Інтернаціоналізація виробництва

Інтернаціоналізація виробництва – розвиток міжнародних економічних зв'язків і відносин між суб'єктами підприємницької діяльності в процесі переростання продуктивними силами меж національної економіки і формування інтернаціонального процесу безпосереднього виробництва. Поняття «виробництво» в цьому контексті вживається у вузькому значенні й охоплює лише одну зі сфер суспільного відтворення – безпосереднє виробництво. У широкому значенні категорія «виробництво» охоплює всі сфери суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), тобто їв означає інтернаціоналізацію всього суспільного способу виробництва, продуктивних сил і виробничих відносин (економічної власності).

Оскільки проміжним елементом між двома сторонами суспільного способу виробництва є техніко-економічні відносини (відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації та ін), їв передбачає розвиток міжнародного поділу праці, спеціалізації тощо їв почалася наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Її матеріальною основою був технологічний спосіб виробництва, що базувався на машинній праці (сформувався у процесі промислової революції). Характерним для машинного виробництва є виготовлення продукції у великих масштабах, що потребує значної кількості сировини та матеріалів, чималу кількість яких завозять з інших країн. За цих умов зростає значення внутрігалузевої предметної спеціалізації між підприємствами різних країн, що означає посилення часткового поділу праці між ними.

Якісно новий етап інтернаціоналізації виробництва відбувається на вищій стадії розвитку капіталізму, коли переважає вивезення капіталу. Міжнародний поділ праці в загальній і частковій формах доповнюється одиничною формою, тобто подетальною і поопераційною спеціалізацією між підприємствами промислове розвинутих і слаборозвинутих країн. Паралельно одинична форма міжнародного поділу праці (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) посилюється і між промислове розвинутими країнами. Після Другої світової війни вона стає домінуючою. Цю тенденцію посилюють процеси розгортання НТР, що почалися в середині 50-х XX ст., і формування технологічного способу виробництва, який базується на автоматизованій праці НТР перетворює науку на безпосередньо продуктивну силу. За цих умов необхідне випереджаюче зростання науки в системі «наука–техніка–виробництво», що потребує величезних витратна науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки і, отже, збільшує величину первісного авансованого капіталу. Автоматизоване виробництво стає ефективним із зростанням масштабів випуску продукції і супроводжується поглибленням суспільного поділу праці, створенням нових галузей промисловості – атомної і ракетокосмічної, електронно-лічильного машинобудування, виробництва синтетичних матеріалів тощо. Так, у США в промисловості налічується приблизно 700 галузей, що погребують спеціалізованого устаткування, унікальної апаратури, випуск малої кількості яких стає нерентабельним. Найболючішою ця проблема є для малих і середніх за економічним потенціалом країн. Тому між підприємствами цих країн найбільшого розвитку набула інтернаціоналізація одиничного поділу праці. Так, у реалізації програми створення нового пасажирського літака "Аеробус" беруть участь 1,4 тис. компаній з 17 країн. Значно поширюється і міжнародна технологічна спеціалізація, що означає спеціалізацію підприємств різних країн на виконанні певних видів робіт (виготовлення окремих типів лиття, штамповок та ін.). В умовах НТР, особливо її сучасного етапу, зростає роль інтернаціональних наукових досліджень, передусім у сфері освоєння космічного простору, лікування онкологічних захворювань та ін. інтенсивний розвиток їв виявляється у випереджаючому зростанні темпів зовнішньої торгівлі порівняно з темпами збільшення виробництва, у створенні міжнародних економічних організацій, у підвищенні ефективності виробництва тощо. Так, якщо в 1913-39 зростання виробництва (43%) випереджало зростання міжнародної торгівлі (19%), то в 1981-96 світова торгівля зростала швидше в 1,6 рази, ніж виробництво їв супроводжується процесом інтернаціоналізації промислового, банківського, фінансового капіталу, поєднанням державних форм капіталу кількох або багатьох країн та ін. (див. Інтернаціоналізація капіталу). Через застарілий технологічний спосіб виробництва, відсутність конкурентоспроможної продукції, деформовану економічну систему загалом та інші причини. Україна на початку XXI ст. практично не бере участі в інтернаціоналізації виробництва з розвинутими країнами світу, що значно консервує її технологічну відсталість. Важливим кроком на шляху часткового вирішення цієї проблеми є використання спільно з фірмами розвинутих країн світу високих технологій у військово-промисловому комплексі України, широке залучення інвестицій у передові галузі, встановлення раціональних економічних зв'язків з країнами СНД.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.