Централізоване управління виробництвом більш упорядковане і прогнозоване, але недооцінює творчу ініціативу виробників, обмежує їхні дії певними правилами вартості розширеного відтворення, що утворюється на основі перерозподілу прибутку між галузями для їх пропорційного розвитку, в економічній літературі відома як ціна виробництва. Механізм утворення її розкривається на основі міжгалузевої конкуренції і переливання капіталів. А тому вважають, що вона властива тільки капіталістичному виробництву. Насправді ця категорія утворюється на основі законів розширеного відтворення, отже, властива будь-якому суспільству з різною галузевою органічною будовою виробничих фондів. Там, де органічна будова виробничих фондів в усіх галузях однакова, не виникає проблеми перерозподілу створеного в суспільстві прибутку, а отже, вартість розширеного відтворення формується на основі закономірностей, властивих вартості відтворення.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.