Концентрація капіталу

Концентрація капіталу – поступове збільшення розмірів капіталу внаслідок відтворення його в процесі капіталізації частини прибутку. Концентрація капіталу зумовлена дією законів технологічного способу виробництва (зростання продуктивності праці, усуспільнення виробництва і праці, концентрації виробництва та ін.), розвитком його внутрішніх суперечностей, законами конкурентної боротьби тощо. Імпульс для посилення концентрації капіталу – наукові й технічні відкриття, впровадження яких у виробництво потребує зростаючих розмірів авансованого капіталу.

Оскільки основними формами капіталу в сучасних умовах є монополістичний (у т.ч. олігополістичний), державний, інтернаціональний, державно-корпоративний та ін., то процес концентрації капіталу конкретизується у концентрації відповідних форм капіталу. В межах кожної з цих форм існують промисловий, торговельний, позичковий, основний, оборотний та інші види функціонуючого капіталу, тому процес концентрації капіталу набуває ще конкретніших і розгалуженіших форм. Більшість цих капіталів наприкінці 90-х XX ст. існувала у формі акціонерних товариств, тому інтегруючою характеристикою концентрації капіталу є концентрація акціонерного капіталу. Головні джерела нагромадження капіталу – внутрішні засоби і банківський кредит (передусім довготерміновий). Власні кошти складаються з капіталізованого прибутку та амортизаційних відрахувань. Основними ланками, в яких здійснюється процес концентрації капіталу, є підприємство (первинна ланка народного господарства), фірма, компанія, корпорація. Останні дві ланки – виробничі об'єднання. Першою панівною формою капіталу за капіталізму був індивідуальний капітал, пов'язаний з існуванням малих та середніх капіталістичних підприємств. Так, у Парижі в середині 50-х XIX ст. у промисловості переважну більшість становили малі підприємства, на яких працювало 2-4 робітники. Водночас на заводах «Шнейдера-Крьозо» було зайнято до 10 тис. осіб. Розміри підприємств були неоднаковими в різних галузях промисловості. У США, наприклад, у другій половині XIX ст. на машинобудівних заводах працювало в середньому 1000 робітників. Концентрація виробництва та індивідуального капіталу, а також його централізація на певному етапі (остання третина XIX ст. – рубіж XX ст.) зумовили виникнення якісно нової форми капіталу – монополістичного. Найадекватніша форма його існування – акціонерні товариства. Тому найінтенсивніше процес концентрації капіталу здійснювався у межах монополістичних (у т.ч. олігополістичних) об'єднань, підпорядковуючись дії закону монополізації капіталістичного виробництва. Його інтенсивність значною мірою зумовлюється тим, що одним із джерел капіталізації прибутків монополій є привласнення через механізм цін частини прибутку, створеного на індивідуальних капіталістичних підприємствах. Внаслідок цього та під впливом інших факторів у США на початку XX ст. майже половина всього виробництва підприємств країни була зосереджена в руках 0,01% від загальної кількості підприємств. Концентрація монополістичного капіталу в наступний період здійснювалася через мобілізацію ресурсів за допомогою акцій. У наймогутніших американських корпораціях частка залученого таким чином капіталу (акціонерного капіталу) становила наприкінці 90-х до 20%. Так, ринкова капіталізація компаній високих технологій у США в 1999 перевищила 2,7 трлн. дол., або 10% капіталізації світового фондового ринку. Водночас зменшується частка залучених промисловими компаніями банківських кредитів (у 1999 в більшості таких компаній світу – до 25%). Іншими зовнішніми джерелами нагромадження монополістичного капіталу є вивезення капіталу, привласнення частини прибутку державних підприємств через механізм цін, здійснення державою пільгової податкової, амортизаційної та інших видів політики, фінансування частини великих проектів з державного бюджету. Кумулятивна дія цих процесів зумовила гігантську концентрацію монополістичного капіталу. Так, до 500 наймогутніших корпорацій США в середині 90-х належала найменша монополія з оборотом понад 1 млрд. дол. Оборот найменшої корпорації із 100 наймогутніших американських монополій у 1994 становив 9,1 млрд. дол., а наймогутнішої («Дженерал електрик») – до 60 млрд. дол. Відбувається злиття наймогутніших компаній і банків. У США, наприклад, об'єдналися «Боїнг» і «Мак-Доннел Дуглас», «Локхід» і «Нортон Грумен» в авіакосмічній та військовій промисловості. У 1997 загальна сума поглинань і придбань досягла 880 млрд. дол. 200 найбільших корпорацій США контролюють майже половину всього промислового виробництва країни, в Японії частка чотирьох наймогутніших фірм у 96 підгалузях промисловості перевищує 60%. Ринкова капіталізація трьох наймогутніших автомобільних корпорацій СІЛА досягла у 1999 192 млрд. дол., а трьох молодих інтернет-компаній з кількістю зайнятих 44 тис. осіб – понад 600 млрд. дол. Водночас 3 автомобільні корпорації випустили у 1999 майже 17 млн. легкових автомобілів, а кількість зайнятих досягла 1,380 тис. осіб. Із переростанням виробничими відносинами (відносинами економічної власності) меж монополістичної власності та з інтенсивною дією закону одержавлення капіталістичної власності процес концентрації капіталу відбувався прискореними темпами у формі державного капіталу. Зокрема, у повоєнний (після Другої світової війни) період внаслідок масових інвестицій у державні базові й капіталомісткі галузі промисловості, впровадження результатів НТП, раціоналізації управління темпи зростання продуктивності праці на державних підприємствах перевищували аналогічні показники на індивідуальних і колективних капіталістичних підприємствах. Проте частину прибутку державних компаній через механізм цін (завищених на товари й послуги державних підприємств монополізованого сектора і занижених на товари й послуги державних підприємств) привласнювали гігантські монополії (в т.ч. олігополії), що стримувало процес капіталізації прибутку на державних підприємствах, призводило до їх фінансової збитковості. У 80-х – першій половині 90-х у багатьох розвинутих країнах світу відбувалися процеси приватизації та роздержавлення економіки, що спричинило зниження питомої ваги державного основного капіталу. Концентрація капіталу у межах окремих країн в сучасних умовах здійснюють також змішані компанії (в яких індивідуальні й колективні капітали поєднані з державними), що зумовлює розширене відтворення державно-корпоративного капіталу. На наднаціональному рівні концентрація капіталу здійснюється у формі розширеного відтворення міжнародних монополій, економічних організацій, зокрема МВФ, регіональних інтеграційних угруповань. Процеси концентрації капіталу на національному й наднаціональному рівнях тісно переплітаються. Так, у США з 200 наймогутніших корпорацій 80% належать до ТНК, які є сучасною формою розвитку міжнародних монополій. В середині 90-х сукупний продаж 500 наймогутніших компаній світу перевищив 5 трлн. дол., а майже 60% світових ринків контролювали гігантські ТНК. Концентрація капіталу здійснюється й у фінансовій сфері, його наслідком є виникнення банківських монополій, транснаціоналізація банківського капіталу, зрощування національних промислових і банківських монополій та утворення фінансового капіталу, а також зрощування ТНК з транснаціональними банками (ТНБ) і виникненням транснаціонального фінансового капіталу. Організаційними формами їх існування є відповідно національні та інтернаціональні фінансово-промислові групи. В Україні процес формування фінансово-промислових груп у середині 90-х XX ст. лише розпочався.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.