Державний капітал

Державний капітал – специфічна підсистема заснованих на експлуатації виробничих відносин між вищими чиновниками державного апарату та менеджерами державних підприємств і установ з одного боку, і найманими працівниками державного сектора економіки позбавленими засобів виробництва та життєвих засобів, – з іншого. Конкретними формами таких відносин є рівень заробітної плати, продуктивності й інтенсивності праці найманих працівників державного сектора, тривалість їх робочого дня, наявність прав (на страйк, укладання колективних договорів тощо) порівняно з працівниками приватного сектора, величини отримуваних пенсій та інших соціальних виплат, умов праці тощо. Матеріально-речова основа державного капіталу – державні підприємства, фінансове кредитні інститути, науково дослідні інститути та лабораторії тощо. Об'єкти державного капіталу – засоби виробництва у державному секторі економіки державні цінні папери, інтелектуальна власність (патенти, ліцензії, «ноу-хау»), отримані в цьому секторі тощо. Державний капітал слід відрізняти від державного майна – пустуючих державних земель тощо, які не є засобами виробництва, не поєднуються з робочою силою.

На різних етапах еволюції капіталістичного способу виробництва названі форми наповнювалися неоднаковим змістом. Так, у США страйки в державному секторі були заборонені й прирівнювалися до зради батьківщини. Права на укладання колективних договорів домоглися не всі категорії зайнятих у державному секторі навіть у наш час, годі як працівники монополізованого сектора завоювали таке право ще в 30-х XX ст. В 60-ті в розвинутих країнах Заходу, зокрема, у Великобританії, Франції рівень продуктивності праці на державних підприємствах був вищий, а рівень заробітної плати нижчий. Це свідчило про вищий ступінь експлуатації праці в державному секторі. Водночас у ньому була більша гарантія зайнятості, вищий рівень соціальних виплат (пенсій тощо). Частка державного капіталу у розвинутих країнах світу становить до 25-30% у структурі сукупного капіталу. Його питома вага відчутно збільшувалася під час воєн за рахунок будівництва державних підприємств, об'єктів економічної інфраструктури. В останні два десятиріччя внаслідок роздержавлення і приватизації частка державного капіталу дещо скоротилася. У процесі своєї еволюції державний капітал діалектичне (тобто з утриманням позитивних сторін) заперечує розвиток крупного монополістичного (в т.ч. олігополістичного) капіталу що повніше формує плюралізм різних форм власності, створює якісно нову суспільну форму розвитку продуктивних сил, посилює стабільність економічної системи. В процесі роздержавлення й приватизації у 80-х в розвинутих країнах світу відбувалася часткова дифузія (розсіювання). Державний капітал серед чималої кількості найманих працівників через механізм акціонування і отримання на них дивідендів. Але переважна більшість інших сторін розвитку державного капіталу свідчить, що він є колективною формою капіталу яка розвивається насамперед в інтересах крупних компаній, об'єднань. Державний капітал у процесі свого функціонування й розвитку формує державний капіталізм – найбільш організовану й планомірну форму капіталізму, найповніше створює матеріальні передумови розвинутішого способу виробництва, формує його окремі елементи в надрах сучасного капіталістичного способу виробництва.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.