Інтернаціоналізація капіталу

Інтернаціоналізація капіталу – процес взаємопереплетіння та об'єднання різних форм національного й інтернаціонального капіталу. Основними формами сучасного капіталу є приватний, колективний, державний та наддержавний (наднаціональний). Кожна з цих форм може існувати у вигляді промислового, банківського, позичкового, торговельного та іншого капіталу. Тому інтернаціоналізація капіталу передбачає взаємо-переплетіння й об'єднання основних форм капіталу в різних комбінаціях приватних форм капіталу двох і кількох країн, колективних форм капіталу двох і більше держав, приватних форм капіталу однієї країни з колективними формами капіталу інших країн, колективних форм капіталу однієї країни з державним капіталом іншої, наднаціонального капіталу з державним тощо.

Матеріальна основа інтернаціоналізації капіталу – інтернаціоналізація виробництва, розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація продуктивних сил. Процес інтернаціоналізації капіталу починається на нижчій стадії розвитку капіталізму із вивезенням капіталу в підприємницькій формі, зрілих форм набуває на вищій стадії капіталізму, коли переважає вивезення капіталу порівняно з вивезенням товарів, а міжнародний поділ праці розвивається від часткового до одиничного (до інтернаціоналізації одиничного поділу праці).

Важливу роль в інтенсифікації процесу інтернаціоналізації капіталу відіграють виникнення й розвиток міжнародних монополій. Створення ними численних філіалів і дочірніх компаній за кордоном перетворює їх з національних на транснаціональні монополії й транснаціональні корпорації (ТНК). Так, американська корпорація «Дженерал електрик» має 230 виробничих підрозділів у США і понад 130 у більш як 25 країнах світу. На початку 90-х XX ст. приблизно 750 ТНК з оборотом понад 1 млрд. дол. мали до 92 тис. філіалів у 125 країнах. У межах ТНК її філіали пов'язані між собою подетальною та поопераційною спеціалізацією, спільними науковими дослідженнями, значним товарооборотом між підрозділами. Важлива риса сучасних ТНК – переплетіння їх капіталів з капіталами транснаціональних банків і формування транснаціонального фінансового капіталу, транснаціональних фінансових груп.

Останніми десятиліттями відбулася трансформація банківських монополій у міжнародні, транснаціональні. В середині 90-х зовнішні активи банківських монополій США перевищували 500 млрд. дол., Японії – 200 млрд. дол. Частка активів транснаціональних американських банків у зовнішніх активах США (прямі й портфельні інвестиції, вимоги держави, валютні резерви, зарубіжні активи банків та ін.) за 1973-93 зросла майже до 55%, в Японії – з 29,4% до 43%. Сукупні активи транснаціональних банків перевищили 10 трлн. дол. причому понад 4 трлн. дол. припадає на 40 наймогутніших ТНБ. Транснаціональні банки переважно обслуговують капіталооборот, пов'язують кредитування зі всіма стадіями кругообороту капіталу транснаціональних корпорацій. Зокрема, вони здійснюють весь комплекс розрахунків транснаціональних корпорацій урізних країнах, управляють їх готівкою, виконують валютні операції, пов'язані на 90% з капіталооборотом, займаються випуском міжнародних позик, торгівлею цінними паперами, консультуванням інвесторів, розробкою рекомендацій для міжнародних вкладників капіталу, беруть участь у злитті та поглинанні ТНК, є кредиторами, здійснюють довірчі операції з управління пенсійними, страховими фондами тощо, прискорюючи процес інтернаціоналізації капіталу. Переплетіння та об'єднання капіталів (приватних, колективних)двох і більше країн зумовлює виникнення якісно нової форми власності – міжнародної колективної капіталістичної власності, що є складовим елементом інтегрованої капіталістичної власності. З інтернаціоналізацією приватних форм капіталу, персоніфікаторами яких були окремі підприємці, виникає асоційована(колективна) міжнародна форма власності.

Національний капітал України в 90-х XX ст. практично не брав участі вік. Певною мірою інтернаціоналізацію капіталу здійснювали тіньові структури, які незаконно вивезли майже 40 млрд. дол. Водночас переплетіння й об'єднання компаній і банків України з відповідними структурами країн СНД і західними країнами є незначними. Так, наприкінці 1993 в Україні було створено до 2500 підприємств з 64 країнами світу, але прямі інвестиції в економіку становили до 200 млн. дол. (щорічна потреба в таких інвестиціях – 40 млрд. дол.). У 1999 обсяг іноземних інвестицій в економіку України – 3 млрд. дол. Водночас частка іноземних банків у фінансово-кредитній системі України була незначною.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.