Економічна роль держави

Економічна роль держави – виконувані державою основні економічні функції для забезпечення прогресу розширеного відтворення. Виконання таких функцій починається з виникнення держави тобто розпаду первіснообщинного ладу й поділу суспільства на класи. Для впорядкування міжкласових відносин, подолання опору пригноблених верств населення й експлуатації їх класу власників потрібний був спеціальний орган насильства – держава, уособленням якої стали армія, чиновницький апарат, суди, тюрми тощо. Тому найважливішими функціями держави в цей період було збереження та зміцнення існуючого ладу, панівних форм власності й експлуатації більшості трудящих.

Експлуатація здійснювалася переважно через механізм оподаткування. Водночас у країнах Стародавнього світу держава брала на себе виконання таких загальних для всього суспільства економічних функцій, як будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, запровадження єдиного грошового обігу. За феодального способу виробництва держава сприяла закріпленню селян за крупними землевласниками, експлуатувала їх через механізм оподаткування, передавала при ватним особам право на землю та експлуатацію залежних селян, призначала керівників корпорацій (в які об'єднувалися ремісники та купці), регламентувала діяльність іноземних купців, регулювала ціни на найважливіші продукти хліб, рибу і м'ясо. Держава була також власником величезних масивів землі (у Візантії це мало назву імператорського землеволодіння), монетного двору, майстерень з виготовлення зброї, тканин, предметів розкоші тощо. В часи Київської Русі держава регламентувала торгівлю, запроваджувала систему мита, організовувала будівництво нових міст із становленням та розвитком капіталізму вона виконувала насамперед функцію первісного нагромадження капіталу із спорудженням державою арсеналів та верфей, підприємств для добування мідної, залізної руди, створенням горілчаних, соляних, тютюнових монополій вона починає активно виконувати функції підприємця. Важливими економічними функціями держави у цей період та на нижчій стадії (початок XVI – кінець XIX ст.) розвитку капіталізму стають збереження конкуренції, обмеження іноземного впливу на місцеву промисловість, утримання пошти, портів, транспортних засобів, організація географічних досліджень. Держава також регулює тривалість робочого дня, частково, розміри заробітної плати. На вищій стадії розвитку капіталізму, особливо після кризи 1929-33, вона бере на себе глобальну економічну функцію – відтворення сукупного капіталу, розвиток усієї економічної системи. Для її виконання зростає роль держави як підприємця, інвестора, продавця, покупця, кредитора, боржника, організатора. Ця діяльність охоплює всі форми суспільного відтворення і виражається у формі зростаючого одержавлення засобів виробництва (будівництво державних підприємств, створення спільних з приватним капіталом компаній, фінансування передових наукомістких галузей тощо), робочої сили (зростання кількості працівників у державному секторі, організація громадських робіт, збільшення соціальних витрат, встановлення мінімуму заробітної плати, розвиток освіти, охорони здоров'я), науки (фінансування науково-дослідних робіт та конструкторських розробок, підготовка наукових кадрів, будівництво й утримання науково-дослідних центрів тощо) і а інших елементів системи продуктивних сил. Важливими економічними функціями держави є також послаблення глибини й гостроти економічних криз і циклічного характеру розвитку народного господарства, перерозподіл частки національного доходу від найбагатших верств населення до найбідніших та ін. Виконання цих функцій неможливе без зосередження в руках держави значної власності. Так, на початку 90-х XX ст. чиста вартість майна, що належить державі, становила у США приблизно 24% від величини валового внутрішнього продукту, в Японії – 44, у ФРН – до 48%. У власності на національний доход частка держави в середині 90-х становила у США приблизно 38% валового внутрішнього продукту, в Німеччині – до 49, у Франції – понад 50, в Італії – майже 54%. Ще вищою є частка держави у власності на фінансово-кредитні інститути. З огляду на це недалекоглядними були дії українського уряду в 90-х щодо надмірного скорочення частки держави у власності на засоби виробництва та фінансово-кредитні установи, на невиправдано значне скорочення економічних функцій держави. Щоб виконувати вищезазначені економічні функції, а також регулювати діяльність дрібних та середніх фірм (зокрема кредитувати малі підприємства, регулювати виробництво сільськогосподарської продукції, контролювати грошовий обіг, сприяти впровадженню досягнень НТР в усі сфери економіки тощо) необхідно мати численний і розгалужений державний апарат. Він представлений насамперед міністерствами, які здійснюють загальноекономічне регулювання. Очолює такий апарат прем'єр міністр У Великобританії, наприклад, він безпосередньо керує діяльністю уряду, по в'язаною з участю країни у міжнародних організаціях, формує кредитно-грошову політику та контролює її виконання, керує роботою з довготермінового планування державних витрат. До складу кабінету міністрів входять міністри фінансів, торгівлі та промисловості, міністр з питань зайнятості та охорони навколишнього середовища ініціатором майже всіх законів, які ухвалює англійський парламент, є уряд, а в парламентській діяльності приблизно третина всіх законів стосується економіки. Найповніше державне регулювання економіки здійснюється у Великобританії у сфері промисловості Міністерство промисловості загалом контролює металургійну, літакобудівну, хімічну, суднобудівну, машинобудівну, електронну галузі промисловості й має відносини з усіма іншими галузями незалежно від форм власності. Воно, як і інші організації, надає технічну допомогу промисловості, стимулює наукові дослідження, які не беруть на себе приватні компанії, та впровадження результатів цих досліджень у виробництво, здійснює значну частку капіталовкладень у названі галузі промисловості, надає допомогу дрібним та середнім фірмам. У сучасних умовах найповніше економічна роль держави здійснюється при проведенні структурної політики. Через структурну кризу (зменшення значення металургійної, суднобудівної, добувної, текстильної, швейної та інших галузей і посилення ролі електротехнічної, хімічної промисловості, виробництва засобів зв'язку, складних і точних інструментів, станків з числовим програмним управлінням і центрів обробки, засобів обробки інформації тощо) змінюються економічні функції держави, форми й методи державного регулювання економіки. На передній план в її економічній діяльності вийшли питання структурної перебудови економіки, зосередження зусиль і засобів на вирішенні стратегічних науково-технічних завдань. Почалася переорієнтація державних витрат з субсидій галузям і підприємствам на розвиток НДДКР, впровадження передових наукомістких технологій у галузі, що визначають нинішній етап розгортання НТР – електроніку, біотехніку, інформаційні технологи тощо Відповідно до національних пріоритетів засобом такої переорієнтації стали програмно-цільові методи фінансування НДДКР (внаслідок об'єднання людських, фінансових і матеріальних ресурсів держави, промислових компаній, фінансово-кредитних інститутів, університетів), створення технологічних парків навколо великих наукових центрів – університетів, науково дослідних інститутів тощо. Структурна перебудова та активна діяльність держави у цій сфері передбачають створення умов для економічного зростання за рахунок інвестицій у фундаментальні та прикладні наукові дослідження, в систему освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, економічну і а соціальну інфраструктури, охорону навколишнього середовища, активний і цілеспрямований вплив на інвестиційний процес, а також міжгалузеве переливання капіталів. Паралельно з цим ставиться завдання стимулювати конкуренцію, істотно послабити адміністративне регулювання підприємницької діяльності приватних компаній. Це певною мірою виявилося у політиці денаціоналізації та приватизації частки державної власності, в послабленні державного контролю за цінами, розширенні контрактної форми взаємодії держави з недержавними підприємствами. Важлива роль у здійсненні структурної політики належить модифікації антитрестівського законодавства, яке повинно сприяти зростанню могутності крупних компаній за рахунок злиття і поглинання для посилення конкурентоспроможності національної економіки. Зміна непрямих методів державного регулювання структурної перебудови здійснювалася через зниження максимальної ставки оподаткування (у США з 46 до 34%, у Великобританії – з 50 до 35%), надання інвестиційних податкових знижок при здійсненні компаніями та науковими інститутами НДДКР, збільшення податкових пільг, пов'язаних з прискореним списанням устаткування при здійсненні науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, державних кредитів для проведення індустріальної політики. У багатьох країнах держава розробляла середньотермінові програми з модернізації чорної металургії, вугільної, суднобудівної та інших галузей промисловості. Так, в Японії у 1978 було прийнято спеціальний надзвичайний закон (на 5 років) про 14 застарілих галузей промисловості, в яких демонтувалося в середньому 20% устаткування. Паралельно розроблялися програми регіонального розвитку, у неперспективних регіонах (в яких зменшувалася роль старих галузей) посилювалося середньо та довготермінове кредитування, створювались окремі фонди капіталовкладень, випускалися спеціальні облігації держави. Крім того, посилювалося регулювання ринку робочої сили і трудових відносин, стимулювалася підготовка працівників нових професій. Вагома роль держави у фінансуванні НДДКР і насамперед фундаментальних наукових досліджень (частка держави у СЩА на фінансування НДДКР становить до 50%, у Великобританії та Франції – майже 40%), посилюються функції держави як ініціатора та організатора довготермінового науково-технічного програмування і прогнозування, в розвитку пріоритетних галузей, у створенні науково-виробничих центрів, центрів підготовки висококваліфікованих кадрів та центрів впровадження наукових досліджень, у вдосконаленні законодавства щодо надання інформаційної, організаційної та консультаційної допомоги підприємствам, розширенні інноваційної діяльності держави тощо. Активізувалася роль держави у вирішенні цих проблем і на наднаціональному рівні. У колишньому СРСР в умовах майже тотального одержавлення економіки держава була основним виконавцем функцій підприємця, інвестора, кредитора, споживача, управлінця тощо за допомогою адміністративних важелів. Для радикального оновлення існуючої на початку 90-х в Україні економічної системи необхідно було значно послабити виконання функцій державою, передати їх до рук інших суб'єктів власності (колективної, приватної тощо), суттєво обмежити адміністративні важелі управління народним господарством з боку держави і посилити таке управління за допомогою економічних важелів. Проте відбулося кардинальне руйнування державного управління за абсолютного переважання державної власності, непродумане впровадження ринкових важелів, монетаристської політики тощо, що заподіяло народному господарству величезних збитків.

Економічна роль держави комплексно розкривається у таких її основних функціях:

  • національно-демократичне економічне планування,
  • запровадження регіонального регулювання і планування через укладання контрактів між державою й окремими крупними підприємствами, компаніями, залучення до складу керівництва цих підприємств представників центральних, регіональних і місцевих органів держави, а також профспілок, спілки споживачів тощо,
  • здійснення через центральний банк єдиної грошово-кредитної політики. Частка держави у фінансово-кредитних інститутах повинна бути переважаючою (у 90-х в Україні державі належало менше 20% активів у цій сфері),
  • здійснення регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах цих регіонів, а отже, усього народногосподарського комплексу,
  • послаблення й відвернення екологічної кризи,
  • розвиток економічної (спорудження доріг, мостів, каналів тощо) та значною мірою соціальної (будівництво шкіл, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я тощо) інфраструктури,
  • розвиток фундаментальних і частково прикладних наукових досліджень, які не дають швидкої віддачі, прискорення розвитку науки в системі «наука-техніка-виробництво»,
  • сприяння розвитку передових галузей, що визначають науково-технічний прогрес (ракетно-космічної, авіаційної та інших видів техніки), а також посилення рівня міжнародної конкурентоспроможності вітчизняного виробника,
  • здійснення активної структурної, амортизаційної, інвестиційної, цінової політики,
  • створення раціональних умов розвитку дрібних і середніх підприємств,
  • здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки,
  • здійснення антимонопольної діяльності, оптимального роздержавлення, приватизації, реприватизації, націоналізації та денаціоналізації,
  • забезпечення справедливого розподілу й соціальної захищеності громадян,
  • виконання функцій підприємця на підприємствах базових галузей, з довгим робочим періодом (суднобудування, метрополітен тощо),
  • здійснення програмування та прогнозування економіки,
  • максимальне використання демократичною державою позитивних сторін ринку і водночас нейтралізація його негативних сторін (значної соціальної диференціації суспільства, монополістичних тенденцій в економіці, руйнування навколишнього середовища та ін.).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.