Промисловий капітал

Промисловий капітал – сукупність економічних відносин між капіталістами-підприємцями і найманими працівниками у сфері безпосереднього виробництва та обігу щодо виробництва, реалізації та привласнення вартості товарів і послуг передусім втіленої в них додаткової вартості.

Категорію «промисловий капітал» вперше обґрунтував К. Маркс. Оскільки складовими елементами економічних відносин є техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності (виробничі відносини), то розвиток і функціонування промислового капіталу відбуваються в межах кожного з них. Так, рух промислового капіталу починається з процесу підготовки матеріальних умов виробництва (будівництва підприємству або купівлі засобів виробництва та робочої сили, якщо приміщення підприємства збудоване або орендується). У разі купівлі робочої сили та засобів виробництва рух промислового капіталу охоплює першу стадію і починається у грошовій формі. З усієї сукупності економічних відносин на цій стадії частково реалізуються техніко-економічні відносини (у разі купівлі різних знарядь та предметів праці в інших підприємців), організаційно-економічні відносини (у разі дослідження ринків збуту маркетологами для товарів, які будуть вироблені в майбутньому, й умов купівлі-продажу в інших підприємств засобів виробництва для виготовлення власної продукції та ін.) і відносини економічної власності (у процесі купівлі-продажу робочої сили та засобів виробництва, використання робочої сили маркетологів тощо), формами економічної реалізації яких є ціна на відповідні товари, заробітна плата, необхідний і додатковий продукт та ін. Проте в часи Маркса маркетингові дослідження не проводилися, тому абсолютно переважаючою на першій стадії була грошова форма капіталу. На сучасному етапі вона доповнюється такими передвиробничими (здійснюваними до початку виробничого процесу) функціями, як робота конструкторів, дизайнерів, наукових працівників, маркетологів, менеджерів, що наповнює грошову форму промислового капіталу виробничим змістом і перетворює її з абсолютної на домінуючу (переважаючу). Перетворення грошей на грошовий капітал відбувається внаслідок купівлі специфічного товару робоча сила, використання якого капіталістом є найважливішим джерелом виробництва і привласнення додаткової вартості у формі прибутку. На другій стадії за класичного капіталізму почався процес виробництва товарів, і абсолютно переважаючою формою руху промислового капіталу був продуктивний капітал – «В» (виробництво). Нині цей процес частково здійснюється на першій стадії й втілюється у діяльності науковців, конструкторів, маркетологів та ін. Тому продуктивна форма промислового капіталу, залишаючись абсолютною на другій стадії, ділиться на передвиробничу, продуктивну та післявиробничу (коли виготовлені товари пакують, транспортують до кінцевого споживача) форми, які водночас є складовою торговельного капіталу, що домінує на тре і їй стадії. На стадії виробництва відбувається передусім техніко-економічне поєднання найманих працівників із засобами виробництва (в процесі якого перші використовують засоби праці для виготовлення певних товарів), а відтак і соціально-економічне відокремлення найманої праці від постійного капіталу (як форми продуктивного капіталу у сфері безпосереднього виробництва). Водночас відбувається формальне, а згодом і реальне підкорення праці капіталом. Загалом у процесі функціонування й розвитку продуктивного капіталу створюються вартість і додаткова вартість, додатковими джерелами яких (крім основного – найманої праці) є управлінська діяльність підприємця та синергічний ефект, що виникає під час взаємодії особистих і речових факторів виробництва. Рух промислового капіталу у формі продуктивного капіталу виражається формулою «В→Ві», де Ві – втілена у товарах і послугах додаткова вартість. З погляду двоїстого характеру товару і капіталістичного виробництва на цій стадії створюються споживча вартість і вартість, відбувається процес праці (що охоплює відтворення вартості робочої сипи) і зростання вартості авансованого капіталу на величину додаткової вартості. Праця економічних суб'єктів на цій стадії має безпосередньо продуктивний характер, на відміну від опосередкованого продуктивного характеру на першій (крім наукових працівників, конструкторів, інженерів та деяких інших категорій працюючих також зайнятих продуктивною працею) та на третій стадії (на якій одні наймані працівники зайняті безпосередньо продуктивною працею, а інші – продавці, бухгалтери тощо – опосередковано продуктивною працею). До техніко-економічних відносин на другій стадії належать відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва з іншими підприємствами тощо, до організаційно економічних – відносини між менеджерами різних ланок, з одного боку, менеджерами та найманими працівниками – з іншого обмін досвідом з іншими підприємствами та ін. Відносини економічної власності виражаються у процесі виробництва необхідного і додаткового продукту й реалізуються в таких економічних категоріях, як робочий день, продуктивність праці, інтенсивність праці, норма додаткової власності та ін. До цих відносин належить також процес управління виробництвом і власністю формами реалізації яких є контроль капіталіста або менеджера за процесом праці й зростанням вартості. Такими формами є й автономні бригади, гуртки якості, гуманізація праці та ін. На третій (завершальній) стадії руху промислового капіталу продуктивний капітал перетворюється на товарний, а товарний – на грошовий, що здійснюється у сфері обігу і передбачає реалізацію втіленої у товарі вартості (в т. ч. додаткової вартості) й виражається формулою «Т1 – Д1», де Д1 – самозросгаюча вартість у грошовій формі (більша від Д на першій стадії на величину прибутку). До техніко-економічних відносин на третій стадії відносять (у разі продажу вироблених товарів іншим підприємствам та організаціям) відносини обміну діяльністю, реалізації тощо, до організаційно-економічних – маркетингову га рекламну діяльність щодо реалізації продукції га відповідні відносини, які при цьому виникають, до економічної власності – відносини між різними суб'єктами з приводу реалізації створених товарів і послуг, які виражаються в цінах на них, робочому дні торговельних працівників та в інших категоріях. На кожній із цих стадій промислового капіталу у певних різновидах виконує специфічні функції, набуває відповідних функціональних форм, і здійснюється його кругооборот. Водночас у межах промислового капіталу кожна зі стадій, а отже, і форм капіталу, є відносно самостійною, їм властиві специфічні закони та суперечності. Оскільки промисловий капітал перебуває одночасно у трьох функціональних формах, то до спільних рис цього руху відносять відокремленість праці від власності (у грошовій, продуктивній і товарній формах), передусім найманих працівників від засобів виробництва, контроль за працею капіталістом-підприємцем, безоплатне привласнення більшої частини додаткового та частково необхідного продукту (менша частка додаткового продукту створюється самим підприємцем і внаслідок синергічного ефекту) та ін. Різняться ці стадії, а отже, кожна функціональна форма капіталу, неоднаковим матеріально-речовим змістом (на першій стадії – гроші, на другій – основні та оборотні фонди, на третій – створені товари і послуги й отримані за них у процесі реалізації більші фінансові ресурси), різною кількістю найманих працівників, неоднаковими формами формального та реального підкорення праці капіталом, техніко-економічним поєднанням найманих працівників із засобами виробництва, різною формою техніко-економічних, організаційно-економічних та виробничих відносин (відносин економічної власності). Названі відмінності та суспільний поділ праці спричиняє зростаючу відокремленість деяких функціональних форм капіталу в межах промислового капіталу, що зумовлює появу грошового, позичкового (банківського), торговельного капіталу і злиття (зведення) промислового капіталу до продуктивної форми капіталу. Промисловий капітал у цій формі на нижчій стадії капіталізму був вираженням основного виробничого відношення. Водночас таке введення не має абсолютного характеру, тому в межах промислового капіталу можуть залишатись у підпорядкуванні інші види капіталу (банківського, торговельного), а в межах цих видів – створюватися підпорядкований продуктивний та інші форми капіталу. Цей процес характерний для нижчої стадії капіталізму. З переходом домонополістичного капіталізму у вищу стадію відбувається зворотний, але на якісно новій основі процес – зрощування банківського монополістичною, промислового монополістичного, торговельного монополістичного і сі інших форм в єдину систему фінансового капіталу, який виражає основне виробниче відношення на вищій стадії капіталізму. На ступені державно-монополістичного капіталізму фінансовий капітал (персоніфікатором якого є фінансова олігархія) зрощується з державним (персоніфікатором якого є вищі чиновники державного апарату, вищі менеджери державних підприємств та ін.), і виникає державно-фінансовий капітал. До поняття промислового капіталу К. Маркс відносив лише ті форми капіталу, що розвиваються і функціонують у сфері безпосереднього виробництва та обігу. Тому поняття державно-фінансового монополістичного капіталу (персоніфікатором якого є державно-фінансова олігархія) не охоплює державної власності на значну частину одержавленого національного доходу, зокрема такі похідні елементи цього процесу (а отже, й категорії, що їх відображають), як державний контракт, державне споживання та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.