Державний борг
Державний борг – сума заборгованості держави кредиторам. Державний борг – це й заборгованість держави за кредитні операції, зобов'язання держави щодо внутрішніх та зовнішніх позик, які залишаються після відрахування погашеної їх частини, сума накопичених за попередні роки дефіцитів державного бюджету мінус його позитивне сальдо.
Державний борг виникає через брак у держави коштів, необхідних для виконання її функцій. Тому вона змушена мобілізувати додаткові кошти для покриття своїх видатків. Збільшення державного боргу – джерело фінансування урядових програм.
Між бюджетним дефіцитом і державним боргом існує пряма залежність. Державні позики – головне економічно виправдане джерело покриття бюджетних дефіцитів. Причинами виникнення державного боргу є ведення війн, мілітаризація країни, надмірне розширення економічних функцій держави. Підготовка і ведення воєнних дій протягом тривалого часу були основним чинником появи державного боргу у XX ст., особливо в його другій половині, до цього додалася мілітаризація економіки. Друге півстоліття (до початку 90-х) пройшло під знаком «холодної війни», яка поглинула величезні кошти, що значно перевищували фінансові можливості держав. Так, обсяг держаного боргу США під час Другої світової війни зріс більше як у 5 разів, а з 1940 по 1988 – майже в 50 разів. Ще однією причиною зростання державного боргу стало практиковане з 30-х XX ст. активне державне регулювання економіки, особливо проведення антициклічної політики та фінансування соціальних програм. Циклічні економічні спади супроводжуються, з одного боку, скороченням податкових надходжень, а з іншого – зростанням виплат у разі безробіття, на підтримку малозабезпечених верств населення, доходи яких в цей час знижуються. Так, за 1929-39, на які припадають кризи 1929–33 і 1937–38, державний борг США збільшився з 16,5 млрд. дол. до 40,4 млрд., тобто більше як у два рази. Зростанню заборгованості певною мі рою сприяла кейнсіанська теорія, яка рекомендує дефіцитне фінансування як засіб стимулювання економічного зростання. Нині переважна більшість держав світу мають державний борг через хронічну дефіцитність державних фінансів. Розміри державного боргу визначаються як в абсолютних, так і у відносних показниках, причому відносні показники обчислюються у відсотках до ВНП, ВВП. Державна внутрішня заборгованість розвинутих країн коливається в межах 20–70% ВНП і виявляє тенденцію до зростання. Якщо в 1929 державний борг США становив 10%, у 1980 – 33, то в 1996 – майже 64% ВНП. Чистий державний борг Японії в 1996 становив 96,2% від ВВП, 62,5% – в Німеччині, 120,5% – в Італії.
Державний борг поділяють на: внутрішній і зовнішній, 2) капітальний і поточний. Внутрішній – борг уряду країни своїм громадянам це ситуація, коли всі «винні самі собі». Він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей. Найсуттєвішим його наслідком є перерозподіл доходів всередині країни. Зовнішній – борг іноземним державам, організаціям і особам. Він лягає тягарем на крашу, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко кредит надають позичальнику за умови внесення певних коректив в його економічну політику. Капітальний державний борг – сума кредитної заборгованості, термін платежу за яку ще не настав. Поточний державний борг – кредити, термін платежу за які вже настав.
Державні позики поділяють також на облігаційні та безоблігаційні. Облігаційні здійснюються за допомогою випуску і продажу облігацій. На період чинності облігації їх тримачі отримують відсотки. Погашення облігацій відбувається через їх викуповування за рахунок державного бюджету. Безоблігаційні позики (наприклад, в ощадного банку або міжурядові позики) оформляються угодою. Хоч позики й допомагають державі розв'язати певні макроекономічні проблеми, зростання.
Державний борг має негативні наслідки. По-перше, необхідно спрямовувати певну частину коштів державного бюджету на обслуговування боргу. В деяких країнах вона досить відчутна. Так, у США в 1988 лише для виплати відсотків за державним боргом знадобилося 154,2 млрд. дол., що дорівнювало 3,2% ВНП. Це потребує зростання податкових надходжень, тобто збільшує податковий тягар на економіку, суспільство. В цьому криється небезпека зниження стимулів до бізнесу, посилення соціальної напруженості в суспільстві. По-друге, держава-позичальник збільшує попит на капітали, створює додаткову конкуренцію приватним фірмам, таким чином зумовлюючи підвищення ставки відсотка на капітал, що робить підприємницькі проекти менш вигідними і може спричинити скорочення обсягів інвестування в економіку. По-третє, на сплату зовнішніх боргів і відсотків на них держава витрачає значні кошти. Зростання зовнішнього боргу знижує міжнародний авторитет країни. По-четверте, збільшення державного боргу є однією з причин наростання грошової маси і посилення інфляції. Отже величина державного боргу – барометр стану економіки. В умовах економічної кризи 90-х зростали внутрішній і зовнішній державний борг України. Внутрішній – через різкий спад виробництва, який спричинив значне недонадходження податків до державного бюджету і великі видатки на соціальну сферу. Лише дотації збитковим підприємствам та субсидії у 1994 сягнули суми, що наближалася до 9% ВНП. Зовнішній державний борг зростав за рахунок пасивного торгового і платіжного балансів передусім з країнами СНД, з яких надходить основна частина критичного імпорту (головним чином енергоносії), низької конкурентоздатності українських товарів на світових ринках.
Зовнішній борг України наприкінці 1999 становив майже 13 млрд. дол. з перспективою його зростання в майбутньому. Витрати на обслуговування державного зовнішнього боргу в 1998 становили понад 4 млрд. грн., а на обслуговування загального державного боргу за 9 місяців 1998 було витрачено майже 10 млрд. грн. (95% від усіх доходів державного бюджету за цей період, в т. ч. міжнародним фінансовим організаціям – понад 40%, Росії й Туркменистану – понад 20%, за комерційними кредитами – майже 20%, за іноземними кредитними лініями – понад 10%).
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.