Історична тенденція капіталістичного нагромадження

Історична тенденція капіталістичного нагромадження – об'єктивно неминучий процес загибелі капіталістичного способу виробництва, спричинений перетворенням капіталу на гальмо розвитку продуктивних сил внаслідок зростаючої концентрації та централізації засобів виробництва й усуспільнення праці, що супроводжується посиленням могутності та організованості осіб найманої праці.

Вперше сутність цієї тенденції обґрунтував К. Маркс. На його думку, суспільно-економічні формації виникають з необхідністю природного процесу, розвиваються досягають зрілості й неминуче гинуть внаслідок дії законів, які зумовили їх появу насамперед закону адекватності виробничих відносин рівню й характеру продуктивних сил, закону суспільного поділу праці, закону усуспільнення виробництва і праці тощо. Специфічними законами, які спричиняють неминучість зникнення капіталістичного способу виробництва, за Марксом, є закони концентрації і централізації капіталу, закон середньої норми прибутку, основний економічний закон капіталістичного способу виробництва та ін. Внаслідок їх дії поступово організаційно зміцнюється нова суспільна сила, покликана покінчити з пануванням капіталу – робітничий клас, зростає його кількість, рівень освіти, свідомості й організації. Дію цих законів Маркс пов'язував з такими законами діалектики, як закон кількісно-якісних перетворень, закон єдності й боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення. Особливу роль він відводив останньому, ілюструючи його дію на прикладі еволюції форм власності. Зокрема, зазначав, що капіталістичний спосіб привласнення, який походить з капіталістичного способу виробництва, а отже, й капіталістична приватна власність, є першим запереченням індивідуальної приватної власності, що базується на власній праці. Але капіталістичне виробництво породжує своє власне заперечення, яке є запереченням заперечення. Важливий етап на цьому шляху – створення акціонерних товариств, завдяки яким, за словами Маркса, відбувається ліквідація капіталу як приватної власності в межах самого капіталістичного способу виробництва. У листі до Енгельса він зазначав, що хотів включити до «Капіталу» розділ «Акціонерний капітал як найбільш досконала форма, що підводить до комунізму, разом з усіма його суперечностями». Прагнучи розвинути ідеї Маркса про історичну тенденцію капіталістичного нагромадження Енгельс називав картелі й трести другим і третім щаблями розвитку акціонерного товариства наголошував на неминучості виникнення міжнародних картелів, у монополізації вбачав особливу форму усуспільнення, а історичною тенденцією її розвитку називав неминучість експропріації монополістичного капіталу нацією.

На думку Леніна, суттєвим для імперіалізму е поєднання суперечливих начал – монополії та конкуренції, внаслідок чого виникають передумови соціалістичної революції. За допомогою банків (зокрема банківського монополістичного капіталу) відбувається, за його словами, підготовка апарату до суспільного регулювання процесу виробництва й розподілу продуктів. Дію історичної тенденції капіталістичного нагромадження Енгельс і Ленін тісно пов'язували з процесами одержавлення різних елементів економічної системи. Зокрема, Енгельс говорив про одержавлення продуктивних сил, Ленін – про утворення державної монополії, державного капіталізму, державне регулювання і пов'язаний з цим процес переростання капіталізму у свою вищу планомірну форму, про підрив товарного виробництва. Соціалізм він називав державно-капіталістичною монополією, яка діє в інтересах усього народу, а планомірне регулювання виробництва не обмежується національними межами, а здійснюється в інтернаціональному масштабі. Водночас Ленін неодноразово наголошував на необхідності створення «єдиної державної фабрики». Розкриття Марксом і його послідовниками сутності історичної тенденції капіталістичного нагромадження відповідно до принципу історизму, об'єктивності тощо потребує з'ясування особливостей її дії в сучасних умовах, що передбачає комплексний аналіз кожного елемента економічної системи в процесі їх еволюції, дії основних законів діалектики, насамперед закону заперечення заперечення. На відміну від цього, Маркс головну увагу звернув лише на специфіку дії закону заперечення заперечення щодо форм власності, обмеживши свій аналіз фрагментарними висловлюваннями про акціонерні товариства, абстрагуючись від розвинутих форм власності, зокрема від державної Енгельс певною мірою усунув цей недолік, зазначаючи, що коли продуктивні сили переростуть управління акціонерними товариствами, їх одержавлення стане економічно неминучим. Водночас він справедливо заперечував ототожнення процесу одержавлення продуктивних сил і появу державної вчасності з соціалізмом Ленін, хоча й тісніше пов’язував дію цієї тенденції з іншими елементами економічної системи (товарним виробництвом, розширенням планомірності, суспільним регулюванням та ін.), але його положення мали фрагментарний характер, не відповідали принципу системності. Загальним недоліком їх поглядів на цю проблему є те, що дію закону заперечення заперечення вони розглядали не як діалектичне, а як тотальне або «голе» (за словами Леніна) заперечення. Тому правильно обґрунтовані ними методологічні підходи (наголошували на необхідності розглядати процес діалектичного заперечення) вступили у суперечність з теоретичними висновками. Найповніше це виявилось у висновку Енгельса про неминучість експропріації монополістичного капіталу нацією (це означало наближення до тотального одержавлення економіки) а отже, про ігнорування ним певних позитивних сторін у розвитку монополій. Така сама думка втілена в ленінському положенні про доцільність існування єдиної державної фабрики. Тому вони не змогли належним чином оцінити неминучість виникнення плюралістичної економічної системи, в якій поєднуються не лише різні форми капіталістичної власності, а й власності, що базується на особистій праці господаря, і навіть елементи соціалістичної власності Маркс говорив про процес заперечення індивідуальної приватної власності, що базується на особистій праці, але упускав при цьому характеристику діалектичного процесу заперечення. Більше того, він стверджував, що кооперативна форма праці зростає, відбувається планомірна експлуатація землі, перетворення засобів праці на такі, що допускають лише колективне використання. З огляду на реалії сучасності, кооперативна форма праці в розвинутих країнах світу є домінуючою, як і переважаючими є засоби праці колективного використання. Проте це положення не слід гіперболізувати, а необхідно розглядати його під кутом зору закону заперечення заперечення у діалектичній формі. Найбільше це стосується сільського господарства. Так, у США в середині 90-х XX ст. до 85% ферм були власністю фермерських сімей, 10% – товариств (групова форма власності) і 5% – у кооперації (колективна власність). Проте приблизно 3,5% від загальної кількості ферм виробляють понад 50% сільськогосподарської продукції. Якщо дотримуватися вимог системного підходу, то особливості дії історичної тенденції капіталістичного нагромадження слід розкривати на прикладі розвитку кожного з елементів (або підсистем) цілісної економічної системи – продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму. В узагальненому вигляді дія закону заперечення заперечення щодо продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а в їх єдності – технологічного способу виробництва) супроводжується діалектичним запереченням з боку технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, попереднього (заснованого на ручній праці), а машинного виробництва – автоматизованим за одночасного вдосконалення менш розвинутих способів виробництва. Аналогічно відбувається діалектичне заперечення в межах кожного елемента продуктивних сил (засобів і предметів праці, людини, використовуваних людьми сил природи, форм і методів організації виробництва, науки та інформації). У межах техніко-економічних відносин – поступове заперечення кожної з трьох основних форм суспільного поділу праці (загального, часткового й одиничного)і поява нових. При цьому, наприклад, три великі суспільні поділи праці не зникають, а розвиваються в якісно нових формах, які доповнюють четвертий великий суспільний поділ праці – відокремлення нематеріального виробництва від матеріального. Про це свідчить найбільш динамічний розвиток сфери нематеріального виробництва у XX ст. Частковий поділ праці супроводився значним зростанням кількості галузей народного господарства, поступовим занепадом одних і бурхливим розвитком інших, наявністю структурних криз тощо. Одиничний поділ праці в процесі діалектичного заперечення означає відмирання одних професій та появу інших, значне збільшення їх кількості, зміну домінуючої ролі одних форм такого поділу праці іншими (наприклад, після 30-х XX ст. домінуючою формою суспільного поділу праці стають подетальна та поопераційна форми).

У процесі діалектичного заперечення в межах техніко-економічних відносин (тобто збереження позитивних рис основних форм суспільного поділу праці, їх збагачення на якісно нових засадах) водночас відбувається усуспільнення виробництва і праці, діє закон суспільного поділу праці, здійснюється активний вплив на прогрес продуктивних сил, що створює матеріальні передумови вищого устрою історичної тенденції капіталістичного нагромадження в сучасних умовах виявляється у:

• виникненні народних підприємств у деяких розвинутих країнах світу,
• участі найманих працівників в управлінні підприємством,
• їх участі в розподілі прибутків,
• деякому зростанні кількості реальних співвласників підприємства через механізм масового розповсюдження акцій серед населення та привласнення частиною з них певної частки прибутків,
• соціалізації розподілу в таких країнах, як Швеція, Японія та ін.,
• зростанні суспільних фондів споживання,
• посиленні ролі кооперативної форми власності,
• перетворенні приватної форми власності з домінуючої на похідну та посиленні ролі колективних форм некапіталістичної власності,
• перетворенні ринкових важелів самоуправління економікою на другорядні й відповідному зростанні ролі державного регулювання економіки, зокрема державного економічного планування, тощо.

Суб'єктами історичної тенденції капіталістичного нагромадження, крім робітників, стають інші категорії найманих працівників.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.